Владислав Малайчук — один з воїнів “Азову”, який боронив Маріуполь навесні 2022 року. Був футбольним вболівальником, займався спортом — боротьбою і бігом, планував подолати марафон, захоплювався 3D-моделюванням. Боєць з позивним “Юнгер” родом з Донеччини, мріяв жити у Маріуполі разом зі своєю дівчиною. Повномасштабна війна застала Владислава на Львівщині, де він був на сержантських курсах, та вже за кілька днів боєць прибув до Маріуполя, аби бути поруч зі своїми побратимами. 30 квітня “Юнгеру” мало виповнитися 25 років, але назавжди 22 — він загинув під час прориву на “Азовсталь”.
Владислав Малайчук народився у місті Родинське. Один з теплих спогадів дитинства — коли Влад з дідусем їздили з Родинського до Донецька на матчі “Шахтаря”. Вони намагалися не пропускати жодної гри улюбленої команди — спочатку на стадіоні “Локомотив”, а згодом на “Донбас Арені”. Коли Владу було 11 років, його родина переїхала на Дніпропетровщину, до Богуслава.
Після школи Влад навчався у технікумі на підземного електромеханіка. Тоді ж приєднався до громадського об’єднання “Національні дружини”. У 2019 працював на шахті “Західно-Донбаська”, але того ж року звільнився і долучився до лав окремого загону спецпризначення “Азов”. Під час військової служби вступив до Одеського університету внутрішніх справ.
Шукала в соцмережі іншого хлопця, а доля звела з Владом
Про шлях захисника, який під час оборони Маріуполя виконував обов’язки заступника командира взводу, розповіла його наречена Катерина Рогатинська. Вони познайомилися восени 2019, але дівчина знала Влада ще раніше, бо за півтора року до їхнього спілкування в одній із соцмереж вона підписалася на “Юнгера”.
Катерина і Влад
“Я ще навчалася в 11 класі, і до нас приходив чоловік, він зараз у Третій окремій штурмовій бригаді, з хлопцями із осередку національних дружин. І мені тоді сподобався один з них. Стала шукати в соцмережі, але не знайшла. Проте знайшла іншого, і це був саме Влад. Але ми не спілкувалися, лише через півтора року він написав: “Чи ми знайомі?” Перекинулися ще кількома звичайними фразами, і Влад обіцяв пізніше ще написати. І написав, але та розмова була про все і ні про що. Влад тоді вже був в “Азові”, проходив навчання у Золочеві й опублікував світлину в амуніції. Я зробила комплімент і ось відтоді все завертілося, ми почали частіше спілкуватися”.
Після навчання “Юнгер” повернувся до Маріуполя, а невдовзі йому на кілька днів вдалося приїхати додому. Владислав і Катерина домовилися зустрітися в Павлограді.
Влад і Катерина
“Приїхавши додому, перше, що він зробив, записався на татуювання і поїхав “бити” собі ногу. Домовилися зустрітися наступного дня, це було 19 грудня, День святого Миколая. У мене промайнули думки: сьогодні такий чудовий день, то і у нас все буде добре. Зустрілися в центрі, Влад був з хлопцями з Національної дружини. Коли він мене побачив, сказав: “Боже, яка ти маленька”, і так міцно мене до себе притиснув, я це називала “ведмежі обійми”. Після цього дня ми були разом. Хоча для Влада нашою датою було 20 листопада. Казав, саме тоді зрозумів, що я від нього нікуди не дінуся”.
“Свинотік” з бородою і татуюваннями
Зі смішного Катерина згадує, що під час тривалої переписки вона не знала ім’я хлопця. Бо в соцмережі у нього був тільки нікнейм.
