Перед повномасштабною війною Ігор Шастун сказав матері, що рано чи пізно він загине на війні. Попросив його кремувати, та перед цим покласти у гроб пістолет, а в руки – ніж. Неля тоді нагримала на сина. Ігор Шастун загинув 1 квітня 2022 року, захищаючи рідний Маріуполь, – стік кров’ю у бою. Місцеві поховали його біля багатоповерхівки. Для Свої історію захисника розповіла його мати – Неля Шастун.
Говорила сину, що він лінувався народжуватися
Від весілля до новини про вагітність минуло менше місяця. Неля пішла у декрет на восьмому місяці і тільки тому, що лікарка сказала шокуючу новину: треба робити штучні пологи через погані результати аналізів — ризик, що дитина народиться з розумовими вадами, і щоб не розмножувати “інвалідів”, треба одразу позбавитися.
“У мене був пієлонефрит нирок, лікарці не сподобався мій аналіз сечі, тому вона зробила такі висновки. Тоді, у 92-93 роках, був пік лікарських експериментів зі стовбуровими клітинами. Довелося звернутися до іншого спеціаліста. Подивившись на аналізи, мене поклали на збереження у лікарню. Там я пробула з 8 лютого і до народження Ігоря — 23 лютого. Пологи були важкими, тривали майже добу. Я потім завжди казала сину, що він лінувався навіть народитися. Народився у цікавому положенні — рука підпирала щоку. А нещодавно моя подруга помітила — на фото на пам’ятнику Ігор так само тримає руку на підборідді”.
Неля Шастун / Автор: Ганна Курцановська
У дитинстві хлопчик часто хворів, зокрема бронхітом на грані астматичного синдрому. Для лікування батьки придбали перепелів, які жили в клітці на кухні, бо сирі яйця тих птахів корисні при астмі.
“Ігор був спокійною дитиною, його можна було образити один раз, другий, а на третій він вже міг відповісти кулаками. У третьому класі моя мама подарувала йому дерев’яний пенал, і однокласник кілька днів його діставав, а потім Ігор не витримав і сильно вдарив того хлопця пеналом. Справа навіть дійшла до поліції”.
Через 5 років у родині Шастун народилася друга дитина — Микита.
“Пам’ятаю такий випадок: Микиті тоді було два, Ігорю сім. У сусіда був злий пес, який зірвався з ланцюга. Діти гуляли на вулиці, ми жили в приватному секторі. Собака прокусив Микиті голову і вухо. Ігор підскочив і закрив собою брата, щоб пес не загриз Микиту. Собака вкусив старшого сина за сідницю”.
Травма коліна не дала далі професійно грати у баскетбол
З десятирічного віку Ігор марив футболом. тільки-но у школі створили команду, хлопець одразу ж до неї приєднався.
“Якось мене покликав футбольний тренер, я прийшла на зустріч, а там був ще тренер з баскетболу. І він став переконувати, що мій Ігор народжений бути баскетболістом, що саме він потрібен його команді. Син, звісно, відмовлявся, але тренер з футболу йому прямо сказав, що він йому не потрібен. Ігор образився, але все ж таки вирішив спробувати себе в новому виді спорту. О 5:30 син прокидався, аби через годину бути на тренуванні. Далі повертався і йшов до школи, після занять — знову тренування. Потім він приходив додому, швиденько їм, по можливості робив уроки, а увечері — або знову тренування, або ігри маріупольського “Азовмашу”.
Ігор під номером 13, ліворуч, у нижньому ряду
В 11 років Ігоря перевела до іншої школи, і до особливого класу — там навчалися тільки хлопці, які грали у баскетбол. Крім школи і тренувань, додалися ще змагання — районні, міські, обласні, всеукраїнські та міжнародні. Ігор грав у дублі “Азовмашу”. Через три роки він серйозно травмував коліно — розрив зв’язок колінного суглобу. Треба було оперувати, але родина Шастун через брак грошей не могла собі це дозволити. Пообіцяли, що цим займеться клуб, але сталася трагедія — в серпні 2010 року в автотрощі загинув один із його засновників зі своєю родиною.
“На тому все і закінчилося, грошей клуб на операцію не виділив. З такою травмою грати не можна, а в повсякденному житті, якщо без зайвих навантажень, то можна обійтися і без операції. Ігорю був гарантований “білий квиток”, але син сказав, що він чоловік і має пройти все, в тому числі і службу в армії. Тільки-но йому виповнилося 18 років, він потайки від мене пішов у військкомат. Комісар — наш знайомий, подзвонив, все розповів. Для мене це був шок, увечері у нас була розмова, Ігор тоді сказав: “Мамо, якщо ти розкажеш про всі мої медичні висновки і мене не візьмуть в армію, тоді я перестану з тобою спілкуватися”. Тієї миті Ігор в моїх очах “виріс”, став дорослим чоловіком”.
Служив у Президентському полку і працював на заводі Ілліча
Ігоря Шастуна з військкомату направили в Президентський полк у Київ. Там перевіряли повністю тіло — кожен сантиметр на наявність родимок та шрамів. І для підтвердження, що шрам саме від укуса собаки і рану зашивали, в лікарні брав довідку.
“У квітні 2012, коли він ще служив, його забрали у шпиталь з підозрою на апендицит. Ближче до півночі Ігор зателефонував, сказав, що операція закінчилася, а те, що вирізали, лікарі відправили на гістологію. Через добу я вже була у Києві. Побачила сина блідого та схудлого, з’ясувалося, що через побої у нього з’явилася гематома на животі, вона і сприяла загостренню апендициту. Тільки через роки Ігор розповів, що в армії його побили старші хлопці. А все через те, що він з Донеччини”.
