Щосуботи на телеканалі “Дім” виходить вікторина “Ліс рук”, ведучим якої став журналіст і блогер Максим Узол. В ексклюзивному інтервʼю він прокоментував, чим унікальний новий сезон проєкту, пригадав шкільні роки і відверто розповів, як змінилася специфіка роботи над туристичним YouTube-проєктом під час війни і чого сьогодні потребують українці.
– Максиме, нещодавно ви стали ведучим проєкту “Ліс рук” на каналі “Дім”. Поділіться враженнями від роботи. Як вважаєте, наскільки подібні шоу важливі на ТБ?
– Вважаю, що це важливо транслювати сьогодні. По-перше, це сімейне шоу, яке дає можливість обʼєднати родину разом. У багатьох лишилася така традиція, коли ввечері родина збирається разом. По-друге, зараз дуже мало програм і проєктів про дітей і для дітей, у цьому “Ліс рук” унікальний. По-третє, це шоу розповідає про Україну, навчає про Україну, тому це корисно не лише дітям, які реально можуть підтягнути свою шкільну програму, а і дорослим, адже я теж вчуся, слухаючи відповіді наших учасників.
– У кожному випуску програми діти з різних шкіл змагаються за перемогу, демонструючи свої знання. Пригадайте своє дитинство, як ви вчилися у школі?
– Зізнаюся, відмінником я не був. Скажімо так, я був далеко не відмінником! У сьомому класі мене навіть відсторонили від школи, хоча не через знання, а через поведінку. Там трапилась одна прикра історія – перед 8 березня мене з моїм однокласником відправили на базар купити листівки для дівчат, але прийшовши туди, ми зрозуміли, що грошей у нас немає. Пішли до однокласника додому, та там батьків не виявилося, пішли до них на роботу, взяли гроші, купили листівки, а коли повернулися у школу, зрозуміли, що уроки закінчились. Тоді нас насварили за прогул уроків і відсторонили від занять до візиту батьків у школу. А так як мої батьки багато працювали, не змогли це зробити оперативно. Взагалі ж я мав середній бал у школі, мені пощастило з класною керівницею, яка викладала алгебру і геометрію.
– Тоді пішли б на подібне шоу?
– Навряд, чи пішов би на таке шоу. У ті роки мені б не вистачило сміливості. Знання були, а ось впевненості в собі – ні. Цього, до речі, не бракує дітям, які беруть участь у шоу “Ліс рук”. Вони настільки сміливі, що інколи можуть і мене поправити у певних питаннях.
– Тривалий час в Україні запевняли, що телебачення — це минуле, проте війна довела — це не так. Чому вам зараз цікаве ТБ, адже ви ще і відомий тревел-блогер, а також журналіст?
– Ті, хто вважає, що телебачення – це минуле, для них це так і є. І якоюсь часткою це правда. Чому я так вважаю? Бо у мене, як у журналіста є досить багато питань до телебачення. Є хороший контент, є – не дуже, і треба підтягувати, щоб він весь був на досить високому і правдивому рівні.
Чому мені цікаво… канал “Дім” транслює на прифронтовій зоні, та зокрема, на окупованих територіях і тому, дуже важливо саме там підтримувати дітей, говорити з ними, розказувати їм про Україну… та і не лише дітей. Це такий телепорт зі студії в усі домівки. Телебачення – це дуже сильний сигнал і дуже сильна підтримка. Плюс, насправді, кілька років тому проводилося дослідження, чи актуальне телебачення і виявилося, що насправді для величезної частини українського населення телебачення і досі залишається одним із головних джерел інформації. Тому, так, ТБ досі лишається актуальним.
– Під час повномасштабної війни ви продовжили знімати відео про мандрівки. Як вам вдається все поєднувати?
– Сам не знаю. Моє основне місце роботи – американський телеканал “ABC News”, і, коли, трохи раніше там було значно сильніше завантаження, – весь робочий тиждень без вихідних, то я попросив шефа дати мені нічні зміни. Вночі працював на новинах, а вдень ми їздили знімали відео для YouTube-каналу. Це було важко, часу було мало, а на відпочинок його взагалі не було. Зараз теж без вихідних, але тепер у мене лише денні зміни на новинах і в ті вихідні, які є, ми їдемо знімати випуски. Наразі є великий запит на тревел відео, тому що люди хочуть відволіктися від поганих новин, для того, щоб перезарядитися і жити далі. Наші відео їм у цьому допомагають.
– Ваш ютуб-канал відрізняється від інших, ви розповідаєте не лише про закордонні подорожі, а і про відпочинок Україною. Який зараз запит у людей? Що більше цікавить вашу аудиторію?
– Під час війни запит аудиторії дуже змінився. Якщо раніше люди їздили просто відпочити, поплавати, повалятися на пляжі чи походити у кафешки та бари, то зараз мандри Україною стали більш свідомим і освітніми. Люди хочуть не просто відпочити, а ще і щось дізнатися про Україну. Ми їм на певному рівні це даємо. Плюс, наша задача не шукати бруд, чим займаються інші блогери, а навпаки – шукати щось хороше, щоб підбадьорити людей. Також ми ставимо перед собою ціль допомагати малому і середньому бізнесу. Ми хочемо показати місця так, наче людина вже сама побувала в них, відчула і відвідала їх сама, щоб вона сама продовжила вивчати цей регіон, надихнувшись нашим відео.
Могли б дати свою оцінку, як Україна (міста, люди, звички) змінилися за 2 роки повномасштабного вторгнення? Або ж які тенденції змін прослідковуються?
Люди стали більше цікавитися історією України і окремих регіонів. Вимушені переселенці відкривають для себе країну по-новому, цікавляться містами, у які переїздять.
Як змінилися самі люди – вони зараз хочуть тепла, чогось хорошого, любові і підтримки, а ще усамітнення. Більшість хочуть поїхати туди, де не чути тривог, де спокійно, нічого не грохає, є лише природа, рідні люди, спокій і тиша.
Запити такі: щось дізнатись і відновити нервову систему.
– Як змінилося ваше життя за час великої війни? Які цінності вийшли на перший план?
– Я зрозумів, що сон не такий вже і важливий. Важливий, звісно, але те, що без нього можна обходитися тривалий час – це відкриття. Виявляється, що під тривогами і обстрілами можна жити, але це спірний варіант. Можна навіть працювати, але це сильно втомлює. А ще те, що важливі не речі, а люди. Матеріальне відійшло на 3, навіть 4 план, і став розуміти, що найголовніше, це люди, які тебе оточують і твої вміння. Бо в критичний момент саме це рятує.