“Ми вже спілкувалися, та я чомусь соромилася спитати його ім’я, тому в телефоні записала “Свинотік” і поруч смайл у вигляді поросячого п’ятачка. Ми неодноразово це згадували і щоразу сміялися. Потім в переписках завжди використовували п’ятачок, це стало нашою відміткою. Навіть зараз, коли пишу дописи в соцмережах про Влада або роблю сторіси, обов’язково ставлю рожевий п’ятачок і біле сердечко. Ці два смайлика — наче тоненька ниточка, яка нас і досі пов’язує”.
Листування Катерини і Влада
Владу і Катерині разом було комфортно, вони обожнювали почуття гумору одне одного. Катерина із задоволенням спостерігала, коли Влад готував. Згадує, що у свій перший приїзд до Маріуполя хлопець навіть не пустив її на кухню, тож всі сніданки та вечері були на ньому.
“Це він на людях був суворим — високий хлопець з бородою і весь у татуюваннях, а за зачиненими дверима геть інша людина. Ці усі-пусі могли бачити тільки я й рідні.”
“Мати Влада розповідала, коли він народився, акушерка в пологовому називала його “наша бубочка” через те, що у нього чорні очі, наче намистинки. І ці очі-намистинки, і його посмішка мене зводили з розуму. Згадую, як десь у компанії Влад сміявся на всі 32 зуби, і коли бачу відео з нашого минулого життя, одночасно і посміхаюся, і стає боляче у грудях”.
На початку служби в “Азові” Владислав взяв собі позивний “Богуслав” — на честь рідного села.
Владислав “Юнгер” Малайчук
“Під час “Курсу молодого бійця” хлопці виконували ряд завдань. І одне з них було, коли вони зцуплені, наче замком, один з одним мали разом присідати. І Влад постійно казав: “Богуслав, Богуслав”. Ну, так він і став “Богуславом”. Згодом вже змінив позивний на “Юнгер”.
Влітку 2022 року планували разом жити у Маріуполі
На початку їхніх стосунків Катерина тільки-но закінчила школу і вступила до інституту. Звичайно, закохані мріяли жити разом у Маріуполі, але мати Каті просила почекати, закінчити виш.
“Востаннє у Маріуполі я була на Новий рік. Ми тоді конкретно підняли тему переїзду, бо жити на два міста було важко. Влад казав, що хоче повертатися після служби не на базу до хлопців, а до мене, в нашу квартиру. І що нестерпно чекати вихідних або відпустки, щоб мати змогу поїхати додому і побачитися зі мною”.
З Маріуполя Катерина поїхала 3 січня. Як зараз пам’ятає — того дня йшов сніг з дощем і настрій був такий, як і погода.
Катерина і Влад у Маріуполі біля драмтеатру за два місяці до повномасштабної війни
“Щоразу ми не прощалися. Коли Влада проводжала на потяг чи автобус, ми обіймалися, цілувалися і вже потім давала волю почуттям — починала плакати. Я знала, що Владу і так боляче від нашої розлуки, і своїми сльозами не хотіла його ще більше засмучувати. А в той день не стрималася — я буквально вмивалася сльозами. І в цей момент Влад каже: “Дзвони рідним, нехай висилають тобі речі, ти залишаєшся зі мною”. Я відповіла, давай ще трохи почекаємо, якраз мені залишалося пів року до закінчення другого курсу, як тільки здам практику і переведуся на заочне відділення, то одразу переїду до Маріуполя”.
То була їхня остання зустріч…
Хотіли заморозити сперму і дистанційно одружитися — нічого не встигли
На початку повномасштабної війни Катерина була вдома, у Павлограді. Згодом вона з батьками переїхала до рідних в Хмельницьку область. А Владислава повномасштабка застала на навчанні у Львівській області.
“Ані я, ані мама нічого не знали про його наміри повернутися до Маріуполя. Він жартував на цю тему, мовляв, буде що онукам розповісти, бо їхній дід воював з ворогом. На що я відповіла, що спочатку треба дітей народити, а вже потім думати про онуків. Після наших розмов я не могла спати, багато думала і навіть почала пошукати клініку, яка займається кріоконсервацією. Але ми не встигли: увечері 26 лютого Влад написав матері, що зв’язок триматиме через мене, наступного дня повідомив — він вже поруч зі своїми тиграми”.
