У чотирисерійній стрічці «Фортеця», яка вийде 4 грудня на телеканалі 2+2, військовослужбовець і актор Олександр Зарубей зіграв одного з ключових персонажів – Пуму – харизматичного юриста, який став на захист рідного Харкова. Це історія про оборону міста в перші дні повномасштабного вторгнення, створена на основі розповідей реальних військових, волонтерів та звичайних мешканців Харкова.
Олександр долучився до зйомок, перебуваючи на ротації в Києві. На майданчик актор приїхав у своїй формі. Як досвідчений військовий, давав поради колегам, звертав увагу на деталі, непомітні для цивільних. В ексклюзивному інтерв’ю він розповів про нову роль, страхи під час війни та свою мрію.
Як вам грати військового на майданчику і бути ним реально?
До того, як я потрапив на війну, мені доводилося грати орків. Здається, сім таких персонажів втілив. У мене, як в актора, було завдання, зіграти ворога так, щоб його ніколи ніхто не забув, щоб його реально ненавиділи глядачі. Одного разу до мене підійшла жінка і сказала: «А ви справді такий огидний?». Для мене це був як комплімент. Значить, персонаж вийшов правдивим.
Для мене дуже відповідально грати в історіях, заснованих на реальних подіях, про реальних людей. Особливо – військових. Маючи вже певний досвід, трохи по-іншому вже й граю. Пам’ятаю себе, коли вперше грав військового, ще задовго до вторгнення. Тоді не знав, як той автомат правильно тримати, бо не мав досвіду такого, може стріляв кілька разів в тирі і все. Консультант на майданчику розповідав, як правильно з ним поводитись, як руки тримати, якісь технічні моменти. А зараз, вже сам можу підказати цивільним колегам деякі моменти.
У вашого героя є прототип, чи радилися з ним перед зйомками?
Я спілкувався з ним, ми обговорювали сценарій, характер, дії персонажа. Я намагався зробити все, щоб було правдиве попадання в образ. Пума – за освітою він юрист, людина дуже вихована, інтелігентна, розумна. Вдома – він ніжний, турботливий, а з хлопцями – досить жорсткий, вживає міцне слівце, входить до руху «Ультрас», сміливий, з почуттям гумору. В ньому поєднуються два світи.
Чим ви схожі з героєм?
Мені здається, у нас спільні моральні орієнтири, мета під час цієї війни, сімейні цінності, дружба, вірність, обов’язок… Таке відчуття, ніби це кіно про мене.
Ви теж стали добровольцем?
Так, підписав контракт у 2023 році. Не міг зробити цього раніше, бо я сам з Луганщини, з Алчевська, приписаний там досі, у батьків. Дружина, дитина тут, в Києві. А я – так вийшло – там. Коли почалася повномасштабна війна, виникли певні труднощі з документами. Навіть в Дії прийшло повідомлення, що мене не знайдено в реєстрі України, оскільки та територія опинилася під окупацією. Потрібно було доводити, що я 20 років тому дійсно переїхав до Києва, відновлювати документи. Це зайняло певний час. Як тільки вдалося це зробити, одразу пішов до війська.
Зараз ви як встигаєте поєднувати службу та знімання?
Робота в кіно трапляється рідко, як от у стрічці «Фортеця». Так склалося, що наш підрозділ на той час був відряджений до Києва. Керівництво дозволило мені на кілька знімальних днів відлучитися. У будь-який момент можемо отримати наказ і вирушити в інше місце.
З якими відчуттями ви повернулися на майданчик після служби?
Я ж творча людина. 24 роки працюю в кіно, на телебаченні, в театрі. І воювати пішов в тому числі за те, щоб повернути право на професію у своїй країні. Для мене ця війна особиста. Це театр бойових дій. Буває інколи страшно, інколи – радісно. Але якщо ти професійно до цього ставишся, особливо до свого життя, завдання буде виконано й буде результат. Ти чітко знаєш, де ворог, чого можна від нього очікувати. Ти розумієш тактику ворога, все враховуєш і ти підготовлений.
Мені тут, в тилу, набагато страшніше, бо я тут не знаю, куди може прилетіти чергова ракета чи «шахед». Переживаю дуже за дружину й сина, і нічого не можу з цим зробити.
Чи вдається вам хоч трохи відпочити, провести час по-цивільному?
Намагаюсь проводити час з сім’єю. Дуже хочу поїхати на море, але на своє море, в українському Криму. Мрію показати ці місця своєму синові. Він ні разу там не був. Лише один раз ми всі разом були на Азовському морі, в Бердянську. Потім ковід, війна… Але я терплячий і щиро вірю, що Україна переможе.