Андрій Коняєв — один із українських військовополонених, кого росіяни вбили у Оленівці в ніч на 29 липня 2022. Спочатку “Джонс” служив у батальйоні “Київщина”, згодом пішов до лав “Азову”. Повномасштабне вторгнення він зустрів у Маріуполі. До виходу з “Азовсталі” Андрій разом з побратимами мужньо боронив місто Марії. Мріяв про перемогу і обійняти донечку. Його поховали у рідному Фастові. “Джонсу” назавжди 29. Його кохана Оксана до останнього дня не вірила, що Андрій був у тому бараку. Аж поки не прийшло підтвердження про збіг ДНК.
Андрій Коняєв народився на Київщині, у Фастові. В юнацькі роки дуже любив історію та займався спортом, зокрема дзюдо. Завжди мав багато друзів та велике коло спілкування. Допомагав усім, хто цього потребував, ніколи не залишався осторонь. Його серце було завжди відкритим.
До армії одружився, у шлюбі народилася донька Марія. І хоча сімейне життя не склалося, татова улюблениця Марійка залишилася найдорожчою дівчинкою для свого батька. А трохи пізніше Андрій познайомився з Оксаною Ружило, яка стала йому надійною опорою та міцною підтримкою.
Андрій дуже хотів бути військовим, та через проблеми зі здоров’ям до армії чоловіка не брали. Його наречена Оксана каже, наполегливість Андрія допомогла втілити його мрію в реальність. Він пройшов службу у місті Десна на Чернігівщині і став снайпером.
“Коли у 2014 році почалася війна, Андрій, не зволікаючи, взяв зброю до рук. Спочатку воював в батальйоні “Київщина”, а згодом пішов до лав “Азову”. Там пройшов курс молодого бійця, дуже переживав, щоб все вийшло. Цілий місяць тренувань та виснажливої роботи — і ось нарешті заповітний шеврон”.
“Джонс” приїздив у Фастів кожні три місяці лише на 10 днів. Тут його з нетерпінням чекала Оксана. Так пройшло 2 роки. У 2020-му Андрій звільнився зі служби. Працював на будівництві. А потім захворів батько — йому потрібна була операція, яка дорого коштує.
“Коханий не знаходив собі місця, намагаючись допомогти, й це у нього вийшло завдяки побратимам. Андрія завжди тягнуло до своїх хлопців. Він вмовляв мене поїхати з ним до Маріуполя. Я погодилась, бо не хотіла жити на відстані. У квітні 2021 року ми переїхали до Азовського моря”.
“Які ж ми були щасливі, бачилися майже щодня. Зранку проводжала коханого до автобуса, він їхав в Урзуф на службу, а ввечері зустрічала.”
Оксана та Андрій прожили в Маріуполі 10 місяців. А потім сталося повномасштабне вторгнення. Жінка пам’ятає, як 19 лютого наречений сказав їй збирати речі та їхати з Маріуполя додому. Оксана вперто не хотіла залишати коханого, плакала, говорила, що залишиться з ним до останнього.
“Андрій наполіг і я все ж таки поїхала, бо він так хотів. А я завжди дослухалась до коханого. Він завжди знав все на крок вперед.
Я пам’ятаю останні обійми біля дверей і слова Андрія: “Все буде добре, у нас з тобою великі плани!
Пам’ятаю дзвінок о 5:25 ранку 24 лютого з питанням, чи все у мене добре. А я тільки і думала, де мій коханий, що з ним. А потім безмежно довга тиша. “Азовсталь”, полон, Оленівка. До останнього дня я вірила, що Андрія не було у тому бараку, допоки не прийшло підтвердження ДНК-тесту”.
Поховали Андрія Коняєва 23 травня на Алеї Слави, що на Інтернаціональному кладовищі Фастова.
“Ворог живцем спалив тіло мого коханого, але не спалив його душу. Зараз Андрій у небесному війську, продовжує свою справу — боронить Україну в інших світах”.