У фіналі Національного відбору на “Євробачення-2026”, який відбудеться 7 лютого, під номером 3 виступить Monokate (Катерина Павленко). У складі гурту Go_A вона вже представляла Україну на Євробаченні-2021 з піснею Shum. Тоді гурт посів п’яте місце.
Та тепер Катерина повертається на Нацвідбір як сольна виконавиця. У проєкті Monokate вона поєднує українські народні мотиви з електронікою та роком. Її конкурсна пісня TYT — сучасне прочитання української народної лірики, що розповідає про вибір, свободу та жіночу гідність. Трек нагадує про здатність знаходити рівновагу, рухатися вперед, зберігати себе та підтримувати інших, навіть у часи розлуки та невизначеності.
В ефірі шоу “Вікенд нової музики” на Радіо Промінь Monokate розповіла, чому до останнього тримала інтригу щодо своєї участі у Нацвідборі, як обирала конкурсну пісню та якому відомому гурту пропонувала співпрацю. Також у розмові з ведучим Віктором Дяченком співачка відреагувала на коментарі в соцмережах про те, що вона нібито йде на відбір “не за перемогою”.
Текстову версію підготувала Олена Кірста.
Який у тебе цього разу настрій на Нацвідборі? Інший, ніж минулого разу?
Так, інший. Тоді все-таки було хвилювання від невідомості, бо я не розуміла взагалі, що зі мною буде, як це все відбуватиметься. Це був перший вихід на телебачення, перший вихід на велику аудиторію, і ми не знали, яка буде реакція. І це було прям стресово.
Зараз мені вже набагато простіше, і я навіть отримую задоволення від процесу. Мені подобається те, що це все відбувається зі мною знову.
З чого для тебе почалася конкурсна пісня ТYТ? З якогось образу, фрагменту чи внутрішнього стану?
Я завжди відштовхуюсь від стану, коли пишу свою музику. І пам’ятаю, що сиділа, джемила на студії і зрозуміла, що вона просто почала народжуватися. Я почала джемити народними піснями, і потім запитала себе: а чому саме ці пісні виникли у мене в голові? Зрозуміла, що в той період я проживала дуже такий переломний момент у своєму житті — мені потрібно було, по-перше, зробити вибір по-іншому, по-друге, я вже потихеньку почала усвідомлювати, що все-таки іноді оцей мій протест обирати себе в будь-якому випадку привів мене зовсім не туди, куди я збиралася.
Я все-таки зрозуміла, що треба трошки поборотися саме за себе і звертати увагу на свої власні почуття, а не тільки на велику ідею. І в той момент просто почали народжуватися слова.
Головна фраза цієї пісні для мене: “Чого немає, за тим не журися”. Бо коли ти відпускаєш все і рухаєшся далі, це просто має відбутися з тобою. І саме так я почала джемити, писати, і ця пісня народилася.
Ця пісня такою відразу і була? Чи були якісь інші версії?
Ну, спочатку було демо. Там, окрім приспіву, був повністю фольклорний текст, а потім я почала його допрацьовувати. І музично вона теж була дуже допрацьована, бо демо було більш схематичне. Тобто я набила біт, написала акорди, можливо, з вокалом було трошки по-іншому.
Це був дуже класний такий нарис, про який я потім згадала, що він у мене є, бо у мене є така папка з демками, які треба якось встигнути доробити. Я згадала про нього, дістала просто і допрацювала.
Поза ефіром ти сказала, що ця пісня могла бути дуетною. Чому дует не склався?
У процесі роботи я відчула в якийсь момент, що хочу додати скрипку, бо в мене в приспіві: “На вулиці скрипка грає, мати не пускає”. І в мене такий дуже темний вступ, я уявила, що його можна на скрипці зіграти. Я додала туди семпли скрипки, прописала ноти. Потім ми додали ще нижню віолончель.
Я така думаю: кого ж попросити записати скрипку? Мені хотілось, якщо я вже випускаю пісню, додати якихось цікавих людей, щоб теж поколаборувати й зробити, щоб і їм було цікаво, і мені. І потім така: “Стоп, стоп! Хто ж у нас грає на віолончелі? Хто ж у нас грає? Ніна з DakhaBrakha. Може, її попросити? Це було б дуже прикольно”. А потім така: “Стоп! А можна взагалі DakhaBrakha попросити заспівати це разом!”. Я їм відправила демо. Вони написали, що не цього разу. І воно у мене так і залишилось.
А це могла б бути взагалі дуетна пісня для “Євробачення”?
Ну, в момент, коли я писала, аналогічна ситуація була із Shum — я не думала, що ця пісня буде на “Євробаченні”. Я просто робила пісню. І, якщо чесно, коли вирішила, що все-таки піду на Нацвідбір, то почала писати пісні.
