Дмитро Круковський на війні з 2015. В окремому загоні спецпризначення “Азов” служив у ремонтній роті, де отримав свій позивний — “Електрик”. Бо ще з підліткового віку добре розбирався в електриці, міг полагодити будь-який прилад. А згодом вправно ремонтував автівки. У мирному житті переважно легкові автомобілі, а на базі в Урзуфі — військову технику. За кілька років до великої війни Дмитро звільнився з армії, працював у “Маріупольгаз”, мріяв одружитися на коханій жінці. Та тільки-но російські солдати почали обстрілювати Маріуполь, Дмитро Круковський приєднався до рідного “Азову”, аби боронити українську землю від окупантів. Спогадами про Дмитра поділилися мама, сестра, кохана та його побратим..
З початку повномасштабної війни у “Азові” Дмитро був помічником гранатометника 2-го відділення 1-го взводу оперативного призначення 2-ї роти 1-го батальйону. Пройшов запеклі бої в Маріуполі, пережив нескінченні авіабомбардування на “Азовсталі”, вийшов у полон за наказом вищого керівництва країни. Загинув у полоні — в Оленівській колонії, де в ніч на 29 липня 2022 російські військові влаштували теракт. “Електрику” назавжди 38 років.
З будь-якою технікою завжди на “ти”
Дмитро Круковський народився у місті Біла Церква Київської області. За словами Галини Миколаївни, син був компанійським. Коли йому подарували комп’ютер, це було справжнє диво на той час, і друзі після уроків забігали додому до Дмитра подивитись, пограти в ігри. Хлопець любив конструювати, особливо подобалося збирати літаки.
Дмитро з мамою
Мама каже, в середніх класах Дмитро почав приділяти багато часу спорту, любив кататися на роликах і на гірському велосипеді. Також займався легкою атлетикою, але потім отримав травму коліна, тому не зміг продовжувати тренування.
“Із технікою син був завжди на “ти”. Ще з дитинства його цікавила побутова техніка, старі годинники. Був один випадок, коли сусіди поверхом вище затопили нашу квартиру, як результат — дуже постраждала проводка, але син все відремонтував власноруч. Тоді йому було 16 років”.
Після закінчення школи Дмитро вступив до інституту комп’ютерних технологій Національного авіаційного університету на факультет програмування. До 2014 року працював автоелектриком.
“Діма добре розбирався в автівках — ремонтував машини переважно іноземного виробництва, робив комп’ютерну діагностику, ремонтував електроніку. Бувало, що провозитись треба було майже всю ніч, але він дуже любив свою роботу, яку виконував ретельно і скрупульозно”.
У 2007 Дмитро Круковський одружився, за рік народилася донечка Анастасія, яка багато в чому схожа на свого тата.
Дмитро з батьками і ще маленькою донькою на Чорному морі у Феодосії
“Онучка вродлива, розумна, талановита. У квітні їй було 16 років. Добре навчалась в Україні, ходила на танці, мала дуже гарні знання з англійської, математики, української мови, фізики, отримувала похвальні грамоти, брала участь в олімпіадах. Зараз вона тимчасово у Швеції, куди з матір’ю переїхала після початку повномасштабної війни. Я дуже переживала за онуку — чужа країна, незнайома мова. Але вона змогла за три місяці вивчити шведську, і з адаптаційного класу її перевели в школу, де навчаються шведські діти. Настюша дуже талановита дівчинка: вона не тільки добре навчається, а ще має “золоті руки”, як в її тата.
Донька Анастасія на першій шпальті шведської газети
Онука вʼяже спицями та гачком, робить іграшки, в’яже шарфи, робить штучні букети і ще в неї дуже багато талантів”.
Полюбив Маріуполь і зустрів тут своє велике кохання
До “Азову” Дмитро Круковський добровільно приєднався у жовтні 2015 року. Це було його виважене рішення.
