Вова народився в Луганську. Його разом із сестрою мама виховувала сама. Привчала сина до самостійності та відповідальності. Він виріс затятим борцем за справедливість. Коли навчався в Ірпінській податковій академії, єдиний з усього взводу не дозволив командиру підставити одну із курсанток, переклавши на неї провину за порушення, яке той скоїв сам. Про це всі знали. Але ніхто не наважився піти проти командира і сказати правду. Крім Вови.
2014-го він покинув навчання через те ж бажання боротися із несправедливістю. Примчав у рідний Луганськ, який намагалися захопити проросійські бойовики. За свої проукраїнські погляди опинився на підвалі в сепаратистів. Звідти Вову допоміг визволити його батько, який підтримує Росію. Вова так і не зміг йому цього пробачити.
Коли той попросив сина не долучатися до спротиву, Вова йому написав довге повідомлення: «Луганск продали пророссийские негодяи, которые тогда были у власти, и такие боягузы, как ты. Я люблю Украину и свою свободу, и готов за это умереть. И я тут такой не один. Нас миллионы и мы деремся за свою землю и за свои семьи. Поэтому нас не победить… Даже если нас захватят, мы будем партизанить и продолжать делать так, чтобы у них земля горела под ногами. Мы не сдадимся. А ты – предатель, каким и был еще в 2014 году. Слава Украине!». Більше вони не спілкувалися…
24 лютого 2022 року Вова знову пішов захищати рідну країну. Брав участь в обороні Києва. Потім перевівся до тероборони «Азову». Коли Головне управління розвідки розробило спецоперацію із доставки захисникам Маріуполя допомоги вертольотами, Вова відразу записався до списку охочих летіти на «Азовсталь». Хоч знав, що звідти може не повернутися…
