Олеся Ткачова: Я дуже люблю підприємців. Дійсно вважаю, що вони рухають цю землю

Війна внесла корективи у всі сфери життя. Не залишився осторонь і бізнес. Як працювати за нинішніх умов? Де брати ресурс – і матеріальний, і людський? Як тримати себе у належному моральному стані, який є запорукою всього сущого? В чому шукати сенси, щоб не опустилися руки? Як оминути зневір`я?

Сьогодні у нас на розмові саме така людина. Знайомтесь: Олеся Ткачова – власниця бренду одягу для тих, хто працює вдома “House Casual”, директор “Kyiv Craft Factory”, бізнес-вчитель, мама трьох діток, яка, попри війну, залишилась у рідному Києві, бо вважає, що її місце тільки тут.

– Олесю, я тебе знаю як бізнес-коуча з 2018 року. Кого ж, як не тебе, запитати сьогодні: що потрібно робити, аби в тому стані, в якому ми знаходимось, не зійти з розуму і тримати себе в нормальному стані для продуктивної роботи та й для життя загалом?

– Дуже доречне питання. Зараз увесь світ знаходиться в пермокризі. Це не стосується тільки нас і війни. Чому? Бо ми увійшли в часи, коли криза буде зміняти кризу. Якщо раніше ми могли перечекати і потім повернутися до дій, то зараз, на жаль, стан невпевненості – наша нова нормальність. Тому потрібно звикати працювати і жити в інших умовах. І перший пріоритет – це турбота про себе. Якраз про те, що ти запитуєш. Тобто, якщо раніше ми могли примушувати себе щось робити – типу: давай, давай, ти можеш – то зараз так це не працює. Треба турбуватися про себе, про свою психіку, про своє здоров’я, про свій емоційний стан і тільки після цього працювати.

– Турбуватись про себе – добра справа, але як це сьогодні можливо? Коли ми живемо у постійному стресі: не спимо ночами, бігаючи в бомбосховище, зранку можемо взагалі забути, що планували на сьогодні, не кажучи вже про якусь турботу про себе. Це мають бути практики, чи це треба щось читати?

– В першу чергу – потрібно налаштувати сон. Якщо я сплю вночі 4 години, то намагатися вдень поспати ще декілька годин замість роботи, або замість чогось іншого. Тому що сон – поперед всього. Якщо немає гарного сну, то інше не працює. Отже, першочергово, треба налагодити свій сон. Якщо не протягом ночі – значить протягом дня, якщо не протягом робочих днів – значить на вихідних.

В другу чергу – це фізичні вправи, прогулянки парком, міні спорт. Ви працюєте годину, а потім одну хвилину робите вправи. Знову годину працюєте – одна хвилина вправи. Такі хвилинні заняття допомагають збалансуватись. Коли у вас працює мозок, то потрібно компенсувати це, переключити увагу на тіло. Потім ще попрацювати – переключитися, попрацювати – переключитися, щоб компенсувати перевантаження мозку.

– Не можу оминути 24 лютого 22 року, тому що це – в будь-якому випадку – межа неповернення. Як відреагували на подію ти і твоя родина?

– Мій чоловік, троє дітей та декілька людей на виробництві – всі чекали на моє рішення: що робити? Коли ми до цього спілкувалися з чоловіком на цю тему, то вирішили, що поїдемо до Західної України. Але коли все трапилось – залишились. Вирушати в дорогу тоді було небезпечно. Багато водіїв знаходились в неадекватному стані, багато траплялось заторів. Не було розуміння, що з паливом та з продуктами. Ми залишилися вдома. Вирішили, що спрямуємо увагу на те, як зберегти здоровий глузд. Будемо достатньо спати, їсти, пити та працювати. Зачинили вікна, увімкнули гарний джаз та налаштували освіту для дітей. Це був перший крок. Дали їм завдання, що вони повинні робити: вчити математику, українську мову, додатково знайшла їм заняття з музики.

Потім я поїхала до своїх співробітників, зібрала їх у машину, довезла до виробництва, і ми вирішили, що треба працювати. Всі були дуже стривожені та знервовані. Існувала єдина можливість допомогти собі і працівникам – це відкласти телефон, включити швейну машинку та почати працювати.

– Що ви шили тоді?