Але в моменті зрозуміла, що, коли ти намагаєшся написати пісню конкретно для “Євробачення”, ти дуже забиваєш собі голову цією відповідальністю, і воно виходить не по-справжньому. Дуже якось ці обмеження заважають тобі думати творчістю, а не завданнями, які тобі поставлено.
Фраза “І ти тут, і я тут” повторюється в пісні декілька разів. Що вона для тебе означає особисто?
Вона означає, що ми тут і зараз: і ти тут, і я тут, і ми щось робимо, щось створюємо. І від того, що ми робимо, залежить наше майбутнє, і не тільки наше майбутнє, бо ми ж, люди, всі взаємопов’язані між собою.
Треба прийняти той факт, що ми перебуваємо зараз в Україні. І ти тут, і я тут. Попри те, що навколо відбувається дуже багато трагічних історій, наша країна зараз у стані боротьби, але все одно ми маємо знаходити в собі оце бажання. Вийди на вулицю і подивись: усі продовжують любити, народжувати дітей, писати музику, створювати сім’ї.
Попри весь той жах, який відбувається навколо нас, ми далі продовжуємо жити звичайним життям. Ми не відмовляємося від тих радощів, які в нас були до того, як Росія вторглася в нашу країну. І це робить нас дуже сильною нацією. Адже ми маємо тримати планку якогось свого позитиву на рівні, щоб продовжувати боротьбу.
Ця пісня чітко відгукується українцям. Але чи буде вона зрозумілою іноземцям? Наприклад, єврофанам у світі, які часто не до кінця розуміють український контекст?
Ну, по-перше, вони перекладаються. Ми вже з Go_A це проходили. Якщо їм пісня цікава, то вони перекладуть. Адже, якщо подивитися “Євробачення” минулого, то вісімдесят відсотків країн приходили з піснями й співали своєю мовою, навіть шведи. І це прикольно.
Я рада, що запустився цей тренд, і це дуже класно. Всі перекладають пісні. Тобто це не є проблема. А якщо сказати саме про слова “І ти тут, і я тут”, то їх можна глобалізувати.
Тобто ми всі живемо на цій планеті, і ми всі там, де ми є, і можемо робити те, що можемо, аби залишити нашу планету в кращому вигляді, ніж вона була до нас. І все це залежить від наших щоденних виборів.
Якщо уявити людину, яка ще не чула цю пісню, як би ти коротко описала її?
Ну, достатньо темний саунд. Але при тому пісня сама собою така життєстверджувальна. І вона якраз про те, що навіть у темні часи, в які ми живемо, все одно маємо знаходити в собі сили. Бо зазвичай ці контрасти тільки підсилюють та підкреслюють емоції і взагалі наше ставлення до життя.
Катю, ти добре знаєш масштаб “Євробачення” зсередини. Цього разу ти виходиш на сцену вже не в складі гурту, а самостійно. Це якось змінює відчуття відповідальності?
Так, з одного боку, ти начебто покладаєшся сам на себе і не переживаєш за інших, а з іншого боку — все-таки коли ти в гурті, то це, в ідеальному розкладі, взаємопідтримка, і разом це набагато простіше пройти. Плюс у нас в гурті кожен був унікальний, за кожним хотілося спостерігати. І зараз я розумію, що вся увага буде прикута до мене, й інколи це мені трошки навіть дискомфортно, бо я ніколи не була сольною співачкою, я все життя була в гуртах.
Незважаючи на те, що я вже перейшла в ранг публічних осіб, мені ця увага більше приносить дискомфорт, ніж якесь задоволення. Ну, і плюс різні процеси, які потрібно зараз паралельно робити…
З одного боку, в тебе все під контролем, і ти точно знаєш, що відповідальна за кожен з них, а з іншого — все одно інколи хочеться, щоб хтось тебе підстрахував у якихось таких речах.
Ти зараз кажеш про те, що для сольної артистки більше відповідальності, бо на тебе спрямовані очі. Тоді питання: чому не в складі гурту? Це ж твоє рішення було стати сольною співачкою?
Ну, так, але воно ж було зумовлене не тільки моїм рішенням стати сольною співачкою. Просто так життя склалося, що інколи ми маємо ухвалювати рішення — бажано в такі моменти подумати про себе і, проаналізувавши ситуацію, обрати себе не з егоїстичної точки зору, а просто, щоб не нашкодити собі ще більше.
Я б хотів у нашій розмові зараз процитувати тобі одну відому співачку: “Не хочу витрачати ще один рік життя на «Євробачення»”. Можливо, підкажеш ім’я цієї співачки? Хто казав цю цитату?