“Перед цим син кілька разів їздив з допомогою хлопцям на фронт. Коли приїхав, сказав, що у них не було нормального взуття, одягу, харчів”.
Дмитра не брали на бойову посаду через коліно, тому прийняли до ремонтного взводу ремонтної роти, де він і отримав свій позивний “Електрик”. Галина Миколаївна згадує, як під час служби наприкінці 2018 року син їздив до Києва. Там він долучився до процесу розробки військового автомобіля БАГІ. Дмитро працював над розробкою механічної і електросистеми. До речі, цей автомобіль і зараз виконує бойові завдання на фронті.
Коли у 2020 році у “Електрика” закінчився контракт в “Азові”, він залишився в Маріуполі, де після розлучення зустрів своє велике кохання. Дмитро з Наталією тоді були разом вже чотири роки. Згодом чоловік влаштувався працювати до “Маріупольгазу”.
Звільнившись з “Азову” Дмитро почав жити цивільним життям
“Він працював в автопарку майстром з акумуляторів — заряджав їх і обслуговував. І всім ремонтував машини, бо син був найкращим автоелектриком”.
Цивільне життя Дмитра Круковського налагоджувалось.
“У Маріуполі у сина з’явилися знайомі й друзі. Діма дуже полюбив це місто на березі Азовського моря, міг годинами розповідати, яке воно красиве”.
Дмитро і його кохана Наталія
З осені 2021 року Дмитро навчався на заочному відділенні Білоцерківського аграрного університету на факультеті “Агрономія”, успішно здав заліки та екзамени.
За словами матері, він навіть намагався здати чергову сесію, перебуваючи в оточенні на “Азовсталі”.
“Знав завдання і пробував через інтернет давати відповідь. Але в таких важких умовах сину не вдалося це зробити. Тому у виші пішли йому назустріч — зробили відтермінування. І тільки після похорону Діму відрахували з університету”.
У перший день вторгнення був у військкоматі
Напередодні повномасштабного вторгнення Дмитро зателефонував матері й сказав: “Якщо почнеться війна, то піду захищати Україну, свій Маріуполь, своє місто, свою дружину і всіх вас. Бо інакше я не можу вчинити”. Галина Миколаївна благала сина не йти воювати, бо він віддав “Азову” та Батьківщині 5,5 років. Але “Електрик” наполягав: “Мамо, я військовий, мене обов’язково призвуть. Тому я краще піду до своїх хлопців, у яких я впевнений на 100%”.
24 лютого 2022 року Круковський зранку вже був в одному з військкоматів Маріуполя. До другого березня Галина Миколаївна не отримувала від сина звісток. Зв’язок був тільки з цивільною дружиною Наталією, якій надалі довелося пережити пекло в Маріуполі та дивом залишитися живою.
Дмитро на “Азовсталі”
“Я пишу сину, а відповідей немає по 8-10 днів. Він потім пояснив, що всі вежі в Маріуполі знищені, тому і зв’язку в місті немає. Він почав вигадувати, як зробити павербанк і йому це вдалося. Потім був завод “Азовсталь”. Він мало про що нам розповідав, завжди писав: “Усе норм, я поїв, я в шапці”. У цей період у нас пропав зв’язок з дружиною Дмитра. 24 доби ми не знали, що з нею. Коли 26 березня Наталія з невідомого номера написала, то нашому щастю не було меж. Повідомили одразу сину, що його кохана вижила. Тоді він сказав, що в нього виросли крила і з’явилися сили нищити ворога ще більше”.
Перед виходом в полон написав: “Трохи відпустка затягнеться… Чекаємо лімузин”
Вранці 17 травня Дмитро написав матері: “Мамуля, нам дали наказ скласти зброю, сьогодні переїжджаємо в інший санаторій. Командир домовився на покращені умови. Не хвилюйтесь, формально ми в полон. Командиру довіряю. Все буде добре. Трохи відпустка затягнеться. Пару місяців і вийду. Мамуля, все добре. Ми чекаємо лімузин”. Галина Миколаївна відписала сину: “Янгола-охоронця тобі в дорогу”. Дмитро у відповідь подякував мамі.