– До цього ми шили тільки мирний одяг – брендові речі для різних компаній. Наприклад, лонгслів для Макдональдсу – це наша праця. Та за декілька тижнів до початку війни ми познайомились з сусідньою компанією, яка продавала військову амуніцію, і вони нам зробили перше замовлення. Звісно, це не наш профіль, але коли розпочалась війна, ми відклали всі наші плани і розпочали в оперативному порядку шити їх замовлення – військову амуніцію.

– Вчилися вже в процесі роботи?

– Так. Незважаючи на те, що я не могла до них додзвонитися, мабуть, з тиждень, ми все одно працювали кожного дня, окрім неділі. Коли ця компанія врешті вийшла на зв’язок, то виявилося, що ми єдині, хто взагалі залишився і працює, і ми єдині, на кого вони могли розраховувати. Тому у нас з`явилось дуже багато роботи, і вже через місяць ми повністю перелаштували всі наші машинки та виробничі процеси.

Я кожен ранок та кожен вечір возила своїх працівників на роботу та з роботи, адже транспорт не працював. Десь через місяць виникла потреба розширятися. Я дала об’яву, що шукаємо швачок у близькій доступності до нашого цеху. І вже за два тижні ми мали змогу шити ще більшу кількість амуніції.

Через півроку ми вирішили знову перелаштовуватися. Частину цеху залишили за військовим виробництвом, а другу частину перелаштували на пошиття мирного одягу. І, в сподіванні якнайшвидшого закінчення війни, почали створювати бренд домашнього одягу.

– Що це означає – бренд домашнього одягу? Спецодяг для людей, які працюють вдома? Щось для тебе виготовляють? Або ж це просто зручний домашній одяг для всіх, який я можу придбати у крамниці?

– Коли почалась пандемія, наш образ життя змінився. Якщо раніше домашній одяг – це піжами, халати, пеньюари, щось таке, то зараз, коли я вдома, але мені потрібно вийти в зум-конференцію або зустріти кур’єра, то пеньюар не зовсім доречний. Тому ми вирішили створити одяг для дому, який виглядає стильно. Він дуже м’який, у ньому простий крій, він не сковує рухи, дуже приємний і стильно виглядає. Тому ми відшиваємо такий одяг.

– Супер. Наскільки велике в тебе зараз це виробництво?

– Зараз у мене працює 10 людей, це не дуже велике виробництво, але ми і не намагаємося стати великою фабрикою. Головне завдання – зберегти якість та можливість швидко адаптуватися до змін.

– Скажи мені, будь ласка, у якому стані зараз діяльность, за якою я тебе знаю з 2018 року, а саме – бізнес-коучинг для СЕО, ти ж працюєш у цьому напрямку?

– Так, звісно. Я дуже люблю підприємців. Я дійсно вважаю, що вони рухають цю Землю. І я на своєму досвіді можу сказати, що дуже важко бути відповідальним за велику кількість людей, за те, як проходити складні ситуації, тому що розвиток бізнесу – це завжди тернистий шлях.

Коли ти сам на сам – це дуже складно. Моя місія – підтримувати на цьому шляху підприємців. Я навіть виробництво купила у 2018 році, бо вважала, що у мене недостатньо досвіду саме у виробництві. Досвід у E-commerce – є, у Service – є, а от у виробництві його не вистачало. Тому я – граючий тренер, а не тільки навчаю. Я перевіряю всі практики на собі і лише потім впроваджую їх.

– Беремо середнього бізнесмена, який тяжко пережив локдаун, а зараз взагалі біда, бо все підсилилось війною. Що я, як бізнесмен, можу отримати від тебе? Це якесь супроводження? Чи я, як власник, маю з тобою індивідуально вести певні перемовини, ти мене налаштовуєш, а я далі це все регенерую у свій бізнес? Як це виглядає?

– Розпочинається все з того, що я зустрічаюся з СЕО сам на сам, і ми проводимо діагностичну сесію. Коли ми просто спілкуємось, я запитую про його бізнес, про його особистість, про його життя, про те, що його турбує. Він запитує про мене, мій досвід, про моїх клієнтів. І тоді ми розуміємо, чи підходимо один одному.

Цей етап дуже важливий. Наприклад, я можу для тебе бути гарним коучем, але когось іншого я буду дуже дратувати, тригерити, тому треба знайти свою людину. І коли ми вже все зрозуміли, і нам комфортно спільно працювати, то дехто відразу приводить всю свою команду, а хтось ні, і працює на першому етапі самостійно.

