14 березня о 20:45 в ефірі 1+1 стартує комедійний серіал – «Скажені сусіди», що став продовженням кіновсесвіту «Скажене весілля». Події розгортаються після історій, показаних в трьох частинах комедії.
У центрі сюжету – родина Середюків, передусім – Василь Середюк, батько трьох дітей, які свого часу зчинили галасу, взявши шлюб з нетиповими для української родини обранцями. Від останнього весілля пройшло кілька років, розмірене сусідське життя спокійно плине, аж поки не з’являється новий герой…
Про новий проєкт, особисте бачення цієї історії та творчий шлях ми поговорили з Назаром Задніпровським – виконавцем головної ролі Василя Середюка, актором Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, Народним артистом України.
– На вашу думку, чи відрізняється чимось Середюк e серіалі від Середюка в фільмі?
– Як людина він не змінюється, але кардинально змінюються запропоновані обставини. У фільмах він має проблеми тільки з дітьми, з якими бореться заради майбутнього – як його бачить. А тут приходить величезна проблема з минулого. Василь стільки років намагався забути, як над ним насміхався колишній однокласник. Він боїться, що повториться головне жахіття дитинства. Середюк багато років створював свій авторитет – був старостою класу, лідером, і якось з’явився новий однокласник, Тарас, який все зіпсував. Став лідером замість Василя, а того принизив перед усіма. Тепер Середюк – поважна людина Яблунівки, відомий в усьому районі, заслужений працівник культури, стільки десятиліть працював на формування свого імені та становища. Аж тут з’являється людина з минулого, і Василь боїться, що зараз знову постраждає його кар’єра та авторитет, усе піде покотом. До нього повертаються забуті страхи. У повному метрі не було флешбеків, страшних снів, коли Середюк прокидається в поту і згадує, як усе було. У нього була зовсім інша проблема – він боровся за щастя своїх дітей, всі були на його боці, тому що розуміли, що батько дбає про свою родину. А тут траплятимуться ситуації, коли не всі близькі будуть на стороні Середюка. Сценаристи дуже цікаво закрутили. Навіть не я стаю тепер центром, реактором цих подій і змін, а саме Тарас.
– А Ви сам чимось схожі на Середюка?
– Я дійсно багато чим схожий – уявляю, як я прискіпливо ставитимусь, коли моя доця буде заміж виходити. Я б хотів, щоб чоловік у неї був українець. Так само і відносно сина – щоб його дружиною була красива україночка, щоб уміла смачно готувати, слухала його. Яку я собі мріяв сім’ю створити та як шукав дружину – так само мрію, щоб у моїх дітей було все добре. Розумію, що вирішальне слово все одно буде не за мною, але розповідаю, якби мені хотілось, щоб це було (посміхається). Як всі батьки – я в цьому не особливий. У ставленні до дітей, дружини, України, української культури, сімейних цінностей я дуже схожий на Середюка. Можливо, автори уже, знаючи мене, трошки «під мене» його писали.
– А ви змогли б бути директором музею, як Середюк?
– Ні. Можливо, якби не був актором та не любив цю справу до божевілля – чому б не бути. Сам би проводив екскурсії. Але якщо Бог дав акторську іскру…
Акторська професія – важка, і з роками стає важче, тому що треба триматися на плаву, бути цікавим глядачам, критикам, продюсерам. Все одно з роками сил меншає. Але треба триматися якомога довше. Поки глядач та продюсери бачать, що ти віддаєшся – тебе будуть кликати в нові проєкти. А от коли заспокоюєшся…
Говорять мені – ти вже народний артист, можна опускати руки, зупинятися. Але ні.
Я завжди намагаюсь трохи вийти за рамки, які мені ставлять режисери, запропонувати щось своє. Кажу – зіграю, як хочеш, але дай мені зіграти другий акторський дубль. І можливо, що режисер, дивлячись на акторський дубль, дозволить мені більше свободи далі. Тому, поки у мене є наснага, бажання щось творити, бути директором музею не хочу. Міг би, але поки ні. Я на своєму місці, я зичу собі здоров’я, натхнення, і головне – бажання працювати, шукати, щось доводити.
– А де Ви шукаєте натхнення?
– У Бога прошу (усміхається).Я знаю дуже багато акторів. І бачу, як вони горять-горять – та починають згасати. Вони все мають – звання, зарплати, визнання, головні ролі, а от все одно з часом згасає ця іскра. Не те щоб вони собі сказали – я усього досяг, і добре, стоп. Ні, це природа. Роки беруть своє. Актор – це професія, яка дуже залежить від фізичного здоров’я. Я теж вже не такий, як був до хвороби, до 30 років. Як я тоді горів – просто не звертав на це увагу!.. А зараз про все думаю та контролюю себе і на сцені, і в кіно, і в житті. Це дуже заважає, тому що не можу сконцентруватися тільки чітко на мистецтві. Мушу думати: от зараз важкий монолог, а далі трошки себе побережу, щоб потім «витягнути».
Я живу заради глядачів, я хочу подобатися якомога довше. Я реаліст і знаю, що колись менше почнуть кликати на зйомки, колись залишиться тільки театр. Я не перший, не останній, всі актори старіють. Кіношна кар’єра не вічна, з’являються нові зірки – і все. А театр. В першу чергу, я театральний актор. У мене династія, четверте покоління пов’язане з театром Франка, і я всім завдячую генам. Сподіваюсь, діти теж підуть цим шляхом, будуть п’ятим поколінням.
Отже, звідки я черпаю натхнення – передусім, завжди думаю про свою родину. Треба її годувати, поставити на ноги дітей, подбати, щоб гарно відпочивали, за кордон з’їздили, на море. Думаю про себе, що треба між зйомками хоча б тиждень в Закарпаття в Сваляву з’їздити відпочити. Там беру наснагу. Я люблю відпочивати в Україні, обожнював наш український Крим, нашу українську Ялту, їздив туди два рази на рік і для мене нічого краще Південного берега не було. Повернемо Крим – я знову з радістю буду їздити.
Черпаю натхнення з родини та свого коріння. Є заради кого жити, для чого старатися, є що доводити. Я знаю, що на мене чекає, але хочеться якомога більше встигнути. І тому я бажаю собі здоров’я.
– А якби створили виставу за мотивами Скаженого? Такий собі скажений водевіль?
– Я з радістю! З Горбуновим і у вогонь, і в воду. Я йому дуже вдячний за все та безмежно довіряю. Мене багато хто любить, багато хто казав – Назаре, який ти крутий, ми під тебе напишемо сценарій, але все це залишалося розмовами. А тут людина подзвонила і сказала – через рік ти мені будеш потрібен. І так і склалось – головна роль у «Скаженому Весіллі», за що я дуже Юрі вдячний. Тому, якщо він скаже – Назаре, треба водевіль, я дві руки підніму за і ми будемо це робити. У нього неймовірна «чуйка», на успішні проекти і я бажаю, щоб вона його й надалі не підводила.
