Богдан Хомовський у 2019 році приєднався до лав “Азову”. Йому тоді виповнилося 22 роки. Він родом з Кіровоградщини, був водієм мінометної батареї 1-го батальйону. Повномасштабне вторгнення боєць Богдан “Danger” Хомовський зустрів у Маріуполі. У квітні, коли він був вже на “Азовсталі”, Хомовський дістав поранення правої руки й контузію, але продовжував виходити на бойові завдання. 17 травня Богдан зателефонував рідним і повідомив, що всі військові виходять з меткомбінату задля збереження життя під гарантіями Міжнародного Червоного Хреста та Організації Об’єднаних Націй. Оборонці Маріуполя опинились у ворожому полоні, з якого мали повернутись через 3-4 місяці. Оборонців Маріуполя привезли до в’язниці у тимчасово окупованій Оленівці, де в ніч на 29 липня стався вибух: тоді загинуло понад 50 воїнів, серед яких був і Богдан Хомовський.
Дізнатись імена загиблих у Оленівці захисників можна на сайті спецпроєкту.
Пророчі слова прабабусі Богдана
Щоб розповісти про Богдана, про те, як він став військовим і прийшов в “Азов” Наталя Хомовська повертається аж до того щемливого часу, коли носила сина під серцем. Каже, що тепер розуміє, що доля Богдана, мабуть, як і кожного з нас, була визначена ще до народження.
“Неспокійний і непередбачуваний з перших тижнів вагітності — Богдан повернувся головою вниз за два місяці перед пологами. То була його перша спроба ставити все з ніг на голову. Ще одне випробування довелося пережити, коли захворіли на Боткіна (гепатит А) кілька членів нашої сім’ї, та нас із сином біда оминула. Тож і назвала я його Богданом, бо попри всі випробування він народився — Богом даний. В той рік, в 1996-му, в нашому краї народжувалися переважно хлопчики. Моя бабуся тоді сказала: “Хоч би не було війни, як наші хлопчики підростуть”. Тоді ці слова по-справжньому обпекли мені і серце, і мозок, і душу. Я їх згадувала з острахом все подальше життя”.
Він поспішав жити
Богдан народився 26 березня 1996 року в селі Дмитрівці Кіровоградської області. Ріс допитливим і вимогливим. Пішов до школи у шість років, трохи вміючи читати й писати друкованими літерами, але одразу дав зрозуміти, що наполегливим та старанним в навчанні не буде, хоча надалі легко опановував більшість предметів. Мати згадує, на навчання в першому класі хлопець прийшов із затримкою в 10 днів: тоді у нього проявилося захворювання, яке не давало спокою до закінчення школи, це були носові кровотечі, дуже інтенсивні та тривалі.
Богдан Хомовський школяр
“Піч час навчання в школі остаточно відшліфувався незалежний характер, впертість, здатність відстоювати власні погляди. Попри категоричність свого характеру, Богдан швидко і легко сходився з людьми. У нього було багато друзів. Був дуже влюбливим, відданим і вимогливим у стосунках. Ще зі школи мріяв про те, як опікуватиметься власною сім’єю, при чому не відкладав це далеко на потім, а хоч одразу — зі школи й одружитися, і на роботу. Ще одна особливість — все, що він починав робити, повинно було швидко опановуватися, без заглиблення й прискіпливого вивчення. Тепер, щоденно згадуючи та аналізуючи життєвий шлях мого сина, я розумію, що він поспішав жити”.
Тягав штангу, любив рибалити і грати на гітарі
У Богдана не було хобі в класичному розумінні, але було багато вподобань. У середній школі хлопець захопився волейболом — був у складі місцевої команди, грав у настільний теніс. У старших класах йому сподобався предмет “Захист вітчизни” і Богдан почав працювати над покращенням фізпідготовки — у квартирі з’явилися гантелі й штанга.
