Головна Культура

Соледар: Мистецтво із «Соляного міста»

2 грудня 2021 року у креативному просторі IZONE пройшло відкриття фінальної виставки учасників проєкту «Заземлення». Українські митці та мисткині представили свої роботи створені у форматі відео, фотографії, скульптури, живопису та інсталяції.

Серію короткострокових резиденцій «Заземлення» проводив фонд ІЗОЛЯЦІЯ разом із Соледарською ОТГ та за підтримки Українського культурного фонду. З 2019 року фонд ІЗОЛЯЦІЯ працює над напрямком дослідження, яке бере за точку відліку концепцію антропоцену, сформовану на початку 2000-х років вченими і досить швидко апропрійовану різними сферами гуманітарного знання, в тому числі і сучасним мистецтвом. Антропоцен описує геологічну епоху, в якій знаходиться сучасне людство і визначає останнє як центральну геологічну силу, істотно змінює атмосферу, гідросферу і біосферу планети.

 На початку 2020 фонд ІЗОЛЯЦІЯ, що на той момент вже 6 років перебував в Києві після озброєного захоплення його території в Донецьку, прийняв рішення повернутися на схід України. Для цього обрали маленьке промислове місто за кілька десятків кілометрів від лінії розмежування – Соледар. За словами ініціаторів проєкту, у цьому місті особливо помітна людська активність, в тому числі, спрямована на зміну атмосфери та літосфери планети. Метою проєкту «Заземлення» було привернути увагу людства до екологічних проблем, спровокованих людською діяльністю, що ставить на меті економічне збагачення і таким чином виснажує планету. А одними з основних принципів роботи в Соледарі для ІЗОЛЯЦІЇ була і досі є співпраця з локальними спільнотами, просування та обмін професійними знаннями та ресурсами інституції і надання підтримки в розвитку потенціалу меншим організаціям в регіоні.

Протягом дев’яти місяців 2021 року 19 художників та дослідників працювали у Соледарі з темою антропоцену. У своїх роботах вони звертались до індустріальної історії краю, змінених діяльністю людини ландшафтів та природного різноманіття сходу України.

«‎Найцікавіше в цьому проєкті –  різноманіття профілів учасників і учасниць. Це не тільки художники, але й дослідники, документалісти і журналісти. А також  використані ними медіа (відео, скульптура, інсталяція, поштівки, фото, живопис). При цьому у фокусі завжди Донеччина, її природа, люди, сьогодення і минуле. Також важливо, що митці використовують абсолютно різні підходи: від документалістики до мок’юментарі (псевдодокументальні фільми), від спостереження до активного втручання і взаємодії. Ну й на останок, для киян це можливість потрапити в Соледар, не долаючи при цьому десятки кілометрів. Хоч це і маленьке містечко, яких в Україні дуже багато, воно має що розказати і показати», – говорить кураторка проєкту Катерина Філюк.

На виставці можна побачити «Ботанічний альбом Соледару» (художниця Богдана Войтенко), набір листівок «Соледар: Книга Буття» (мисткині Наталя Михальченко та Юлія Кириченко), картину ‎«Солерос» (художник Віталій Агапєєв), серії фото з вишивкою «Лінії Землі» та «Сіль і тепло» (журналістка Наталя Любченкова), скульптуру «Сліди» (художниця Валентина Беро) та фільми «Salicornia» і «Провалля» (режисерка Зоя Лактіонова), «Заземлення» (дует @shallow_wat, @some_static_pictures), «ДонСода», «Сила тяжіння шахт» та «Карфаген зруйновано» (журналіст та музикант Назарій Заноз), «Белокаменка» та «Сон» (дует Open Place), «Landscape» (дует Ruins collective), «Випадок в сім’ї звіроящерів» (Євген Коршунов). Також в публічному просторі міста Соледара на постійній основі знаходяться роботи ще двох учасників: скульптура Астіана Рея та розпис художниці Роксолани Дудки. Кожен витвір мистецтва має свою незвичайну історію та задум. Так, наприклад, яскраві роботи Роксолани Дудки, які виконані в техніці петриківського розпису, розміщені у віконних отворах на одній з будівель міста. Використані фарби недовговічні (як і все в житті!), скоро вони почнуть тьмяніти, що повинно спонукати людей або реставрувати картини, або замінити їх новими.