Пізно вночі рідні побачили на світлинах і відео свого Діму — він з іншими оборонцями Маріуполя сидів у автобусі, який прямував в Оленівську колонію.
Вихід Дмитра “Електрика” Круковського з “Азовсталі” в полон
“Після новин було багато дзвінків — від рідні, друзів, однокласників, знайомих. Усі трохи розслабилися, повірили ООН, Червоному Хресту, нашій владі. З полону син двічі дзвонив — у червні і липні. Під час другої розмови, дуже короткої, Діма сказав, що їх перевели в інший барак, скоріше за все, готують на обмін”.
Стояла на зупинці, коли дізналася страшну новину
Але то був не обмін, а жорстока страта українських військовополонених. У ніч з 28 на 29 липня 2022 року в колонії стався теракт: російські солдати підірвали барак зсередини. Сотні поранених, понад 50 воїнів загинули — одні миттєво, інші ще годинами мучилися, бо їм не надавали медичну допомогу. 30 липня цивільна дружина Наталія побачила списки вбитих, серед них був Дмитро.
“Вона одразу розповіла про це моїй дочці Людмилі, вона молодша Дмитра на два роки. А від мене цю інформацію приховали, бо у мене хворе серце”.
“Вони думали, що ця новина — фейк, який розповсюджують російські пропагандистські телеграм-канали.”
Всі рідні Дмитра — мати, тато, сестра, здали зразки ДНК. У лютому 2023 року був збіг ДНК Дмитра і Галини Миколаївни. Другий збіг з батьком Олександром Івановичем.
“Другого червня стояла на автобусній зупинці, коли мені зателефонували з військової частини й повідомили страшну звістку — все підтвердилося. Є збіг з нашими ДНК, їх було три”.
Другого такого чоловіка у моєму житті не буде
У книзі Анастасії Дмитрук “Очі Маріуполя” є фото і маленька розповідь про ”Електрика”. І його цитата: “І ще одне: коли вирвусь, відразу одружусь. І разом до ста років!”. Мрія, якій не судилося здійснитися…
Галина Миколаївна каже, що між її сином та Наталією було велике кохання.
Історія Дмитра з книги “Очі Маріуполя”
“Вони навіть дихали в унісон, вони розуміли одне одного поглядом, вони кожну мить думали лише одне про одного. У них було дуже багато планів, мріяли побудувати будинок на березі Азовського моря”.
Цивільна дружина запевняє, що другого такого чоловіка в її житті не буде.
“У Діми була дуже розумна і ясна голова, золоті руки. Для мене він був, є і буде найлагіднішим, найніжнішим, найкоханішим чоловіком. Для мене це дуже болюча тема, життя іде, рана не загоюється, образа, злість, багато питань — чому це сталося саме з нами? Адже разом ми могли зробити дуже багато корисного, потрібного в цьому житті”.
“Поки що я так і не навчилася без нього. Я багато працюю, це, напевно, те, що я вмію найкраще. Праця мене тримає на землі.”
Був першокласним спеціалістом і завжди на позитиві
Спогадами поділився один з побратимів “Електрика”, який не захотів називати себе. Він з Дмитром познайомився наприкінці 2015 року, коли Круковський служив у ремонтній базі в Маріуполі.
“Вже влітку 2016 року, коли я перевівся на рембазу, Діма був першим старшим механіком, який мене навчав ремонтувати автомобілі. Згодом ми познайомитися ще ближче, адже працювали разом. Він був першокласним спеціалістом у своїй галузі, завжди з гарним настроєм і з купою електроприладів”.
За словами побратима, “Електрик” ніколи не боявся виїжджати “на нуль” для роботи чи в прифронтову зону. Завжди перший рвався туди для вирішення будь-яких завдань, навіть не пов’язаних із його професією.