“Романтика підліткового віку привела його до музичного гуртка, де разом з однолітками опановував музичні інструменти. Вони пробували створити гурт. Богдан грав на гітарі. Напередодні повномасштабної війни, на прохання сина, ми надіслали ту гітару до Маріуполя”.
Змалку Богдан любив рибалити, радів, коли з батьком, братом, а інколи й з мамою міг поїхати на цілий день на рибалку. Це стало таким захопленням, що навіть їдучи на бойові завдання укомплектовувався, крім спорядження і зброї, ще й спінінгом. І рибу ловив, і хлопцям варив юшку. А ще Богдану подобалося готувати щось смачненьке для близьких. Любов до зброї і походів у Богдана від батька Юрія. Разом з ним він ходив на полювання.
Богдан дуже любив рибалити
Зброя і спінінг були головними у спорядженні Богдана
Богдан рано навчився водити авто, практично самотужки й ідеально. Ці навички, вочевидь, помітили на службі, тож Богдан отримав посаду водія у мінометній батареї 1-го батальйону окремого загону спецпризначення “Азов”.
“Син був дуже активним і у школі, і поза нею, був артистичним і харизматичним. Завжди брав участь у багатьох заходах, як актор та ведучий. Завдяки цим якостям я думала, що син міг би вступити до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого. Залишалося лише поїхати на творчий конкурс, та Богдан відповів, що не буде ні перед ким кривлятися. Загалом питання вступу до вишу “зависало в повітрі”. Зрештою він вступив на бюджет до Миколаївського національного аграрного університету за спеціальністю “Технолог з перероблення сільгосппродукції”. Весь перший курс неодноразово доводилося чути від сина: “Це не моє”. Щойно почалася сесія другого курсу, він зателефонував додому і сказав, що забере документи. Мені довелося їхати на довгу розмову з деканом, та Богданова впертість переборола аргументи обох”.
Нова професія і народження донечки
У родині до розчарування додалося чимало тривог. Йшов 2014 рік. Той страшний пророчий рік початку війни, якого Наталя боялася від народження сина. Одразу після приїзду Богдан вступив до місцевого залізничного училища за спеціальністю “Слюсар з ремонту рухомого складу”. Цей курс передбачав можливість продовжити навчання за спеціальністю “помічник машиніста”, та знову його щось гнало далі, і знову — відмова.
Отримавши повістку до армії, Богдан сказав, що не хоче йти у армію, бо не бачить сенсу в армійській службі. За станом здоров’я Богдана комісували — далися взнаки часті застуди, носові кровотечі, незначне викривлення хребта та кілевидна грудна клітина.
Богдан працював у Знам’янській дистанції колії
Хлопець влаштувався на роботу до Знам’янської дистанції колії. Одного дня Богдан пішов до батька, який працював поруч і отримав сильну травму коліна — оступився біля оглядової ями і впав. Ця травма стала ще одним важким фізичним випробуванням на всі подальші роки.
Богдан з донькою
“В цей час Богданчик зустрів дівчину, з якою вирішив будувати сімейне життя. У 2017 у них народилася донька. Богдан вихоплював кожну хвилину свого щастя: він пішов на пологи та був першим, до кого пригорнулася його дитина. На жаль, сім’я не склалася, а донька стала світлим промінчиком всього його, такого недовгого, життя”.
Піти в “Азов” — вибір свідомого чоловіка
Щоб мати більшу зарплатню, молодому татові довелося змінити роботу й навчитися будувати ангари. Та події у його житті знову розгорталися блискавично.
“Ми всі перебували у стані війни, переживали всі події. Богдан же моніторив військові успіхи полку “Азов”. Він захоплювався звитягою, дисципліною, успіхами цього підрозділу. “Азовцем” на той час вже був його друг дитинства. Взимку 2018 року дізналася про ще одне рішення сина — вступити до лав “Азову”. Ми з чоловіком тоді сказали: “Це твій вибір. Вибір свідомого чоловіка”.
