У день роковини повномасштабного вторгнення російських окупантів в Україну телеканал 2+2 представить серіал «Я – Надія». Це зворушлива і дуже близька українцям історія, кожен момент якої відчуваєш, як свій. Тому що вона реальна і ще дуже свіжа. На передпрем’єрному показі «TV-Парку» вдалося поспілкуватися з дівчиною – прототипом головної героїні, щоб дізнатися наскільки серіал відображає те, що було насправді. І насправді цю милу дівчину з красивою посмішкою, яка у найважчий час думала тільки про те, як врятувати життя інших людей, звати Анна Андрющенко.
– Ви колись уявляли собі, що станете героїнею серіалу?
– Ні, ніколи.
– А взагалі колись хотіли зніматися в кіно?
– Як і кожна дівчинка, я про таке думала, але що це буде у реальному житті, і що це буде пов’язано з моєю професією – ні.
– Як кіношники дізналися про Вашу історію?
– У мене є друг Артем Кобзан – він сценарист, і ще він гарно знає історію. Коли почалася війна, ми з ним списувалися, і мені здавалося, що людина, яка добре знає історію, може робити якісь прогнози з приводу того, чому це сталося, і коли воно може закінчитися. І я питала його власну думку, бо в політиці та історії дуже погано розбираюся, я краще знаю медицину (сміється). Коли ми спілкувалися, він запитував, як у мене справи, і я розповідала якісь випадки з моєї роботи, ділилася емоціями. Перші чотири доби з початку війни я взагалі жила на «швидкій», тому, крім як про роботу, розказати більш було нема чого. У мене нема батька, а він старше за мене, і міг давати мені якісь поради. І, слухаючи мої оповідання, він сказав, що коли закінчиться війна, напише про мене серіал. Я посміялася над цим як над жартом і сказала, що головне – до цього дожити. На той момент я взагалі не знала, чи доживу до завтра.
– А як Ви дізналися, що про Вас вирішили знімати серіал?
– Влітку мені Артем про те написав: «Я ж тобі обіцяв!» (сміється). І запитав, чи не проти я, щоб він дав мій контакт дівчинці з «2+2».
– Сценарій Ви читали?
– Ні. Я взагалі сьогодні на екрані в перший раз побачила, що відбувається в серіалі. Мені про нього розповідали якимись шматочками і дуже мало. І коли дивилися – все настільки один в один до мого життя, що коли починалася чергова історія, я знала, про що вона буде. Наприклад, коли герої під’їжджали до блок-поста, я вже знала, що це буде той момент, коли ми не розуміли, це росіяни чи українці. Все правда. Хоча є деякі художні моменти.
– У серіалі мама пропонує Наді зробити тату. Ви дійсно наважилися на це?
– Ні (сміється). Ми просто дивилися фільми в ноутбуці. До речі, Харків обстрілювали дуже гучно. І щоб не було психологічної напруги, ми закривали вікна, лягали посеред двох стін і включали дуже-дуже гучно якісь фільм, щоб не чути вибухів за вікном. Бо ми нікуди не могли піти, могли бути тільки в квартирі.
– Чи спілкувалися Ви з актрисою, яка Вас грає?
– Так. І коли вона побачила мене вперше, почала плакати. Мене це дуже здивувало. Я ж не можу весь час бути в розпачі: вже посміхаюся, трішки від цього відійшла, трішки звикла. Зараз стараюся радіти усьому. Для мене всі ці історії – вже пройдений етап, а вона тоді тільки вжилася в це.
– Про що ви говорили?
– Вона питала, що саме правда, питала, як я це відчувала – щоб могла більше мене зрозуміти. І дивно – якщо взяти по об’єму часу, ми спілкувалися дуже мало, але на екрані вона настільки відображає мій характер, що я просто шокована!
– Чим Ви зараз займаєтесь?
– Працюю на «швидкій», але вже у Києві. Через шість місяців від початку війни я переїхала. Нас тут дуже добре прийняли.
– Плануєте повернутися в Харків?
– Зараз я закінчую Харківський національний медичний університет – він проводить дистанційне навчання. Мені буде потрібно знайти інтернатуру, і коли буду розуміти, куди потраплю, там і залишуся. Хоча дуже хочу, щоб це був Київ.
Наталія Кряж
Прем’єра серіалу «Я – Надія» відбудеться 24 лютого о 19:30 на телеканалі 2+2. Глядачі побачать одразу 4 серії. За два тижні (06 березня) буде повторний показ на каналі 2+2.
