Акторка рейтингового ситкому Нового каналу розповіла про батька військовослужбовця
Майже два роки українці живуть у повномасштабній війні. На жаль, багато сімей опинилися на відстані: хтось за кордоном, хтось у різних містах України, а хтось на фронті. За цей час всі точно зрозуміли, наскільки важливі моменти, проведені з сім’єю. А для наших захисників зустрічі та обійми з рідними – найбільша мотивація. Зворушливою історією з минулого, яка надихає до сьогодні, поділилась акторка серіалу «Голова» на Новому каналі Поліна Фролова.
– 17 лютого в мене день народження. У 2022 році хлопець запропонував поїхати до Польщі, відсвяткувати там, погуляти десять днів та повернутися додому. І там нас застала новина про початок повномасштабної війни, – пригадує Поліна Фролова. – Ми довго не поверталися в Україну, але активно волонтерили там: передавали гуманітарку та амуніцію, займалися соціальним театром з дітками-біженцями з України.
Протягом року Поліна жила в новій країні, займаючись новою професією, та не бачила рідних.
– І от у день народження в 2023-му відбулася найбільш омріяна зустріч: до мене приїхав тато! – зі сльозами на очах ділиться Фролова. – Він – військовослужбовець, захищає країну з перших днів війни. Спочатку це була ТРО, а з часом батько перейшов в окремий підрозділ аеророзвідки, який
називається Зведений загін БПЛА «Коршуни». Тоді, у лютому, йому дали першу відпустку. Він офіційно отримав дозвіл на виїзд за кордон і приїхав до мене. Це були найтепліші та найміцніші обійми за весь час війни. Я ніколи так надовго не розлучалась з рідними… А ще складніше було розуміти те, що тато щодня ризикує своїм життям, захищаючи нашу країну.
Сльози щастя були також у сестри Поліни. А маленька племінниця взагалі вразила вчинком.
– Коли моя сестра з донькою виїжджали в Польщу, то малій було два роки. Ми дуже хвилювалися, що дитина не впізнає дідуся, якого не бачила рік, оскільки дітки в цей період дуже швидко ростуть і розвиваються, – розповідає акторка. – Та коли він зайшов у будинок, то племінничка помчала в його обійми. А за кілька хвилин почала робити перекидатися через голову на ліжку. Цього її вдома, в Україні, ще до війни навчив дідусь. Тоді ми зрозуміли, що маленька все пам`ятає (усміхається).
Фролова вже й пригадати не може, скільки разів вони тоді обіймалися всією сім’єю.
– Ми обіймалися цілий тиждень! Здається, без перестанку. Але настав час татові повертатися в Україну. І ті обійми я теж ніколи не забуду. Можу описати, як сумні та болісні. Настільки не хотілося його відпускати! Бажала, аби він залишився з нами. Але хтось має боронити Україну, і ми ставимося до цього з розумінням та повагою, – підсумовує дівчина. – Я б дуже хотіла, щоб усі, хто чекає рідних людей з фронту чи з-за кордону, якомога швидше зустрілись і відчули ці найтепліші обійми. Вони додають чимало внутрішньої сили та віри. А якщо ваші близькі поряд, то обіймайтеся побільше!
