Традиційно у другу неділю травня в Україні відзначається День матері. Цьогоріч свято найріднішої для кожної людини припало на 12 травня. Цей день – вдалий привід вкотре подякувати матусі за виховання й турботу та згадати щасливі моменти разом. Що і зробили зірки проектів Нового каналу.
Віталіна Біблів та історія, яка «лікує»
– Мої батьки були військовослужбовцями, тому всі літні канікули я проводила у бабусі в селі у Миколаївській області. Три місяці не бачила батьків, бо в них то завдання, то навчання, то наряди. Якось, коли я дуже сумувала за мамою, мені наснився сон, що йду вулицею і бачу її. Потім біжу в обійми, і вона починає гладити мене по голові. І от серед ночі прокидаюсь від того, що справді поряд сидить мама та гладить мене по голові. Вони з татом також скучили і приїхали на день, аби нас побачити. Те відчуття сну, який переходить у реальність, я ніколи не забуду. І от, коли мені зараз буває погано, я пригадую той момент. А ще цікавий факт про маму – те, що багато жартів, які ви чуєте від Любані, це її слова. «Ти мені не етавай, патамуша я тобі поетаваю», – це, наприклад, цитата моєї матусі.
Богдан Шелудяк та перші обійми з мамою після початку війни
– На початку повномасштабної війни я знаходився в Києві, а батьки – в рідному місті Середина-Буда на Сумщині. Буквально в перші дні вторгнення їх «відрізали». Нерозуміння того, що буде далі, що робити, створювало емоційне напруження. Вперше ми з мамою побачились, коли російські війська почали відступати, і батьки приїхали в столицю. Ті обійми я не забуду ніколи. Навіть зараз розповідаю, і ком у горлі стоїть. Ти бачиш рідних людей і розумієш, що міг їх більше й не побачити. Тепер сам собі про це час від часу нагадую та іншим раджу.
Марія Стопник та історія про Огидного Пискуна
– У мене є кілька найяскравіших спогадів з дитинства. Перший – це традиція зі смаколиком. Тато завжди купував мені солодкі батончики, а мама – фруктове тістечко, яке в нас називалося плундер. Воно продавалося лише в одній пекарні в місті. І проходили ми її щодня. Тож ось так кожен божий день мама купувала мені те тістечко. Друге – це, звісно, мамині помади. Я ними постійно малювалась! І не лише губи, а й щоки. А третій спогад – історія про комара Огидний Пискун. Це персонаж з моєї улюбленої енциклопедії. Коли мама її читала, то завжди сміялась. Я маленька це знала. І щоразу, помічаючи, що в мами поганий настрій, приносила ту книгу й казала читати про комара, аби посміятися.
Фіма Константиновський та зворушлива підтримка
– Мама – це найкраща жінка в світі. І так має бути в кожного. Те, як вона переймається за мене, – щось неймовірне. Звісно, інколи хочеться, аби мама трошки менше хвилювалася, але нічого не вдієш. Щодня ми зідзвонюємось, а ще вона разом із татом дивиться всі проекти, в яких я знімаюся. До речі, один зі страхів мого дитинства – що батьки не будуть пишатися мною. Памʼятаю, як у 19 років вилетів з «Х-Фактора» й засмутився через це. Однак тримався до останнього, поки не подзвонив мамі й не почув: «Я пишаюся тобою». Після цих слів просто поплив! Не міг припинити плакати.
Костянтин Войтенко та мамина інтуїція
– Мама перша сказала, що мені треба йти на актора. Коли навчався в 9 класі, порадила вступати в театральний коледж. Та поки я зібрався, там уже закінчилися іспити. Тому пішов у технікум ракетно-космічного машинобудування на наладчика станків з числовим програмним керуванням. Майже всі мої знайомі кажуть, що в людей зазвичай навпаки – батьки радять вступати туди, куди не хочеш. А моя мама одразу роздивилася, ким я працюватиму по життю (усміхається).
