11 вересня у прокат виходить фільм «Малевич» режисерки Дар’ї Онищенко — біографічна стрічка про художника Казимира Малевича. Команда фільму розгорнула масштабну промокампанію: у київському метро вже декілька тижнів ходить потяг, розмальований «під Малевича»; у театрі Франка триває виставка з репродукціями картин художника й реквізитом зі знімального майданчика байопіку.
Кінокритик Ігор Кромф подивився фільм ще на минулорічній «Молодості», де була його прем’єра, і розповідає про слабкі й сильні сторони стрічки.
Сюжет фільму — це три великі шматки з життя Казимира Малевича (Віталій Ажнов). Кожен присвячений ключовим біографічним віхам художника між 1910 і 1930 роками. Спершу це футуристична виставка «0,10», де Малевич презентував не лише найвідомішу роботу «Чорний квадрат», а й концепт супрематизму як такий. Наступний період, 1920-х — викладацька робота Малевича у Вітебській художній школі, створення мистецького об’єднання УНОВІС, арешт. І, зрештою, період 1930-х — робота в Київському художньому інституті і створення картин про Голодомор.
У стрічці є також лінія про повномасштабне вторгнення Росії — автори намагаються пов’язати її із сюжетом байопіку про Малевича через метафори. Фільм почали знімати до лютого 2022 року, а завершували вже після початку вторгнення; режисерка не приховує, що додала цю лінію вже в самому кінці роботи над проєктом.
Попередня стрічка Дар’ї Онищенко — це еротична мелодрама «Забуті» (2019) про кохання між учителькою і старшокласником на окупованій Луганщині. Тоді фільм громили в рецензіях і у відгуках за слабкий сюжет і телевізійний мелодраматизм. Ці вади власної кіномови Онищенко принесла й у «Малевича».
У фільмі геніальний художник постійно контактує з двома персонажами: Володимиром Татліним (Саша Новіков) і Миколою Медвєдєвим (Олексій Горбунов). Перший — реальний художник, один з основоположників конструктивізму й фундаторів української школи промислового дизайну. Другий — вигаданий персонаж, колишній викладач художнього училища, який став офіцером НКВС, переслідує митців і відбирає хліб у селян під час Голодомору.
У відносинах Малевича з Татліним режисерка намагається відтворити троп «закляті друзі». Художники постійно міряються, чий геній більший, що періодично призводить до конфліктів і навіть мордобою. Але коли загрожують репресії, роблять усе для порятунку один одного. Персонаж Саші Новікова має досить багато часу в кадрі, утім грати акторові майже нічого. Реальний Татлін був харизматичною особистістю: футурист-балагур, колишній матрос з купою морських байок, митець, який конструював меблі та предмети побуту. Однак у фільмі загадують лише дві його великі роботи, а самому Татліну, окрім постійних сварок з Малевичем, не залишають нічого.
Олексію Горбунову, який свою харизму негідника з НКВС показав ще в «Хайтармі» Ахтема Сеітаблаєва, також відвели небагато простору для гри. Його Медвєдєв виглядає хоч і дивно, але фактурно: московський викладач художнього училища, який настільки сильно любить реалізм у живописі, що пішов у НКВС, аби переслідувати авангардистів. Такий персонаж міг би стати цікавою основою для якогось історичного нуару — але у фільмі Онищенко він просто втілює поганого росіянина, який нищить українську культуру і глумиться з дружини-українки (Ірма Вітовська) без надто обгрунтованої мотивації. Друга половина фільму взагалі губить той факт, що він колись був художником, і ця лінія не має логічного завершення. Утім у його образі є і цікавий штрих: режисерка створює омаж на реальну подію, коли 2022 року в Єкатеринбурзі охоронець галереї намалював очі на безликих образах учениці Малевича Ганни Лепорської.
Кадр з фільму ‘Малевич’ / Фото: focus.ua
Сюжетна лінія повномасштабного вторгнення прописана у фільмі через військового (Костянтин Темляк), який просить кохану евакуюватися, натомість вона також іде в Сили оборони.
Незадовго до виходу фільму в прокат Костянтина Темляка звинуватили в сімейному насиллі та сексуальних домаганнях до неповнолітньої. Чимало діячів культури публічно засудили Темляка. Наприклад, Jerry Heil і Yarmak видалили кліп на пісню «З якого ти поверху неба?», у якому пару закоханих зіграли Костянтин Темляк і його дружини. Наразі проти актора порушено кримінальне провадження. Утім команда фільму вирішила не вирізати сцени з Темляком. «У “Малевичі” Темляк грає роль, яку неможливо вирізати за юридичними зобов’язаннями й авторським задумом», — пояснила продюсерка стрічки Марія Каель.
Саме цією мелодраматичною роллю і пристрасною сценою сексу Онищенко намагається пов’язати тему російського вторгнення з основною частиною байопіку. Робить вона це через метафори: розглядання голих тіл у тепловізор, що має відсилати до знеличених супрематистських персонажів; татуювання «Чорного квадрата» на плечі; зйомки понівечених окопами й вирвами українських полів, які нагадують полотна Малевича. Але попри ці всі символічні прив’язки, додаткова сюжетна лінія видається зайвою і штучною. Вона відволікає від основного сюжету, і направду — вирізати її можна було б без шкоди для фільму і поза ситуацією зі звинуваченнями Темляка.
Адже головна ідея фільму — показати, що Казимир Малевич був українським художником, якого Росія по-імперськи експропріювала у свою культуру. І режисерці це вдається. Вона дуже делікатно згадує про захоплення Малевича українськими розписами печей у дитинстві. Нагадує, що художник ідентифікував себе як українця в особистих документах. Що він не просто фіксував Голодомор у творчості, а дійсно болісно переживав цю трагедію народу. Усього цього було б достатньо для авторського висловлювання про загарбницьке ставлення Росії до України, причому в доречному тут історичному розрізі. Тож намагання докрутити сюжет про російсько-українську війну видається невиправданим.
При цьому в самому фільмі є що докручувати. Адже він має вигляд сирого й напівпорожнього. Взагалі видається, що цей байопік комфортніше почував би себе в серіальній формі. І мова тут не лише про загальну телевізійність знімання в операторській роботі, не лише про діалоги й вирішення ключових сцен (на кшталт польотів Малевича на орнітоптері чи трагічної особистої лінії художника). Сама структура фільму вже нагадує трисерійний фільм — і, можливо, такий формат дав би змогу більше розкрити персонажів Татліна й Медвєдєва. Навіть і сюжетну лінію про війну в серіальному форматі можна було б обіграти краще. Однак маємо, що маємо: телевізійну мелодраму, засновану на житті Казимира Малевича, яка впевнено доводить його українське походження.
Ігор Кромф, кінокритик, LB.ua