Дмитро в автобусі, який відвезе його й інших захисників Маріуполя в Оленівку
“У нас було багато виїздів, про всі й не згадаєш. Діма був і в Павлопіллі, і в Красногорівці, і на Світлодарській дузі, і завжди — на позитиві. Його основною веселою фішкою було те, що на всі бойові він брав свою піжаму. Це був костюм Супермена, яким він, власне, і був в плані ремонту авто, бо міг будь-що вирішити”.
Знову побратими зустрілися вже на “Азовсталі”, де Дмитро допомагав 1-му батальйону ремонтувати обладнання і техніку.
“Ми й в Оленівці перетиналися декілька разів. У переддень теракту я знав, що Дмитро в тому бараку. А за декілька днів дізнався, що він загинув з іншими бійцями ремонтної роти. Дуже шкода…”
На згадку про брата залишився номер телефону, який він подарував 20 років тому
Для Людмили загибель старшого брата — болюча втрата, від якої вона і через два роки не може оговтатися. Всі її дитячі спогади пов’язані з братом. Вони разом гралися, разом бешкетували, разом вчились новому. Людмила завжди могла звернутись за допомогою чи порадою до Дмитра.
“Звісно, не обходилось без дитячих суперечок, але загалом ми були дружні та стояли одне за одного. Разом їздили у дитячі табори й на море. Також разом вперше поїхали за кордон, в Італію. Мені було 10 років, Дімі — 12. Коли були дітьми, Діма проводив світло у мої будиночки для ляльок, навчив кататися на велосипеді”.
Вони навчалися в одній школі. Там всі знали, що Дмитро — її старший брат, тому Людмила завжди була під захистом.
Дмитро з молодшою сестрою Людмилою на Азовському морі
“Діма був улюбленцем дівчат, у нього було багато друзів. У одних з перших серед друзів у нас з’явився комп’ютер, і відтоді у нас завжди були гості. Діма запрошував хлопців пограти після уроків. Я дуже запам’ятала цей період. Тоді пекла свої перші торти та пригощала всю компанію”.
У шкільні роки у Дмитра й Людмили було багато спільних інтересів: катались на роликах і велосипедах, займались брейкдансом, ходили на перші дискотеки.
Людмила каже, брат був дуже добрим і щирим. Завжди підтримував, допомагав, щиро радів її успіхам. Дмитро був крутим спеціалістом у своїй сфері — діагностику автівки своєї сестри міг з легкістю зробити в телефонному режимі.
“Мав реально золоті руки. Завжди прагнув всім допомогти.”
Останні роки Дмитро жив у Маріуполі. Людмила зараз шкодує, що жодного разу так і не побувала у брата в гостях.
“Назавжди запам’ятаю нашу останню зустріч, яка була восени 2021 року. Діма був дуже щасливий, сповнений планів на майбутнє. Як дитина, радів своєму новому авто. На згадку залишився мій номер телефону, який Діма подарував мені 20 років тому. Я досі не можу повірити, що Діми немає. Іноді здається, що він просто зайнятий, просто давно не дзвонив…”
Коли почалася повномасштабна війна, Дмитро, не роздумуючи приєднався до побратимів з “Азову”, аби боронити Маріуполь, захистити своїх батьків і кохану
7 червня 2023 року Дмитра Круковського поховали на Алеї героїв у рідній Білій Церкві. Вбитому в Оленівці “азовцю” присвоїли звання Почесного громадянина Білоцерківської міської територіальної громади. Нагороди Дмитра зберегти не вдалось — всі вони залишилися в Маріуполі, а згодом його дружина їх знищила. Рідні зв’язалися з військовою частиною та отримали довідку — їхній герой мав відзнаки Президента України “За участь в АТО” та “За визволення Маріуполя”. А вже посмертно Дмитро Круковський нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