Ігор з мамою
Після служби Ігор влаштувався на металургійний комбінат імені Ілліча. Працював у фасонносталеливарному цеху обрубником. Тут робили чаші для транспортування гарячого металу, коли вони виходили з сушил, треба було відбійним молотком зсередини вибивати земляну суміш, яка прикипіла. Робота була важка, але за неї гарно платили. Згодом Ігор перейшов у листопрокатний цех стан “1700”, теж на гарячий участок роботи. Коли у 2014 році почалася війна, Ігор рвався до війська, але батьки змогли стримати сина.
“А потім було розлучення з чоловіком. Ігорю було 20, Микиті — 15. Тоді момент був втрачений — у 2015 році старший син сказав, що піде воювати, бо на меткомбінат прийшла повістка про мобілізацію”.
Просив кремувати, під голову покласти пістолет, а в руку — ніж
Ігор Шастун потрапив у 23-й загін морської охорони, який базувався в Маріуполі. Був командиром прикордонного катеру у званні старшина. Неля згадує, як у серпні 2016 підірвався катер — на ньому хлопці патрулювали наші морські кордони. До вечора телефон Ігоря мовчав. Неля каже, ледве з глузду не з’їхала. Але тоді все обійшлося, на катері Ігоря не було.
Ігор Шастун (позаду праворуч) із колегами з морської охорони
Минуло майже шість років, Ігор ось-ось мав комісуватися, але в “Азові” з’являється катер, точно такий же, на якому він служив у морській охороні. Керівництво вмовляє хлопця перейти до їхнього підрозділу, “поставити катер на воду”. Що він і зробив на початку 2021 року, коли перевівся до “Азову”.
Молодший син Микита також захищав Україну з 2017-го, пішов воювати ще 19-річним. Брав участь у боях на Донеччині, зокрема обороняв Донецький аеропорт. Демобілізувався у 2020 році та планував цивільне життя. Але 23 лютого 2022 долучився до “Азову”, де служив брат — щоб поруч був той, кому довіряєш. Неля каже, знову намагалася відмовити сина, і зараз дуже жалкує, що не була жорсткішою, не наполягла на своєму. Бо тоді, швидше за все, трагедії можна було б уникнути.
Ігор з братом Микитою
“Ми до вторгнення багато часу проводили разом, дуже сильно зблизилися. Ігор розповідав, що рано чи пізно він загине на війні, розповідав, як хоче, щоб його поховали. Що це обов’язково має бути кремація, і щоб в труну, під голову, я поклала пістолет, а в руки — ніж. У мене почалася істерика, просила сина не говорити такого. А він мені сказав: “Якщо не ти це зробиш, тоді побратими”.
Батько відмовився від Ігоря — назвав фашистом
З оточеного Маріуполя Неля змогла виїхати 16 березня на Київщину, де живе її сестра. Про побажання щодо поховання сина вона стала поступово забувати.
Ігор у Маріуполі
А потім стався телефонний дзвінок, який Неля не забуде до кінця свого життя — Микита повідомив, що брат “200”. В той день, 1 квітня 2022 року, його підрозділ стояв на вулиці Зелінського, коли росіяни відкрили масований вогонь. Осколками однієї з мін Ігорю розірвало артерії на ногах. Через щільний бій побратими не змогли надати йому медичну допомогу — Ігор помер від втрати крові. Цивільні поховали його біля дев’ятиповерхівки.
У червні, коли із Маріуполем знову з’явився зв’язок, Неля встановила точне місцезнаходження тіла сина. Написала колишньому чоловіку, батькові хлопців, він лишився в Маріуполі і співпрацював з окупантами. Йому вдалося організувати ексгумацію тіла Ігоря, але публічно чоловік відмовився від нього: “То не мій син. Це — фашист з наколками “Азову”.
Могила Ігоря в Маріуполі
Неля почала шукати можливість, аби повернути тіло сина додому: зверталася до всіх установ, які займалися цим питанням, здавала ДНК-тест. Паралельно боролася за повернення меншого сина з російського полону. Тіло Ігоря повернули під час першого обміну загиблими, воно було у Бучанському морзі. Результати ДНК-тесту загубилися, тож жінці довелося здавати ще один і три тижні чекати результатів. Хоча Неля впізнала сина по татуюванню — воїн, який підіймається сходами до Одіна. Тепер це тату викарбоване у нього на памʼятнику.
Могила Ігоря Шастуна, таке татуювання було на тілі у “Маяка”
25 серпня 2022 року на Байковому кладовищі відбулася церемонія прощання з Ігорем Шастуном та кремація. Місяць Неля тримала урну з прахом біля свого ліжка. І поки в Україні немає військового меморіального кладовища, Неля 27 вересня поховала прах Ігоря на центральній алеї кладовища у Білогородці, на Київщині.
Маяк на руці в пам’ять про полеглого сина-героя
Напередодні вторгнення у листуванні “Маяк” писав своєму фітнес-тренеру:
“Ми готові до будь-якого розвитку подій. Чекаємо тільки команду. Це наша реальність. І якщо ми будемо думати по-іншому, то нема чого нам тут робити. Ми живемо у прекрасний час, який би він не був страшний, але це історія, яку довго пам’ятатиме увесь світ”.
Татуювання у Нелі
В пам’ять про сина на лівій руці Неля Шастун зробила татуювання — зображення маяка і його ім’я, складене з рун.