Шлях до прийняття в полк став неабияким випробуванням — фізичним і моральним — для Богдана Хомовського. Завдяки своїй впертості та наполегливості, попри те, що він був комісований, Богдана таки зарахували до складу полку у жовтні 2019 року.
Повертаючись у частину, Богдан заповів встановити на його могилі металевий хрест
Богдан взяв собі позивний “Danger”. Він брав участь у боях проти російських солдатів на території Донецької та Луганської областей.
“Щоразу у відпустку Богдан їхав на Кіровоградщину, він поспішав до своєї донечки. Остання коротенька відпустка напередодні повномасштабного вторгнення була напруженою і для Богдана, і для нас, бо і він, і ми знали, що велика війна неминуча. Думаю, хлопців відпустили попрощатися з рідними. Богдан ці три дні використав на повну. Натішився від спілкування зі своєю донечкою, яка помітно подорослішала”.
А ще поїхав до своєї школи, був переконаний, що має розповісти учням про військову справу, про славу “Азову”, про небезпеки війни та способи надання першої медичної допомоги при пораненнях у воєнний період
Повертаючись до частини, Богдан попереджав про можливість розгортання будь-якого сценарію. Давав вказівки та заповіти рідним. Забороняв їм плакати. Наказував берегти його донечку і говорив, що буде все гаразд. Попросив брата також поїхати до Маріуполя, щоб за потреби евакуював звідти його кохану Віолетту. Богдан все продумав до дрібниць. Навіть заповів своїй дівчині, якщо загине, щоб на його могилі встановили залізний хрест.
Врятував побратимів — майстерно вивів машину з-під масованого обстрілу
З початком повномасштабної війни почали збуватися найстрашніші страхи. Сім’я була прикута до новин про Маріуполь. Тривали запеклі бої, місто тонуло в оточенні ворога. Батьки щодня чекали на дзвінок від Богдана.
Маріуполь, 2022 рік
“Ми не наважувались телефонувати першими, щоб не підставити його, не відволікти, не видати. Під час спілкування у відеочатах його очі завжди виглядали страшенно втомленими, погляд був тривожним та він посміхався і намагався жартувати з донечкою, підбадьорював кохану і нас. Просив брата, щоб той не рвався на Маріупольський напрямок, розуміючи, що допомогти їм ніхто не зможе. Ми розповідали йому про те, як волонтеримо, беремо участь у роботі самооборони, а він пишався нами”.
Перебуваючи на “Азовсталі” наші захисники пробували прорватися і якраз знадобилася майстерність водіння, яку мав “Danger”. Він зміг у цілковитій темряві на повному задньому ходу вивести машину з екіпажем з-під масованого обстрілу.
“Один з побратимів говорив, що Богдану вдавалося не раз рятувати хлопців з халепи. До нас дійшла інформація про те, що до повномасштабної війни серед командирів навіть розглядалася пропозиція доручити Богданові вести курси з водіння”.
У квітні на території меткомбінату воїн Хомовський дістав контузію і поранення. Йому роздробило суглоб середнього пальця правої руки, посікло інші пальці. На фото, зробленому вже в укритті, він щиро посміхається, тримаючи свою пошкоджену броню. Хлопці згадували, що опинившись на лікарняному бункері, Богдан заходився допомагати доглядати за важкопораненими та пробув там зовсім мало. Він продовжив виходити на завдання зі стрілецькою зброєю, попри біль та обмежену рухливість правої руки.