З початком повномасштабної війни Владислав поїхав з навчань до побратимів у Маріуполь
Перші дні Катерина була більш-менш спокійна. Та її емоційний стан змінився, коли стали надходити повідомлення про те, що ворог бере Маріуполь у кільце. До початку квітня Владислав по можливості надсилав повідомлення дівчині “все добре, навіть трохи поїв”, а потім вже були смс: “живий” або “+”.
“Наше останнє листування, тобто не просто пару слів від нього, а повноцінний діалог, було 4 квітня. Влад написав і мені, і мамі. Читала і плакала, дякувала Богові, що він живий. Бо до цього понад тиждень не виходив на зв’язок. Ми листувалися десь 30 хвилин, потім Влад каже, що треба трохи відпочити. Запам’ятала тоді його слова: “Приїду додому — буду відсипатися досхочу”. Але тоді поспати Владу так і не вдалося, бо треба було працювати”.
Його телефон згорів, тож пізніше Влад писав Катерині в соцмережі — просив побратимів зайти в його акаунт, щоб передати звістку коханій. А вона не випускала телефон з рук, щоб не пропустити повідомлення від коханого. Вранці 9 квітня вони знову листувалися. Тоді Катерина запропонувала Владиславу дистанційно розписатися.
Влад тримав оборону Маріуполя і вирішив дистанційно одружитися з коханою
“Він погодився, сказав, щоб я зайнялася дистанційним одруженням, дізналася, що для цього треба. Хоча до цього, коли ми порушували питання про весілля, Влад завжди казав — це станеться тільки коли я переїду до нього в Маріуполь і ми житимемо разом. Я за кілька днів все дізналася, мені навіть дівчина з кол-центру забезпечення “Азову” телефонувала, цікавилася, чи одруження актуальне. Звісно, відповіла я, але Влад після тієї розмови не виходив на зв’язок”.
Побачила загиблого нареченого на відео
15 квітня оборонці Маріуполя проривалися на “Азовсталь”. На завод змогли дістатися не всі, серед загиблих був і Владислав Малайчук. Про це Катерина дізналася 19 квітня з соцмереж — подруга одного з бійців виклала листування, де були позивні загиблих під час прориву “азовців”. Там був і “Юнгер”.
“У мене почалася істерика. Почала писати всім, щоб спростували загибель Влада. Але точної інформації ніхто не знав. 20 квітня у мами Влада був день народження, ми разом чекали на дзвінок або хоча б повідомлення від Влада, але він не подзвонив і не написав. Мама навіть звернулася до жінки, яка зробила розклад на картах, і та сказала, що не бачить Влада серед живих”.
Наступного дня, 21 квітня, за словами Катерини, то був чистий четвер, вона була у селі у бабусі. Згадує, що було відчуття, ніби Влад має скоро приїхати додому, тому треба прибрати. Те ж саме відчувала і мати “Юнгера”.
“Поки я мила вікна від побратима Влада прийшли повідомлення, але я не встигла їх прочитати — він видалив. Попросила його розповісти, якщо щось відомо про Влада. Мені напряму нічого не сказав. Я тоді згадала про телеграм-канал, де росіяни виставляли світлини загиблих наших воїнів і поливали брудом. Не знаю, чому саме тоді зайшла туди.
