Від початку великої війни понад п’ять мільйонів українців перебувають у статусі внутрішньо переміщених осіб. Здебільшого це родини з дітьми з Луганської, Донецької, Харківської та Херсонської областей. Переважна частина переселенців орендує житло, а решта знаходить прихисток у шелтерах. Наприкінці березня 2022 року ведучий шоу «Поле», яке скоро вийде на Новому каналі, Фіма Константиновський почав займатися установою-прихистком у Дніпрі. Там живуть українці з багатьох міст Луганської та Донецької областей. Фіма продовжує допомагати дітям і відволікає їх від жахливої реальності. З нагоди Дня благодійності, який відзначатимуть 10 грудня, ведучий Нового каналу розповів, як проводить час із дітками-переселенцями:
– З кінця березня минулого року займаюся дніпровським шелтером «Добро на Амурі». Спершу ми долали першочергові проблеми, повʼязані з локацією, їжею та одягом. І протягом цього часу я здружився з дітьми. Тож вирішив і надалі допомагати їм, намагатися всіляко відволікати від негативних думок. Куди ми тільки не ходили! Були і в мотузкових парках, і в кінотеатрах, і на ролердромах, відвідували ярмарки та різні майстер-класи. Вже понад півтора року я займаюся з дітками в шелтері. І не уявляю себе без них!
Ведучий пригадав яскраву історію, яка йому найбільше запамʼяталася. Почалося все минулого літа з футболу.
– Після гри команда переможців ходила зі мною в супермаркет. І там діти могли купити все, що заманеться, але кожен мав ліміт – 50 гривень. Це була для них певна нагорода. Однак вже з осені 2022 року ми почали відвідувати супермаркет разом з усіма дітками. А це цілий натовп! Бо зазвичай разом зі мною до 40 дітей. Вже зараз, коли ми приходимо в супермаркет, нас впізнають і спеціально звільняють цілу касу (усміхається). І я безмежно вдячний їм за те, що вони завжди приймають нас.
Якось після чергового походу по смаколики з коміком та дітьми трапилася непередбачена ситуація.
– Тоді ми поверталися в шелтер. Ще недалеко відійшли, і до нас підбігла жінка та запитала: «А ви нікого не забули?» Обдивився дітей і зрозумів, що немає найменшого хлопчика, який ходив з нами вперше. Це був єдиний раз за півтора року, коли я забув дитину в супермаркеті. У нас із дітьми є правило: кожен відповідає один за одного. І от старша дівчинка, яка мала дивитися за хлопчиком, прогледіла його. Та незнайома жінка почала сваритися на неї,
приговорюючи: «Ай-яй-яй!» Я дуже розізлився, відповів їй: «Послухайте, одна справа, якби я забув одну дитину з трьох, і зовсім інша, коли їх 40». Ми повернулися до супермаркету, а хлопчик спокійно сидів на руках в охоронця. Відтоді такого більше не допускали, адже стали ще уважніше дивитись один за одним.