У випадку, коли СЕО працює самостійно, через декілька місяців він починає розуміти, що це не в повному обсязі працює. Що він самотужки буде дуже довго імплементувати це в робочі процеси своєї компанії. Тому краще відразу працювати і з СЕО, і з його командою, тобто – разом. Звісно, що у всіх відразу йде певний супротив, можу порівняти цей стан з пірнанням у крижану воду, але потім все починає рухатися набагато швидше і продуктивніше.

– Раніше такі теми, як: коучинг, езотерика, розвиток, саморозвиток – були не зовсім зрозумілі більшій частині людей. Зараз все інакше. Більшість займається саморозвитком. Скажи, чому це так важливо? Щоб кожен наш глядач, читач збагнув – чи потрібні йому такі консультації?

– Дивись, я також працюю з коучем. Чому? Тому що я в своєму бізнесі дуже жадібна до результатів. Я чітко розумію, що коуч може мене дуже прискорити. Він бачить мої сліпі зони. За допомогою коуча мені гарно рефлексувати. Рефлексувати – що це? Коли я зупиняюся, починаю думати: про що моє життя, що було, що буде і як моє бажання співпадає з реальністю. Дуже важливо це обговорювати і обмірковувати. Коуч допомагає це робити дуже професійно не тільки власнику бізнесу, як людині, а і самому бізнесу.

Наприклад, наприкінці року ми рефлексуємо: про що був цей рік, які наші перемоги, які були труднощі, як ми їх подолали, які уроки ми винесли з цього року, що ми плануємо у майбутньому, як ми бачимо це майбутнє, якими кроками ми туди йдемо. Все це дає новий поштовх у розвитку бізнесу. Коуч зі сторони максимально бачить всі нюанси та шляхи їх вирішення. Я вважаю, що потрібно робити всі можливі дії, які дають вашому бізнесу зростання та прогрес.

– Багато у тебе клієнтів зараз в обслуговуванні? Це особисті консультації чи бізнес-коучинг?

– Багато. І особисті консультації, і бізнес-консультації. Але більшість – це люди з бізнес-вектору. Є ті, хто переїхав до інших країн і відкривають там своє представництво. До прикладу, наші колеги відкривають консультаційну компанію в Іспанії. Вони будуть допомагати українцям релаксувати, або відкривати власний бізнес в Іспанії, інтегрувати його в іспанську спільноту. Ми допомагали їм створювати їхню компанію. Були стратегічні сесії. Ми вибудовували їх стратегію, цінності, місію та план розвитку. А є ті, хто перемістився з інших регіонів у Київ, або ж з Києва десь на Захід. З ними ми теж працюємо і наші кейси дуже успішні.

– Про що сьогодні найчастіше запитують у тебе бізнесмени?

– Зараз, якщо не брати війну, то основне питання – як зробити для свого бізнесу фінансову мобільність. Тому що пандемія та війна показали, що, окрім великого доходу та улюбленої праці, треба ще мати фінансову мобільність.

Коли я переїжджаю у інше місто або іншу країну, то не втрачаю свій бізнес. Я його вибудовую в діджитал економіці і можу ним керувати з будь-якої частинки світу. Потрібно активізувати та диджиталізувати все, що можна. Застосовувати та використовувати штучний інтелект. Створити свій цифровий аватар, який буде працювати, поки ти відпочиваєш. І це така багатокрокова стратегія, яка дуже важлива сьогодні.

– Фінансова мобільність підприємства – чи не найактуальніше на сьогодні питання..

– Так. І не тільки для тих, хто хоче поїхати в якусь іншу країну. Але і для тих, хто хоче повернутися назад до України. Щоб не чекати, поки повернеться і лише потім приступати до відновлення свого бізнес-процесу, а вже можна розпочати працювати в цьому напрямі з-за кордону. І тоді бізнес легко переводиться з країни в країну.

– Як відомий коуч, які б ти могла порекомендувати практики для людей, аби вони не боялися працювати і все ж таки повертались до свого бізнес-процесу? Це важливо для України, для нашої Перемоги.

– Зараз дуже гарний час для початку. Є дуже багато грантів, дуже багато безкоштовних тренінгів, завдяки яким ти можеш відкрити свою власну справу. Було б бажання.

– А як же це бажання пробудити? Якщо люди сьогодні настільки знервовані, стомлені, частково зневірені?