На годиннику було 16:09, а відео виклали о дванадцятій з хвостиком. Натискаю на перегляд, а там лежить Влад. Я його одразу впізнала, бо у нього були специфічні брови, наче “будиночком”
Але я все ж таки хотіла переконатися, бо була вірогідність, що помилася. Тому це відео надіслала другу Влада, він передивився повідомлення і десь 40 хвилин не відповідав. Ці хвилини мені здалися вічністю. А в цей момент зателефонувала мама Влада. Я, як могла, налаштувала голос, що не видати себе. Розповіла мені, що у пошуках інформації випадково зайшла в групу, але нічого не знайшла. Я сказала, що теж на одну з таких натрапила. Мама попросила скинути посилання, я відмовила. Потім відписався побратим, виявилося, що він іншим хлопцям показував те відео”.
Все підтвердилося — на тому відео був “Юнгер”. Катерина захлиналася у сльозах, а коли трохи отямилася, перша думка була про те, як сказати про загибель матері Влада.
“Я у бабусиній хаті закрилася в дальній кімнаті, щоб ніхто не чіпав. На звук прибігла тітка, вона подумала, що діти в будинку закрили кота і він голосить. А то я ревіла, лежачи на підлозі, поруч з телефоном. Єдине, що я пам’ятаю — мені дають якісь таблетки та воду, щоб їх запити. Десь через пів години зателефонувала мама Влада, сказала, що подзвонив побратим сина, він щось хоче сказати, але через поганий зв’язок нічого не зрозуміло. Тоді мені довелося Наталі розповісти, що знайшла відео з мертвим Владом”.
Мама “Юнгера” — міцна підтримка
У Катерини й досі перед очима те відео, а у вухах стоїть крик матері “Юнгера”.
Катерина з родиною Влада — батьками і молодшими братами
“Ми ці два роки були одна для одної міцною підтримкою. Я за можливості приїжджаю до Наталії, вона називає мене “моя дівчинка” і ніяк інакше. Каже, що я завжди можу до неї прийти за порадою або просто поговорити. У мене завжди був страх, що у мене стосунки зі свекрухою будуть такі, як в анекдотах або фільмах. Але це не той випадок. Наталя для мене — як друга мама. З моєю мамою ми подруги, і з Наталею теж. У Влада мама фантастична і неймовірна. Таким же був і мій коханий”.
Мріяли про трьох дітей, собаку, кішку і відпочинок в Грузії
Перші пів року після загибелі Влада, коли дівчина йшла містом, її просто “накривало” від спогадів: тут вони цілувалися, у цій кав’ярні пили каву.
“Ми часто у місті орендували квартири, щоб побути вдвох. Тому коли бачу ці будинки, одразу згадуються різні приємні і смішні моменти. Наприклад, Влад готує на кухні і пританцьовує. Або коли ми робили маски для обличчя, які як казав Влад, зможемо зняти тільки зі шкірою. Є заклади, де часто влаштовували посиденьки з друзями. І коли я вже приходила туди сама, то попервах було незручно там знаходитися, бо мені здавалося, що я не сама, а Влад відійшов помити руки і от-от має повернутися”.
Катерина і Влад були щасливими і мріяли по спільне життя та міцну родину
Закохані мріяли — одружаться, у них буде троє дітей. Пишного весілля не хотіли, планували розписатися і на “медовий місяць” поїхати в Грузію.
“Влад казав, що море йому вже набридло на базі, тому хотів активного відпочину у горах. Влад любив поїсти, а в Грузії смачно”.
Катерина згадує, Влад хотів завести собаку породи доберман і кішку породи сфінкс.
Влад “Юнгер” Малайчук
“На песика погодилася одразу, але тільки не лису кішку. А вже після загибелі Влада сфінкси мені стали подобатися. І як тільки буде можливість жити окремо від батьків, обов’язково заведу кішку цією породи, як і хотів Влад”.
Владислава Малайчука поховали на батьківщині — у селі Богуслав, 31 серпня 2022 року. “Юнгер” посмертно нагороджений орденом “За мужність” III ступеня.
У шкільному музеї Богуслава є куточок, присвячений оборонцю Маріуполя — розповідь про “Юнгера” і його особисті речі, їх закладу передала мати загиблого героя.