Наша Совість Ліна Василівна Костенко у своєму Instagram оприлюднила свіжі вірші. Як завжди – красиві і корисні.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
У світі злому і холодному,
де щастя зіткане з прощань,
чи ми пробачим одне одному
цю несподівану печаль?
Чи будем вік себе картати?
Але за віщо, Боже мій!
За те, що серце калатати
посміло в ніжності німій?!
За ті передані привіти?
За тихий погляд, що п’янить?
Нехай це сонечко посвітить.
Нехай ця туга продзвенить.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт
І наперед не треба ворожити
І за минулим плакати не варт.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Вже третій день живу у лісі,
годую білочку з руки.
Зелений мох на древній стрісі .
заткали древні павуки.
У хаті глухо, як в печері,
Вікно під фресками сльоти.
І що там пустка Торрічеллі
проти такої німоти?!
А тільки вогник засвітився,
вікно зажевріло моє,—
уже і цуцик приблудився,
уже хвостом об ґанок б’є.