– Насамперед, варто потурбуватися про себе, щоб були сили. Сон, фізичні вправи та легкі навантаження. Активність. Навчання – воно вмикає префронтальну кору головного мозку, яка відповідає за цілеспрямованість, за бачення майбутнього, за дисципліну.

– Велика у тебе команда?

– Я вибудовую свою роботу таким чином, щоб все за мене робили автоматизовані системи в інтернеті. У мене є сайт, є автоматичний запис, автоматична оплата. Певні продукти в чат-боті. Людина автоматично отримує завдання трьома мовами: українською, англійською та російською. Все, що було можливо автоматизувати – я це зробила і роблю. Це мені дає можливість фінансової мобільності та достатньо вільного часу, завдяки якому мій тайм-менеджмент на супер професійному рівні. Я встигаю приділяти час кожному клієнту, своєму бізнесу, родині та собі.

– Які в тебе найближчі плани?

– Наразі в моїх планах – максимально запустити свій бренд одягу. Щоб він продавався масово. Ми плануємо взяти участь у проєкті «Одеса. Fashion Week». Сподіваюсь, що наш домашній одяг буде частинкою цього заходу. Мені дуже цікаво, як це буде виглядати і, я сподіваюсь, що всім українцям сподобається наш підхід, наш стиль та наша якість.

По бізнес коучингу в моїх планах – допомогти якомога більшій кількості підприємців. Мене навіть запросили поділитися досвідом до «Каразінської школи бізнесу», до студентів та їх більш дорослих слухачів. Буду там розкривати тему: «Як вести бізнес в умовах невизначеності».
Саме питання: як вести бізнес в умовах невизначеності?, сьогодні дуже актуальне і мега популярне. Насправді, цілі Smart не працюють в умовах невизначеності і треба шукати нові шляхи. Наприклад, проєктна робота, вона допомагає рухатися в таких умовах. Звісно, я з радістю поділюся досвідом. Я дійсно вивчаю це питання, тренуюсь на собі та даю лише дієві практики.

– Сьогодні велика кількість людей знаходиться в певному страху. Цей страх різнохарактерний: за життя, за бізнес, взагалі – за майбутнє. Як подолати цю невизначеність? Просто піклуватися про себе – чи цього не замало?

– Потрібно тренувати толерантність до негативних емоцій. Наведу тобі такий приклад – люди, в яких висока толерантність до дискомфорту та негативних емоцій, ідуть до підприємництва і досягають великих результатів. Вони дуже круті, тому що їх не турбують труднощі. Вони легко приймають рішення абсолютно за будь-яких умов. А є високочутливі люди, як я, наприклад. Це, звісно, моя перевага, бо я дуже добре відчуваю людей, те, що стоїть за їхніми словами, що вони мають на увазі. Але і негативні почуття я відчуваю також сильніше. І мені потрібно було тренувати толерантність до негативних емоцій. Свідомо тренувати. Щоб це мені не перешкоджало жити, працювати, розвиватись.

Але щоб тренувати толерантність до негативних емоцій та до дискомфорту – тобі потрібен внутрішній ресурс. А щоб був внутрішній ресурс – тобі потрібно розпочати турбуватись про себе.

– Як зрозуміти, чи готова моя підсвідомість звернутись до тебе за професійною порадою? Коли саме мають люди звертатись до коуча?

– До коучів звертаються ті люди, які вже готові до трансформації. Тобто, у них є певна готовність. Їх запит не формується з позиції: допоможіть мені повернутися до норми! А у них є поняття, що норма є, і питання: що далі робити? Щоб іти великими кроками – потрібен великий ресурс.

Зараз підприємець не може бути фул-тайм. Вони звісно намагаються, але зараз це неможливо, і це не працює. Якщо ти в форматі фул-тайм, то де ти візьмеш час, щоб турбуватися про себе, щоб рефлексувати, щоб мати дозвілля? Гарні ідеї, які допоможуть моєму бізнесу розвиватись, завжди знаходяться на перехресті різних сфер. Тому, в мене мають бути різні зацікавленості і час, щоб ними займатися.

Ще раз підсумую. Маєте максимально диджиталізувати свою компанію, звільнити собі час і розпочати турбуватись про себе, свій психоемоційний стан, займатись фізичним навантаженням, мати час на дозвілля. Так у вас налагодяться всі процеси набагато швидше, аніж ви навіть очікуєте.