Ну, це, мабуть, Катерина Павленко казала, Monokate.
І казала вона про це в цій же студії. Скажи, як воно так складається, що рік життя можеш витратити знову на “Євробачення”?
Ну, я називаю це “посіяти зерно”. Ми колись спілкувалися з моїм другом, і він дуже багато розказував про якісь філософські речі, цінності й взагалі світобудову. Я йому кажу: “Слухай, ну ти зараз це все розказуєш, транслюєш, але всі ж це забудуть”. Він каже: “Але я посію зерно”. І оце “посіяти зерно” — воно дуже важливе насправді, бо це може як в негативному, так і позитивному напрямі працювати. Інколи ти можеш забути інформацію, книжку, яку прочитав, ти можеш забути фільм, розмову з людиною, але оце зерно — воно посіяне і колись проросте.
Я після того дуже багато про це думала. І якраз у мене тоді вийшов альбом, я дуже була рада, що це сталося. Це було дуже складно, і потім сталося. Воно почало мене нести. І мені так сподобалось моє життя після альбому. А потім мене ще й друзі почали мотивувати. Скажу чесно, я взагалі подала заявку за дві години до закінчення прийому заявок.
Тобто це в останній момент?
Так. І вибір пісні був таким, що я просто така: “А що у мене є?” — і відправила просто ТYТ.
Наша розмова була 18 жовтня, а фінальний термін прийому заявок — це 27 жовтня. Ти в останній тиждень робила цю пісню чи це реально просто демка, яка була навіть нечищена?
Я відправила демо. Воно було не те щоб прям суперготове, але я вирішила відправити. Там структура і напрям були, але з саундом там ще дуже багато роботи було. Я відправила й така: “Ну, буде що буде”. І от я тут. Але ви ж розумієте, що саунд — це круто. Це дуже класне обрамлення пісні, але якщо пісня є, то вона і в демо звучить як потенційна пісня.
А ти, до речі, в тому ж інтерв’ю казала, що Monokate — це не зовсім про “Євробачення”. То ти не плануєш вигравати?
Та ні, я планую вигравати. Я зараз почитала коментарі, поки була в дорозі, там усі пишуть: “Катерина, вона пішла просто…”. Та я йду вигравати! Ви що? Чому б я тоді йшла? Я б собі сиділа на студії, працювала і дописувала б новий альбом. “Євробачення” — це дуже багато сил та ресурсу, і я готова їх витратити на перемогу.
У соцмережах ти нещодавно опублікувала відео, в якому, по суті, повторила відео Jerry Heil, де вона розповідала про причини походу на Євробачення. Моє улюблене з того, що люди пишуть у коментарях: “Пу-пу-пу, а що це таке?”. То що там між вами з Jerry Heil?
Та нічого. Насправді це було настільки самоіронічне відео, і дуже багато людей сприйняли його негативно, що я начебто це з негативом зробила. Ну, “Євробачення” — це ж гра, і ті, хто знають моє почуття гумору, всі зрозуміли, що це було записано не для того, щоб знецінити старання Jerry Heil чи інших учасників. Це було записано просто: я на Виноградарі робила пісню.
Поговорімо про сценічний номер, який буде у фіналі. В тебе вже є хороший досвід “Євробачення”. Що в ньому має бути обов’язково? Можливо, ти казала режисерам, що щось у ньому має бути 100 %?
Я режисерам нічого не казала. Насправді я віддалася процесу, і ми обговорили номер. Ідея, спрямування мені подобається. Взагалі ідею запропонував Герман Нєнов. Якщо ми реалізуємо так, як воно є в голові у Германа і всієї команди, це буде дуже красиво, творчо і дуже мистецьки.
Фінал уже 7 лютого, тож наостанок попрошу тебе звернутися до слухачів і сказати, чому їм варто голосувати за тебе і за твою пісню?
Мені здається, що вам варто голосувати за мене і за мою пісню, бо у мене класна пісня, і, якщо вона вам подобається, то проголосуйте, будь ласка, за неї. І чому ще? Я намагатимуся максимально класно представити нашу країну.
Я відчуваю відповідальність за наш народ і знаю, що я маю говорити. Для мене похід на “Євробачення” — це не тільки презентувати свою творчість і пісню, а ще й паралельні процеси. Оцей актив і трошки піднесення моєї публічності допоможе закрити дуже багато військових зборів і благодійних проєктів, які намічаються паралельно з конкурсом.
Тому для мене участь у конкурсі — це не тільки просто піти заспівати, і щоб всі сказали: “Ой, яка Катерина Павленко молодець!”. Ні, це частина великої стратегії, спрямованої на те, щоб цей світ ставав кращим.