Майже кожен протягом життя замислюється про втечу від свого оточення. Не просто втечу, а перезавантаження – зі зміною міста, імені та біографії. Для когось це вихід зі складної життєвої ситуації, для іншого — спосіб знайти новий сенс у житті, стерти попередні помилки й “перезавантажити гру”. Втім, мало хто втілює фантазію про зникнення.
Леонід Скрипаль розповідає, як роман нобелівського лауреата Луїджі Піранделло “Покійний Маттіа Паскаль” говорить про “маски” і наслідки відмови від власної ідентичності, випереджаючи деякі ідеї екзистенціалізму.
Головний герой, невдаха-бібліотекар Маттіа з невеличкого міста, отримує свій шанс на новий початок випадково. Абсурдна помилка, близька до випадковостей творів Кафки, дозволяє Маттіа Паскалю свідомо зникнути та створити себе наново як Адріано Мейса. Під цим вигаданим іменем він оселяється в Римі й живе з грошей, нещодавно виграних у казино. Разом із Маттіа ми отримуємо нагоду пройти шлях від ейфорії звільнення до сумнівів. Під кінець роману для читацтва відкривається простір для рефлексії над тим, чи нові початки “з чистого листа” є корисними та, врешті, можливими.
Обкладинка книжки “Покійний Маттіа Паскаль”, Луїджі Піранделло. Luigi Pirandello, Public domain, via Wikimedia Commons
Чому Маттіа зазнає невдачі: філософія “маски”
Нова ідентичність Маттіа крихка, адже Адріано Мейс не має ані документів, ані минулого, ані зв’язків із суспільством. Ніби деталь пазла, він випадає зі свого набору й не може знайти для себе місця в іншому. Хоч як сильно Маттіа Паскаль не намагається виточити із себе щось нове, він зазнає невдачі у повному перетворенні на Адріано, а отже, й не досягає омріяної свободи. Попереднє життя було гнітючим. Він перебував у нещасливому шлюбі, отримував мізерну платню на низькій посаді та не мав поваги до себе. Проте, позбувшись минулого, Маттіа отримує лише свободу від себе, але не свободу для чогось нового.
Можливо, найбільш болючою в його становищі виявляється неможливість справжньої близькості з іншими людьми, адже він не може бути до кінця відкритим і мусить повсякчас “вигадувати себе”. Іронічно, що саме відсутність документів як бюрократичного свідчення про його існування не дозволяє “покійному” головному герою рухатись далі — скажімо, взяти новий шлюб або придбати оселю.
“Покійний Маттіа Паскаль” — роман зламу у творчості Піранделло, де він уперше торкається філософської теми “маски”. Для автора “маска” не є чимось фальшивим, зовсім навпаки — вона робить людину реальною. Ім’я, соціальна роль, задокументований статус, наша історія та спосіб, у який нас сприймають люди навколо — все це створює життєво необхідну “маску”, що формує нас та захищає від порожнього існування. Вона обмежує нас і водночас забезпечує ті свободи, які людина може витримати з психологічного погляду.
Піранделло та екзистенціалізм
Роман Піранделло вийшов у друк 1904 року й розкрив ті філософські питання, на які через кілька десятиліть шукатимуть відповіді Сартр і Камю. Автор “Покійного Маттіа Паскаля” не просто є попередником екзистенціалізму — він ніби доповнює роздуми французьких філософів про вибір і становлення людини.
Сартр зауважує: людина спершу існує, а вже потім визначає, ким вона є, через щоденний вибір. Він застерігає від затримки у фіксованій ролі та злиття людини з її зовнішньою формою. Піранделло ніби додає до цієї позиції тверезу заувагу — “маска” також є необхідною, адже без неї людині немає на що спертися для руху вперед. Проблема Маттіа полягає у тому, що його вибір виявився занадто радикальним, а нова “маска” фальшивою. В цьому і полягає компроміс між Піранделло та екзистенціалістами — “маску” можна змінити завдяки вибору, крок за кроком, проте нам не до снаги створити себе з нічого.
Чому ми розуміємо Маттіа
“Покійний Маттіа Паскаль” особливо резонує в сьогоденні, коли люди можуть легко плутатися у власних ролях, потерпати від труднощів у стосунках і на роботі, почуватись загубленими у галасі великих міст. Не додають спокою і соціальні мережі, що ніби штовхають нас до підтримання знайомого всім образу. Думки про радикальне “оновлення” можуть набувати різних форм — різкі звільнення, розриви у стосунках, раптові зміни в стилі життя, переїзди та поспішні емоційні рішення.
Луїджі Піранделло попереджає — різка відмова від себе не приносить бажаної свободи. Цю думку можна побачити й у сучасних підходах до психологічних змін, які наголошують на поступовості. Читання подібних текстів саме собою може бути терапевтичним. “Покійний Маттіа Паскаль” дозволяє поглянути на наші власні “маски” під новим цікавим кутом, адже не дарма Луїджі Піранделло отримав Нобелівську премію саме за “видатний аналіз людської особистості”.