– Чому ти не виїхала з Києва, України? У тебе є всі ресурси для цього. Тут війна, в тебе троє діток, чоловік…

– Я шукала відповідь на це питання. Найбільш правдива – це відчуття, що моє місце зараз саме тут.

– Тим паче, що за два тижні до повномасштабної війни розпочала робити те, що зараз вкрай важливо! Дай, будь ласка, якусь коротеньку пораду для наших читачів.

– Порада для всіх: практикувати самоспівчуття, бо ми дуже вимогливі до себе, і для співчування собі ми не приділяємо часу зовсім. Бути добрим до себе. Якщо зараз в мене немає сил, то, як добрий друг, я у себе запитую: що може мені зараз допомогти? І роблю те, що допоможе, а не те, що я повинен або повинна робити. Допомагати собі, хвалити себе, бути собі справжнім другом і практикувати це кожен день, навіть коли ти всередині спілкуєшся з собою. Спілкуватися добре, гарно, тихим та тендітним голосом.

Порада для тих, хто далеко: все, що можна спростити – максимально спрощуйте. Створіть автоматизми якихось простих дій, щоб не так багато ресурсу витрачалось на звичайне життя. Розумієш, їм набагато складніше, аніж нам. Вони далеко, вони чекають. І у них життя зараз іде по складній системі. Є таке поняття, як дві системи. Перша система – автоматична, друга система – складні рішення. Коли ми вдома, ми робимо багато справ на системі один. Ми знаємо, де плита, як вона вмикається, де світло вмикається, як що робити, де аптека, де крамниця. А їм потрібно вмикати систему два на кожну просту дію. Система два дуже ресурсоємна. Вона дуже затратна.

Ще одна порада, теж стосується кожного: повернути увагу до себе. Зараз вона в більшій частині нам не належить. Перш за все, коли я в стресі, увага повністю розпорошується. Я знаю людей, які навіть читати не можуть. Людина починає – і не може, болісно. За такого психоемоційного стану повертаємось до сну і починаємо спати стільки, скільки можемо.

Друге – перестати читати новини, соцмережі та різні телеграм-канали. Потрібно виділяти певний час для цього, тобто – зробити це правилом. Я виділяю певний час для новин, він обмежений. І багато часу виділяю для роботи і своїх справ. Моя увага належить моїм проєктам, а не соціальним мережам або новинам. Тому тут, звісно, порада – почати працювати, щоб повернути свою увагу собі.

І для тих, хто в бізнесі: нехай звертаються за допомогою! Вони звикли, що вони герої, і вони самі беруть на себе забагато, як на одну людину. Навіть можна написати на фб, що мені потрібна порада, або: я хочу з кимось поговорити. Багато хто відгукнеться і допоможе просто так.

– І наостанок: важко переходити на українську мову? Бо ти досить вправно розмовляєш нею.

– Щоб ти зрозуміла, я сама із Севастополя. В атестаті, там, де українська мова, в мене прочерк, її взагалі не було. Але у мене – по життю і в моєму досвіді – дуже високий лінгвістичний інтелект. Це моя ідентичність та мій інструмент роботи. Я дуже їм пишалась та дуже багато завдань робила і вирішувала завдяки йому.

Але коли мені потрібно було перейти на українську, у мене спрацювало таке поняття: я відмовляюсь від своєї ідентичності, тому що українською я розмовляю як 10-річна дитина. Тому психологічно – це було дуже тяжко.

– Тоді чому ти прийняла рішення перейти на українську мову? Є багато людей, які не переходять, не можуть за рахунок психології. Вони українці, вони знають українську мову, але розмовляють російською. Коли кажуть: вибач, я не можу по-іншому, я їх розумію, і люди адекватні, які не спекулюють на цьому питанні, нормально таке сприймають. Це особисте бажання?

– Так. Це тільки особистий вибір, тому що це мій інструмент, за допомогою якого я можу багатьом допомогти, а для багатьох людей важливо, щоб це було українською.

Я знайшла викладача української мови в червні місяці. Перед тим, як розпочати зі мною працювати, вона мене запитала: які мої цілі. Я сказала, що хочу створити свою українську ідентичність. Я вивчаю українську, дивлюсь українською мовою фільми, читаю українську літературу.

– Багато слів відкрила, які до цього не знала?

– Так, але найбільше відкриття: які глибокі, інтелігентні, інтелектуальні і напрочуд захоплюючі – наші українська мова та література.

Анна Авраменко