ДОСЬЄ «TV-ПАРКУ»

ІЗОЛЯЦІЯ – це неприбуткова недержавна платформа культурних ініціатив, заснована в 2010 році в Донецьку на території колишнього заводу ізоляційних матеріалів, від якого фонд успадкував своє ім’я. Місія ізоляції – через культурні проєкти стимулювати системні зміни в українському суспільстві. Фонд розвиває інституційне середовище і культурну інфраструктуру, що відкривають можливості для існуючих акторів культури і створюють умови для появи нових гравців. Діяльність спрямована насамперед на нову українську генерацію, залучену в креативний і культурний сектори.

Фонд є платформою для дослідження, обговорення та презентації актуальних соціально-політичних проблем на різних локальних і глобальних рівнях. Через художні практики він прагне змінювати громадську думку щодо політично чутливих тем і маргіналізованих спільнот. ІЗОЛЯЦІЯ здійснює проєкти на перетині сучасного мистецтва і громадянського суспільства і працює в наступних напрямках: дослідження, проєктна і виставкова діяльність, резиденції.

У червні 2014 року територію ізоляції захопили озброєні представники самопроголошеної «Донецької Народної Республіки», і з тих пір використовують її як базу для підготовки бойовиків, а також як в’язницю, місце страти і склад викрадених автомобілів. Адміністративні приміщення, галереї та простори фонду були розграбовані, він позбувся багатьох художніх робіт, матеріалів та обладнання. ізоляціЯ перебралася до Києва. Незважаючи на переїзд, Донбас залишається у фокусі програмної діяльності Фонду.

Соледар – місто на сході України, на північно-східній частині Донецької області. Історія Соледара тісно пов’язана з розвитком Бахмутських соляних промислів. Зафіксовано, що в кінці XVI-початку XVII століть чумаки приїжджали за сіллю на Торські (Слов’янські) озера. У 1697 році на притоки Бахмутки почали переселятися власники зруйнованих татарами варниць на Торі. На місці сучасного Соледара було кілька поселень. У 1876-80-х рр поблизу Брянцівки проводив геологічні дослідження геолог Олександр Карпінський, майбутній академік. Він довів, що глибше під гіпсом повинні знаходитися поклади кам’яної солі. У 1879 р гірничий інженер П. Іванов між Брянцівкою і Олександрівкою пробурив бурову свердловину, яка показала наявність у землі 9 пластів солі. Пізніше, в XIX-ХХ столітті, після відкриття родовищ кам’яної солі були побудовані рудники і заводи. У 1879 році на правому березі річки Мокрої Плотви почалося будівництво першої в Донбасі соляної шахти Брянцівська копь. Поруч з рудником місцеві жителі побудували 11 будинків і здавали їх в оренду найманим працівникам. Виникло невелике селище. У була відкрита ще одна шахта – Деконська. Так почалася «соляна лихоманка», яка, подібно кам’яновугільної, охопила підприємців. Закладалися нові рудники і розвідувальні свердловини. Всього в дореволюційний період на родовищі було закладено одинадцять рудників, три з яких продовжують роботу і зараз. У радянські роки був відкритий ще один новий рудник. До 1914 року їх тут налічувалося вже дев’ять. А крім того, неподалік від села Брянцівка були відкриті поклади кварцитів, гіпсу (алебастру) і вогнетривких глин, і в 1899 р. було побудовано акціонерне товариство Деконських заводів алебастрових і вогнетривких виробів і матеріалів.