“Нас було 50 хлопців — усі у віці від 18 до 25 років. І, звісно, ми — покоління приквелів «Зоряних війн». Коли ми дізналися, що зніматимемося із Марком Геміллом, то всі були у захваті. Коли він прийшов на знімальний майданчик, то перше, що зробив, це підняв руку і сказав: «Я не можу дочекатися, щоб поговорити з вами! Але я по вуха в цьому монолозі на три сторінки, який мушу завчити. Але потім я поговорю з усіма тут»”, — пригадує Гаррет Варінг. Він — один із молодих акторів, які зіграли учасників смертельних змагань у “Довгій ході”: екранізації найпершого роману Стівена Кінга, який він написав ще в студентські роки, а видав 1979-го під псевдонімом Річард Бахман.
“Довга хода”, яка стартує в кінотеатрах України, — це історія, що розгортається в альтернативному світі, де США є тоталітарною державою під управлінням військових. Щороку уряд збирає 100 хлопців-підлітків (в екранізації кількість учасників зменшили вдвічі) з усієї країни на жорстоке змагання під назвою “Довга хода”: юнаки під наглядом військових мусять іти, не знижуючи швидкості, маршрутом, який не має фінішної лінії. У цій грі на виснаження буде лише один переможець, який в кінці отримає значну суму грошей і приз на власний вибір. А на всіх інших чекає смерть від виснаження чи розстріл.
“Довга хода” стала першим підлітковим бестселером-антиутопією про смертельні змагання, проклавши дорогу усім подальшим подібним творам — зокрема, й “Голодним іграм” Сюзанни Коллінз. Режисером екранізації “Довгої ходи” став Френсіс Лоуренс, який зняв усі, крім першої, частини “Голодних ігор”. На роль безжального і садистичного Майора, наглядача за Ходою, Лоуренс запросив Марка Гемілла — легендарного Люка Скайвокера із “Зоряних війн”, амбасадора United24.
В ексклюзивному інтерв’ю актор розповів, як погодився на цю зовсім не характерну для нього роль негідника.
Пане Гемілл, ваш Майор — це обличчя “Довгої ходи”. І це обличчя лякає. Майора ніколи не бачать без дзеркальних сонцезахисних окулярів. Він завжди поруч, щоб забезпечити дотримання правил змагання. Він говорить натхненну промову юнакам, які зголосилися взяти участь у смертельному квесті. І він же командує Загонами — таємною поліцією, яка страчує вибулих учасників під час Ходи. По суті Майор — символ тоталітаризму. Як ви погодилися на цю роль, враховуючи, що вас десятиліттями буквально сприймають як втілення Світлої сторони Сили?
Я погодився не одразу. Коли я прочитав книгу, моєю початковою реакцією було: “Я не тільки не можу в цьому зніматися — я думаю, що не зможу це навіть дивитися”. Але мене переконав Френсіс Лоуренс. Я справді захоплююся ним як режисером. Ми з ним зідзвонилися по Zoom, і вже під час розмови з Френсісом я змінив свою думку. Ще до кінця дзвінка я сказав йому: “Ну що ж, я мушу це зробити!”. Але справді — грати цього садистського персонажа було не схожим ні на що, що я робив раніше.
І як ви дали цьому раду?
Як і будь-якій іншій ролі. По суті, все, що ти маєш зробити, так це подивитися на сценарій і поставити собі питання: “Що мені потрібно принести, щоб зробити цей сценарій якомога більш впливовим?”.
Що ж ви принесли?
Я тут просто крутий хлопець, який, по суті, є антагоністом, тому що держава є антагоністом, а я представляю саме державу. Я подумав: “Якщо я правильно зроблю свою роботу, всі будуть ненавидіти мене, і це нормально”.
Грати лиходія весело. Тому що лиходії не вважають себе лиходіями — вони просто роблять свою роботу.
Марк Гемілл у ролі Майора у фільмі “Довга хода”. Adastra Cinema
Бути ненависним для аудиторії майже так само приємно, як і бути улюбленим: тому що так ти розумієш, що тобі повірили, а значить ти зробив все правильно. Так, бути позитивним героєм — це добре. Але для актора будь-яка реакція, яку ти отримуєш, є хорошою.
Загалом мені було набагато легше, ніж хлопцям, тому що мій персонаж однотонний: я досить агресивний, заноза в дупі, яку всі ненавидять і яка стоїть на шляху до їхнього щастя та успіху. Але саме молоді актори, історія їхніх героїв і того, що вони переживають під час Довгої ходи, — це серце і душа цього фільму, а я з’являюся лише у 20 % екранного часу, можливо.
Як вам працювалося разом?
Як і багато творів Кінга, “Довга хода” — набагато глибша, ніж здається на перший погляд. Ця історія заглиблюється в людяність персонажів і те, як на них впливає жахливий спільний досвід. Фільм справді належить цьому молодому акторському складу, якого я ніколи раніше не бачив. Купер Гоффман, Девід Джонссон (виконавці ролей учасників Ходи, Рея Гарраті й Пітера Маквріса, на яких фокусується розповідь — Ред.) і всі інші хлопці — аж до тих, у кого одна або дві репліки чи просто жодної, — були ідеально підібрані, і саме в їхній взаємодії була справжня емоція. А я просто з’являюся час від часу, щоб мучити їх і бути величезним виродком.
Коли ми готувалися розпочати знімання, я планував організувати зустріч, де всі зібралися б у готелі. Але Френсіс Лоуренс сказав мені: “Купер не хоче з тобою зустрічатися… Він боїться, що ти йому сподобаєшся”. І я це зрозумів. Але щойно ми зняли останню сцену з Купером, він одразу прийшов до мого трейлера, і ми розмовляли годинами.
А як щодо Стівена Кінга? Чи зустрічалися ви з ним?
Так, але ще раніше — на прем’єрі “Життя Чака” на кінофестивалі в Торонто (фільм за однойменною повістю Стівена Кінга, що вийшов цього літа, і де Марк Гемілл також зіграв одну з ключових ролей, — Ред.).
Мене посадили поруч зі Стівеном, і коли я підійшов, щоб сісти, він подивився на мене і сказав: “Майор!”. Я подумав: “Звідки цей хлопець знає, що я знімаюся в його фільмі?!”. А пізніше виявилося, що він контролює все: кастинг, режисера тощо. Після деяких неприємних випадків з екранізаціями на початку кар’єри Стівен почав вимагати цього права — і очевидно, що він на це заслуговує.