Поки прем’єра проекту «Місто і село» (Новий канал) піднімає настрій українцям, його ведуча Катерина Олос підкорює вершини. Дівчина поїхала в омріяну відпустку в Непал і там здійснила сходження до базового табору Евересту та на одну з гір Гімалаїв.
– Моя мрія про базовий кемп Ееверсту та гору Кала-Патхар здійснилася! Я піднялась на вершину 5645 метрів! – із захватом ділиться Катя Олос. – У цій експедиції відчула, наскільки важливим є шлях. До цього тільки чула фразу «важливий не результат, а шлях». І бісилася. Бо я людина, заточена на досягнення. А тут відчула, про що саме «шлях». Бо коли ми дійшли до цілі, це були п’ять хвилин радості. А все інше – кайф від шляху, який ми пройшли.
Сходження на вершину Кала-Патхар виявилося дуже непростим і фізично, і морально.
– Коли ми прийшли на висоту 5190 метрів, я відчувала, що мені не дуже окей: боліла голова й нудило. Хоча сказали, що це лайтовий варіант гірської хвороби. Ми пообідали й вирішили підійматися далі на гору Кала-Патхар. Від точки, де ми були, це ще три години вгору. А на такій висоті, насправді, кожні 50 метрів вирішують, бо кисню стає дедалі менше. Ми почали підйом, і я відчула, що не можу. Таблетки не допомагали. За пару хвилин почала плакати від того, що мені дуже важко. За дві години зняла рюкзак, почала чути себе, пішла повільніше, і стало легше. Чи були думки спуститися вниз? Так! Але знаю себе, я б цього не зробила (усміхається).
Ведуча розповідає, що під час підйому важливо берегти сили й економити ресурси організму. Тому йшли спокійно, мовчки, і лише деколи робили перекличку.
– Раз на 20 хвилин звучала фраза «Принцеса Check». Після неї я мала дати відповідь, як почуваюся, – пригадує Олос. – Перші дві години казала «норм» і плакала. Але ці сльози були більше від напруження. Люблю все, що роблю в житті, але іноді треба «віддати рюкзак і рухатися у своєму темпі». І зрештою дійшла! Мене просто накрило від щастя, що я це зробила, бо справді було суперважко!
Після сходження Катя Олос зробила важливий висновок, що допоможе їй рухатися далі до маленьких і великих цілей у житті.
– Не обовʼязково відмовлятися від цілі (маю на увазі, спускатися вниз). Просто треба інколи збавити темп, рухатися повільно й попивати водичку. Адже на довгій дистанції важливо не комусь щось доводити, а берегти себе та приймати допомогу. Вчасно розгрузити себе, йти у власному темпі, дозволити собі бути ніжною, ранимою, справжньою жінкою. А головне – вірити, що немає вершини, на яку не дійдеш.
