Людей, які внаслідок війни втратили кінцівки, зір чи слух стає дедалі більше. Тож актуальним є питання інклюзивного спілкування. У програмі “Ранок Вдома” на телеканалі “Дім” психолог Антон Семенов розповів, як цьому навчитися і пояснив базові принципи такого контактування.
Сьогодні в Україні майже всі заклади переймаються тим, щоб стати інклюзивними. Втім, зустрічаються такі поранення, які пов’язані не лише з фізичним, а й з психологічним станом. Таким людям може бути складно отримати належний сервіс.
“Головні складнощі полягають в спілкуванні та в дотриманні правильної дистанції. До речі, дистанція – це важливий фактор. Якщо люди занадто близько підходять, то співрозмовник не може почуватися в безпеці. Це створює дискомфорт. Тобто треба навчатися елементарних правил комунікації. Треба тренувати навички, щоб людина розуміла, як це працює. Інколи люди можуть просто не розуміти, що вони занадто близько підійшли, наприклад”, – пояснює психолог Антон Семенов.
Є люди, які не мають поваги до особистого простору співрозмовника. Проте, якщо цим співрозмовником є людина з психологічними травмами, то це дійсно серйозна проблема.
“Це неабиякий дискомфорт. Але іноді буває навпаки. Якщо, наприклад, це пов’язано з обмеженням слуху — ви розмовляєте з людиною, яка вас погано чує, тоді вам краще або підійти ближче, або говорити голосніше. Тобто треба звертати увагу на стан людини й регулювати дистанцію”, — зауважив експерт.
Почати підготовку до такого спілкування психолог радить із базових речей.
Наразі виділяють два ключових моменти.
Перший — дистанція. Коли ви підійшли на якусь дистанцію, перевірте наскільки людині комфортно. Зробіть крок назад або вперед, залежно від того, як людина реагує. Це “комунікативний танець”.
Коли люди це роблять, то всі отримують задоволення. Відразу ситуація розряджається, стає легше всім.
Другий — визначеність. Взагалі визначеність — це валюта війни. Ви повинні розуміти та правильно транслювати хто ви, чого хочете, яких правил дотримуєтеся. Як почувається сама людина. Наприклад, кращий спосіб запобігти суперечкам, запитати: “Що у вас трапилося? Розкажіть, будь ласка!” Люди починають розповідати, й все стає на свої місця.
“Типова ситуація. Військовий, який їде у відпустку, шукає свій автобус на автостанції. Нервує, нікого не питає. У нас немає культури звернення за допомогою. Ми не вміємо чесно визнати, що нам важко. Тим паче людина, у цьому випадку військовий, не почувається своїм серед своїх. У таких обставинах йому важко попросити про допомогу. Він, нервує, може сперечатися з людьми навколо. Втім, якщо в цей момент до людини хтось підійде та запитає, чим може допомогти, то всім автоматично стане простіше. Якщо з самого початку говорити, то напруження можна уникнути. Проста порада — усуньте напруження там, де можна”, — радить Антон Семенов.
