У прокат вийшов повнометражний режисерський ігровий дебют Сергія Касторних «Мишоловка». Стрічка розповідає про солдата ЗСУ, який опинився в пастці власного бліндажа і намагається вижити. Чому цей фільм, попри невдалу драматургію і нерівну режисуру, став ще одною зірковою роллю Юрія Кулініча, пояснює кінокритик Дмитро Десятерик.
Сергій Касторних відомий як сценарист фільмів «Selfieparty», «Мирний 21», «Зірки за обміном», «Як там Катя?». У його режисерському доробку є документальні роботи «Війна в моїй голові» та «Народжена війною». Можна сказати, що «Мишоловка» — його режисерський повнометражний ігровий дебют.
Сергій Касторних / Фото: facebook/Сергій Касторних
Діється влітку 2023 року під Кремінною. Рядовий Антон Стасюк (Юрій Кулініч) уперше опиняється в зоні бойових дій, у бліндажі, вхід у який завалений через влучання снаряда. Антон опритомнює з переламаною рукою та дрібнішими пораненнями, ув’язнений під землею на площі кілька квадратних метрів.
Отже, головне завдання «Мишоловки» — показувати боротьбу героя за життя і здоровий глузд. Антон накладає собі шину на зламану руку, безуспішно намагається відкопатися або додзвонитися до своїх, розтягує раціон, позначає дні в календарі на стінці, чистить зуби, підстригає бороду, мочиться у відро, заводить дружбу з пацюком, якого називає Ремі, згадує дружину і дітей, а також загиблого на фронті брата. Режисерові лишається вибудовувати напругу на цьому матеріалі.
Але з цим не дуже складається. Касторних вдається до доволі прямолінійних прийомів, зокрема, заливаючи всі більш-менш драматичні моменти музикою Хосейна Мірзаголі. Інколи ці звуки спрацьовують як треба, влучно б’ючи по нервах, але набагато частіше саундтрек (сам по собі добре зроблений) здається надмірним і нав’язливим.
Той самий надмір властивий і драматургічним рішенням. Коли в першій третині протагоніст робить усі необхідні справи з вище перерахованих — усе чудово. Щойно починаються рефлексії і міркування вголос — фальш і непотрібний пафос просто душать кадр. «Сім’я — це єдине, за що варто жити», «Пора додому, воїне» — живі люди, ще й в екстремальних умовах справді таке кажуть? Якісь танці під жорсткий рок, штучні сльози в довгому і вкрай непереконливому монолозі, зверненому до померлого брата схожі на кепський театр.
Але є у фільму й одна перевага. Перший і головний козир. Юрій Кулініч.
Він став відомим завдяки без перебільшень оглушливій ролі проросійського бойовика в «Поганих дорогах» Наталії Ворожбит (2020; до речі, дія його епізоду в цьому фільмі теж розгорталася в підвалі). У «Королях репу» (реж. Мирослав Латик, 2021) він так само переконливо зіграв бандита. У «Мишоловці» Кулініч руйнує аплуа лиходія, що почало до нього прилипати. Ба більше, можна сказати, що в Касторних він розкрився з цілковито несподіваних сторін.
Кадр з фільму «Мишоловка»Фото: @b&h filmsКадр з фільму «Мишоловка»
І тут треба зазначити, що Кулініч — у першу чергу актор фізичний, актор дії. Він дуже точний і виразний у рухах, у мові тіла. Коли він дає раду зі своїми пораненнями, здається, що його біль ось-ось передасться тобі. Усі ці повсякденні справи, усі реакції на подразники виконані просто як по нотах: перед нами людина, яка дійсно живе під землею, тож віриш у кожну секунду цього сирого пекла. Проблеми й починаються там, де режисер намагається нав’язати Юрію непотрібний психологізм, дає йому фальшивий текст, який руйнує всю цю некомфортну мелодію виживання.
Тож можна сказати, у «Мишоловці» маємо два фільми в одному: правдивий і місцями реально моторошний монотрилер Кулініча і не надто вдалу драму Касторних. Як підсумок, результат міг би бути набагато кращим. Але і повним провалом «Мишоловку» все ж не назвеш.
Цікаво, що наприкінці лютого була прем’єра фільму зі схожими сюжетними обставинами — трилеру «Безвихідь», де група цивільних застрягає в підвалі на тиждень. Вочевидь, режисери все більше урізноманітнюють форми висловлення про війну. Однак результати поки що суперечливі.
