Національне військове меморіальне кладовище (НВМК), що в селі Віта-Поштова під Києвом, працює вже два місяці. За цей час там поховали тіла 149 захисників, здебільшого неопізнаних — але кількість ідентифікованих постійно зростає. Заявки на нові поховання зараз надходять щодня, повідомили нам в адміністрації кладовища. Прощання відбуваються по кілька разів на тиждень. Розповідаємо про те, кого ховають на кладовищі, кому відмовляють і які документи необхідні для поховання бійця.
Перша черга з шести
Переважна більшість із 149 похованих на Національному військовому меморіальному кладовищі захисників — це тіла, які з 2022 року зберігалися в моргах. Зокрема, ідеться про оборонців Київщини, чиї ДНК досі не співпали з наданими цивільними зразками. Проте якщо це станеться в майбутньому, рідні зможуть встановити нову надгробну плиту, з іменем. Чи навіть за бажанням перепоховати в іншому місці.
“Ми не просто ховаємо безвісти зниклих, а й зберігаємо документацію по кожному військовому, — пояснює Суспільному заступник директора Олег Гостіщев. — Кожній могилі присвоюємо номер, за яким потім у випадку співпадіння ДНК можна буде знайти місце поховання”.
На кладовищі вже є й 16 іменних могил — тих, чиї родичі звернулися з відповідними заявками. Також на пам’ятній стіні погребли урни з прахом двох Героїв України.
Загалом на вже готовій до використання території є шість тисяч місць для поховання. Це перша черга цвинтаря. За парканом уже готової частини видно кран, який зводить другу чергу — в її складі буде крематорій. Це будівництво планують завершити до кінця наступного року, хоча й припускають незначний вихід із графіку. Коли ж завершать усі шість черг кладовища, кількість місць для поховання перевищить сотню тисяч.
Хто і як може поховати військового на меморіальному кладовищі
Заявки на поховання на кладовищі приймають в офісі його адміністрації — як від рідних полеглих бійців, так і від представників військової структури. Наразі вона орендує приміщення у Києві — на Павлівській, 29 — однак із часом переїде у Віту-Поштову. Суспільне прибуло туди на 9 ранку.
На той момент у коридорах офісу вже перебувають кілька родин. Ми знайомимося з донькою та матір’ю Загорськими, їх супроводжує хорунжа “Азову”. До повномасштабної війни сім’я проживала на лівому березі Херсонщини, зараз їхнє село окуповане. Мама з двома доньками вирушила до Німеччини, а 19-річний Дмитро згодом долучився до війська. Спершу він був медиком, пізніше став снайпером бригади “Азов”.
“Дмитро довго приховував це, мені розповів найпершій, — каже його менша сестра Дарія. — Ми з ним дуже близькі. Говорили по телефону, будували плани. Іще 18 вересня розмовляли про те, що у нього в грудні день народження й там Різдво, він планував приїхати до нас у відпустку. А 20-го він загинув”.
Жінки одразу ж вирішили поховати сина на НВМК. Його мати Олена, не в силах стримати сліз, пояснює, чому: “Я вважаю меморіал місцем сили. Ми знову їдемо закордон, а Діма залишається тут сам. На кладовищі вже поховані його друзі, я хочу, аби йому не було сумно. Аби він не був один”.
Родина приїхала підписати договір, церемонію прощання заплановано на вихідні. Усі витрати взяла на себе держава, а з організацією процесу допомогла хорунжа. Її звати Сніжана Дмитрієва — за її словами, зараз заяви щодо поховання подають багато родин. “У нас є окрема категорія людей, рідні яких були у 22-му на Азовсталі, вони кремували своїх близьких, і зберігали ці роки урночки, а тепер планують їх встановити саме на меморіальному кладовищі”, — каже вона. Одна родина навіть зберегла тіло, яке три роки перебувало в морзі. Його поховали в жовтні.
Що варто врахувати охочим поховати тіло бійця на НВМК
За словами Олега Гостіщева, поки не було жодного випадку, коли рідним, які звернулися до адміністрації, відмовили. Однак у майбутньому таке може статися, оскільки законодавство має чіткі критерії для поховання саме на цьому кладовищі.
“По-перше, військовий мав бути не просто армійцем, а мати посвідчення учасника бойових дій. Це перша умова, — каже Гостіщев. — Якщо родина цього бажає, участь у бойових діях можна довести через суд. По-друге, відмову можна отримати, якщо захисник мав непогашену судимість”.
Організаційно складніше — перепоховання тіла чи праху, оскільки родинам у такому випадку треба отримати від місцевого органу влади дозвіл на ексгумацію останків чи виймання урни. Для цього треба подати цілий пакет документів. На прийняття рішення місцева влада має до 30 днів.
Також більше зусиль потрібно у випадку відсутності тіла чи праху загиблого бійця. Аби встановити кенотаф — надгробний пам’ятник чи табличку, під якими немає труни — потрібен документ на підтвердження, що на інших кладовищах в Україні ще не встановлений кенотаф цьому військовому. Проблема ускладнюється тим, що єдиного реєстру поховань наразі не існує.
Якщо всі документи в нормі, оформлення дозволу на поховання на Національному військовому меморіальному кладовищі займає від трьох днів. Варто також врахувати, що обрати, де саме на кладовищі спочиватиме рідна людина, її близькі не можуть: адміністрація установи надає наступне вільне за чергою місце.