Гостем нового випуску програми “Точка опори” на телеканалі “Дім” став композитор, народний артист України, ректор Київської муніципальної академії музики ім. Р. М. Глієра Олександр Злотник. У відвертому інтервʼю Світлані Леонтьєвій він розповів про знайомство і останню зустріч із Володимиром Івасюком і прокоментував офіційну версію його смерті. Також композитор пояснив, чому сучасна молодь звертає увагу на пісні, які були написані 30-40 років назад і в чому полягає складність писати щирі пісні про сьогодення.
У 13-річному віці нині відомий український композитор Олександр Злотник навчався у школі закритого типу ім. М.В. Лисенка. Там музикант і познайомився з легендарним музикантом і майбутнім співавтором Володимиром Івасюком.
“У 1962 році вирішили відкрити в Києві інтернат для обдарованих дітей. Для цього спеціально збудували новий гуртожиток, нові корпуси, залу і зробили хореографічне училище, художнє і музичне. І почали набирати в цей інтернат талановитих дітей із різних куточків України. Тому що була звичайна школа, в якій вчились кияни, а це був саме інтернат. Ми там і спали, і їли, і вчились”, – пригадав про навчання музиці Олександр Злотник.
У цей інтернат потрапив і Володимир Івасюк. Він жив у кімнаті разом із Олександром Злотником. Разом вони вчилися і знаходили для себе нові хобі. Так, Олександр потрапив на водне поло, а Володимир Івасюк, надихнувшись світлинами Арнольда Шварценеггера, став ходить у імпровізований студентський спортзал.
“Про це ніхто не знав. Це був наш із ним секрет, адже можна було пошкодити пальці, а це інструмент музиканта. Але ми були тихі. А ще українськомовні, адже виросли в таких сімʼях, проте в Києві тоді переважала російська. У нас навіть було 2 класи: А і Б. А – українськомовний, а Б – російськомовний”, – поділився згадками про шкільні роки композитор.
Запитала Світлана Леонтьєва і про смерть Володимира Івасюка – чи усвідомлювали музиканти, що це був прояв КГБ.
“Я не знаю, чи боялися ці спецслужби та влада Івасюка. Не знаю. Він був людиною, яку всі знали, любили і шанували. Ворогів у нього не було. Талановитий, з дійсно блискучими піснями – це однозначно. Ми якось з ним однакові плащі купили, ці білі югославські кремплінові з паском білим… на жаль, саме цей плащ був на ньому чи біля нього, коли його знайшли. Я знаю, що в нього були прекрасні стосунки з рідними: з батьком, з матірʼю, з сестрами і зробити їм таку біду… не думаю, що він хотів. Але, хто це зробив – це питання”, – прокоментував смерть Івасюка Олександр Злотник.
Також композитор зауважив, що останні роки Володимир Івасюк часто був у розʼїздах. Його дуже гарно приймали і любили. І хоча часу музикант мав обмаль, він продовжував писати.
“Я бачив його варіації для струнних, коли він був у спілці композиторів, вже не памʼятаю, 3-й чи 4-й курс Львівської консерваторії – прекрасний твір! Дуже талановитий! І я розумів, що він себе бачив вже в розряді серйозного композитора академічної музики. І це йому вдавалося! Бо зараз можуть говорити: “Ну, в нього вже не було тих пісень, як напочатку”. Ні, він не відчував себе чимось обділеним. Йому було всього 29 років, навіть 30-ти не виповнилося. І ось, коли ми з ним побачилися на зʼїзді композиторів, домовилися, що 1 травня зустрінемося і разом із народним артистом України Олександром Чепурним поїдемо в Карпати. Але тоді я його бачив востаннє”, – розповів Олександр Злотник про останню зустріч з Івасюком.
