Майже 450 днів захисники та захисниці Маріупольського гарнізону знаходяться у полоні. Тоді, у травні 2022 року, серед тисяч бійців, які вийшли з “Азовсталі” за наказом Володимира Зеленського, був бойовий медик бригади “Азов” Олександр на позивний “Мюнхен”.
Рідні та друзі весь цей час мовчали, бо боялися нашкодити йому. Але зараз вони готові говорити, зокрема Оксана, кохана полоненого, та один з найкращих друзів Віталій Овчаренко, який у війську ще з 2014 року.
Футбольний хуліган “помаранчево-чорних”
Олександр родом з Донеччини, а саме з Дебальцевого, міста, яке з 2014 знаходиться під російською окупацією. Його пристрасть — футбол. Ще з дитинства він з хлопцями у дворі ганяв м’яча. Коли трохи подорослішав, став відвідувати матчі донецького “Шахтаря”. Разом з іншими ультрас завзято вболівав за улюблену команду.
За словами Оксани, з дому її коханий поїхав у 2017-му, тоді Сашкові був 21 рік. Оселився в Києві, працював і продовжував підтримувати “гірників”. Після окупації Донецька “Шахтар” теж став переселенцем: спочатку домашнім став стадіон у Харкові, згодом — у Львові. “Мюнхен” намагався не пропускати жодної гри “помаранчево-чорних”.
Відстань для міцного кохання не проблема
На момент знайомства з Оксаною Олександр вже був у “Азові” на посаді бойового медика.
“Як зараз пам’ятаю наше знайомство, це було 2 березня 2021 року. Ми обидва були у Золочеві на Львівщині, там був навчальний центр Національної гвардії України. Сашко тоді вчився на бойового медика, а я була на курсах підтвердження посади санінструктора роти”
І з того дня Оксана та Олександр були разом. Але їх завжди розділяла відстань. Оксана запевняє, що сотні кілометрів не були перешкодою для їхнього кохання.
“Він приїздив до мене, я їздила в Маріуполь. Ми разом були в Києві на грі “Шахтаря”. Постійно на телефоні, прогулянки в режимі онлайн. До всього звикаєш, коли любиш людину. Ми обоє розуміли, що комусь доведеться переїхати. Через те, що і я, і Сашко були на службі, то вирішили почекати до закінчення контракту, а далі вирішити як буде краще”
Битва за Маріуполь для “Мюнхена” стала “бойовим хрещенням”
Коли сталося повномасштабне вторгнення, Олександр став на захист своєї країни та українського народу. Це була його перша участь в бойових діях.
“Я пам’ятаю той день. Десь о п’ятій ранку подзвонив Саша і сказав: “Почалося”. Я спочатку не зрозуміла, про що він говорить, а потім почула вибухи. Важко без сліз згадувати той момент. Усе життя розділилося на “до” та “після”. Далі все, як в тумані. Зв’язку практично не було, очкування тягнулося вічність. Найщасливіші моменти були, коли нарешті лунав телефонний дзвінок, коли нарешті я чула голос коханого. Втомлений, але головне я знала, що він живий! А далі знову довгі дні очікування і надії”.
Коли вже бійці прорвалися на територію “Азовсталі”, в інтернеті стали з’являтися відео, як російська авіація щохвилини рівняє металургійне підприємство з землею. Від того Оксані було моторошно і вона місця собі не знаходила, так переймалася за коханого. “Мюнхен” на зв’язок виходив дуже рідко, повідомлення до нього не доходили, але через побратимів дівчина мала змогу дізнатися найголовніше — її хлопець живий.
“Мюнхен” на Азовсталі
“Одного дня пролунав дзвінок і я почула його голос! Перше, що Сашко сказав, як тільки це все закінчиться, ми одразу одружимося. Це звучало не як запитання, це було твердження! І я погодилась. Далі знову довгі дні мовчання. А потім новина про те, що весь Маріупольський гарнізон за наказом виходить у полон. Спочатку не повірила, а потім від коханого отримала повідомлення зі словами: “Нічого не бійся, скоро все буде добре”. Вже минув рік і майже 3 місяці після цього повідомлення”.
Дві контузії, Оленівка, СІЗО і невідомість
А далі була Оленівка, СІЗО в Донецьку, дзвінки у всі служби, заяви, описи, але ніякої інформації Оксана так і не отримала. Їй всюди відповідали лише одне: “Ми працюємо, всіх повернемо. Чекайте”.
“Все, що я знаю зараз, що Сашко більше не в СІЗО. Відбувся суд. Далі його відправили в колонію. Ще зі слів побратимів, які вийшли на свободу, у Маріуполі Сашко отримав дві контузії. В якому стані він зараз, чи надавали йому допомогу, я не знаю. Це і вся інформація. Все, що я можу зараз — чекати та вірити, що коханий скоро буде вдома”.
Фото: зліва направо – товариш і футбольний ультрас “Шахтаря” Віталій Овчаренко, півзахисник Дмитро Крисків, воротар Дмитро Різник, колишній голкіпер Андрій Пятов, нападний Данило Сікан, півзахисник Олександр Зубков, захисник Микола Матвієнко.
Прийшов час говорити за друга
Друг Віталій, який воює на рідній Донеччині, каже, спочатку вирішили мовчати й не розповідати назагал про полон. Бо боялися, що розголос тільки нашкодить Олександру. Але час йде і нічого не змінюється. “Мюнхен” пройшов пекло міських боїв у Маріуполі, пройшов “Азовсталь”, полон в Оленівській колонії та Донецькому СІЗО. Вже майже 15 місяців він залишається у неволі. Обтяжливі обставини — народжений на Донбасі, ультрас донецького “Шахтаря”, патріот України.
“Такою є наша доля, корінних жителів Донбасу, що не зрадили Україну, ставши на її захист зі зброєю в руках. Для росіян ми найважливіші вороги. Для нас полону немає, а якщо ми туди й потрапляємо — відпускати нас росіяни не хочуть”
Овчаренко просить небайдужих людей поширювати інформацію про побратима.
“Ми повинні зробити так, щоб позивний Сашка був у всіх на устах. Можливо, це дасть хоч якесь просування для його якнайшвидшого повернення додому. Свободу всім вірним синам України! Свободу “Мюнхену”!
Ми одружимося — Сашко завжди слово тримав
Переписка Олександра з коханою
Коли перебуваючи на “Азовсталі” Олександр зробив Оксані пропозицію та хотів одружитися через “Дію”, вона сказала, що дочекається його повернення і тоді він ще раз скаже їй це, але вже особисто.
“Сашко пообіцяв, що обов’язково повернеться, а своє слово він завжди тримає!”
За словами Оксани, її коханий — справжній патріот своєї країни, завжди мріяв повернутися до рідного дому. До вільного дому, бо Донбас був, є і буде Україною.
