В український прокат вийшла “Благодать” – новий фільм видатного італійського режисера Паоло Соррентіно. Італія відома своїми музеями, в яких зберігаються видатні витвори мистецтва, але поки можливості подорожувати дещо обмежені — можемо прогулятися уявним музеєм творчості Соррентіно та подивитися на прекрасні картини, що там зберігаються.
Розповідаємо про найкращі фільми режисера.
“Велика краса”, 2014
У першому ж залі на нас чекає одна з головних перлин експозиції — монументальний колаж, що вражає своєю багатогранністю та естетикою. Саме ця картина зробила ім’я Соррентіно відомим не весь світ та принесла йому найпрестижніші нагороди, включно з BAFTA, “Золотим глобусом” та “Оскаром”.
У центрі сюжету опиняється Джеп Гамбарделла (Тоні Сервілло) — представник римської богеми, який, шукаючи красу, давно заблукав у лабіринтах гучних вечірок та порожніх розмов. Однак він стає не епіцентром історії, а скоріше її провідником, адже передусім ми бачимо Рим його очима. Рим із десятками красивих місць, харизматичних людей та дрібних епізодів, з яких складається місцеве життя. Завдяки цьому картина й перетворюється з простого пейзажу вічного міста на винахідливий колаж, який оживає перед очима.
“Молодий Папа”, 2016
Далі переходимо до зали релігійного живопису. Як картини видатних майстрів минулого, що прикрашають собою сучасні католицькі храми, так серія полотен (це все ж таки мінісеріал, а не окремий фільм) “Молодий Папа” надає самому існуванню Католицької церкви особливого шарму.
На тлі приголомшливих декорацій Ватикану (насправді це все дійсно декорації, адже церква була проти виробництва серіалу й заборонила будь-які зйомки на своїй території), тут розгортається історія, сповнена складних інтриг, міцної віри, що постійно випробовується, та справжніх див. У центрі сюжету — новообраний молодий понтифік у виконанні харизматичного Джуда Лоу, який планує кинути виклик багатовіковим традиціям та кардинально реформувати Католицьку церкву. Чи вийде в нього розворушити цю консервативну інституцію?
“Рука Бога”, 2021
Після двох філософсько-релігійних картин ми переходимо до камерного та інтимного автопортрета митця на фоні ностальгійного Неаполя його юності. Міста, у якому всі святкують перехід легендарного футболіста Дієго Марадони до місцевого “Наполі”, та міста, де перманентно киплять бурхливі пристрасті.
У центрі сюжету опиняється підліток Фабієтто (Філіппо Скотті), який очевидно є прообразом самого Сорренітно. Ми бачимо його родину і захоплення, його вподобання та переживання. Однак у певний момент відбувається страшна трагедія, яка забирає найдорожче і, за доленосним збігом обставин, ледь не забирає його власне життя, розділяючи все на до та після.
“Партенопа”, 2024
Якщо в попередній залі ми розглядали зображення самого автора, то далі він вирішив написати портрет неймовірно красивої жінки, що народилася в морі поблизу Неаполя, отримавши від нього не лише ім’я Партенопа (раніше місто називалась Партенопея), але і вдачу, сповнену контрастів та суперечностей.
Історія Партенопи (Челеста Далла Порта) стає для Неаполя чимось схожим на те, чим були пригоди Джепа Гамбарделли для Рима, однак тут акцент зберігається саме на постаті головної героїні. Ми бачимо все її життя, від самого дитинства, з вишуканою каретою замість ліжка, до самої старості, з неминучими сумнівами у правильності ухвалених рішень. Режисер детально зображує поступовий розвиток цієї особистості, кожну зміну її характеру і світогляду, не забуваючи додавати на полотно яскраві образи, колоритних героїв та дрібку великої краси.
“Благодать”, 2025
Наша екскурсія підходить до завершення, але останній експонат виявляється не менш цінним, ніж усі попередні. Цього разу перед нами доволі реалістичне полотно, яке поєднує елементи історичного (офіційний портрет політичного лідера) та побутового (цього лідера ми переважно бачимо в його звичній рутині) живопису.
У центрі картини зображено вигаданого італійського президента Маріано Де Сантіса (знову Тоні Сервілло), якому залишилось ухвалити три важливих рішення, поки його термін добігає кінця. Два прохання про помилування та один контроверсійний закон про легалізацію евтаназії — ось що відділяє героя від омріяного відпочинку, адже постійно нести на собі тягар президентської відповідальності — зовсім не легка робота.