Богдан на “Азовсталі”
“Так воювали захисники Маріуполя — в надважких умовах, залишаючись практично без зброї, медикаментів, без їжі. Отримавши підкріплення з повітря вони трохи підбадьорилися, думаю, що з’явилася віра якщо не в деокупацію, то хоча б в екстрадицію. Привезені Старлінки підтримували зв’язок, і наш син будь-що мчав туди, звідки можна було зателефонувати. Ми часто говорили по відеозв’язку, тримаючи розпач при собі й не знаючи як поводитися, що говорити синові. Ми боялися його роздратувати, змусити тужити чи впасти в розпач. Важко було все це осягнути, бо бачили як він змарнів, схуд, під очима з’явилися темні кола. Одного разу, розмовляючи з нами, Богдан нахилявся, обережно щось ложечкою кладучи до рота. Виявилося, то був цукор. Приблизно з пів стаканчика. Скоріш за все, то була їжа на весь день. Колись десь о дев’ятій вечора кохана спитала його, чи він щось їв, Богдан відповів, що ще ні”.
Востаннє бачили сина живим на відео в колонії
Новим ударом як для Богдана, так і для родини стала звістка про наказ командування про вихід у полон. Він перед виходом зателефонував батькам, щоб сповістити, попередив, що знищує всі канали соцмереж, телефон, сім-карту.
Богдан Хомовський, вихід з “Азовсталі”
“І сказав, що побачимо ми його тепер тільки у сюжетах, знятих російськими журналістами. Я тоді одразу ще не усвідомила, що мені вже будуть недоступні відео-послання від сина у телеграм-каналі, які до того я переглядала. Перше відео, на яке потрапив Богдан, було зроблене під час етапування до Оленівській колонії. Момент, де він сидить в автобусі біля вікна, потрапив тоді на заставку цього відео. Вдруге ми побачили свого сина на відео російського пропагандиста Руденка. На тому відео Богдан стоїть на загальному шикуванні у першій шерензі із насунутою на очі кепкою. Більше нам нічого не траплялося. Аж до тієї страшної миті, коли вороги виклали списки загиблих. Першим цей список побачив мій чоловік. Коли він підійшов і міцно обійняв мене, я все зрозуміла. Але ми відмовлялися у це вірити. Через пару днів знайомі начебто бачили повторний список, в якому наш син вже не значився. Ми вигорілі зсередини, впали в ступор”.
На прощання потримала кісточки пальців свого сина
Попри біль і несприйняття ситуації, Наталя з чоловіком поїхали до відділку поліції, подали заяву, дали свідчення і пояснення. Потім повторили всі ці процедури в Кіровоградському управлінні СБУ. Було відкрито кримінальну справу. Батьки здали зразки для проходження ДНК-тесту.
12 квітня 2023 року збіг підтвердився. Наталія поїхала до Києва на впізнання, бо не могла не прийти до свого сина, не могла не попрощатися. Знала, що потім труна буде закрита.
Чорний мішок дістали із рефрижератора, який стояв у дворику морга. Рештки тіла в тому мішку знаходилися в кольоровій ковдрі
“Ймовірно, на тих ковдрах побратими виносили тіла з “бараку 200”. Стан решток можна було назвати біологічною субстанцією і шанси на впізнання зводилися тільки до одного показника — відсутність четвертого зуба на верхній щелепі зверху. І ми шукали цей фрагмент. І він знайшовся. Тоді ми прощалися зі своїм Богданом, потримавши кісточки його пальців, які легко було побачити, бо вони виявилися зв’язаними. Так, мабуть, позначали тіла, прив’язуючи номерки до рук”.
Поховали Богдана Хомовського 18 квітня у рідному селі Дмитрівка, майже через 9 місяців після загибелі під час жахливого теракту в Оленівській колонії.
“Час летить невпинно. Ми виконуємо синові заповіти. А він дивиться на нас із фотографій — такий неймовірно живий, і живий приходить у снах. І пам’ять та слава про героїчних захисників Маріуполя не згасає. Зокрема в школі, де навчався наш син, учень 10 класу написав наукову роботу “Богдан Хомовський: від шкільної парти до лав “Азову”.
Нещодавно батьки бійця отримали дві нагороди сина — медаль “За військову службу Україні”, до нагородження якою “Danger” був представлений ще 17 квітня 2022 року, коли був у Маріуполі, та орден “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно). Богдану Хомовському назавжди 26 років.