Зізнаюся вам чесно – я люблю Америку. Цю любов важко підтримувати у 2025 році, коли кожна друга новина з США викликає скоріше обурення чи цинічну посмішку. Однак мистецтво навіть у сучасних контекстах знаходить шляхи, щоб знов розігріти мої почуття до цієї країни. “Потяг у снах” / Train Dreams – якраз один з таких випадків. Це неймовірне з усіх поглядів кіно, яке при цьому залишається вкрай щирим та близьким звичайному глядачеві. В результаті народжується магічний досвід, який залишає по собі довгий посмак. “Потяг у снах” однозначно варто додати до переліку кандидатів на звання “Найкращий фільм 2025 року”.
Фільм базується на однойменному оповіданні Деніса Джонсона, яке отримало номінацію на Пулітцерівську премію у 2012 році. Історія фокусується на житті чоловіка Роберта Грейнера (Джоел Еджертон) на початку XX століття у США, коли все навколо змінювалося з настільки високою швидкістю, що встежити це було майже неможливо. Але саме на спостереженні за змінами очима простого робітника і будується вся стрічка.
Достатньо подивитися лише на декілька кадрів, щоб одразу зрозуміти одну з головних переваг картини. “Потяг у снах” / Train Dreams – це вкрай гарний фільм, який не соромиться постійно показувати пейзажі та краєвиди, від яких перехоплює подих. Усе ж Америка, до якої ще не дісталися жадібні кігті цивілізації, повниться неймовірною вродою. І знімальна команда зуміла передати всю її магію силами кінокамери.
Природа в стрічці – це не просто гарне тло. Дуже швидко усвідомлюєш, що вона виступає у ролі одного з головних персонажів історії. Саме тому майже в усіх сценах, навіть у тих, де акцент робиться на персонажах, у кадрі все одно більшу частину простору займають дерева, небо та краєвиди. Зміни природи відображають внутрішній стан головного героя та трансформацію світу навколо. Все працює в ідеальній синергії, як і має бути в будь-якому дійсно гідному витворі мистецтва.
Відверто кажучи, у цьому фільмі могло б і зовсім не бути сюжету, а я б все одно його радив. Настільки приємно спостерігати за всім, що відбувається на екрані. Плавні рухи камери, ідеальна композиція кадру, насичені кольори. “Потяг у снах” / Train Dreams варто дивитися на якісному екрані, щоб сповна оцінити всю містичність, яка ховається всередині. Дуже шкода, що Netflix випустив кіно лише в обмежений театральний прокат. Навіть страшно уявити, який вплив чинила б стрічка на великих екранах.
Однак однієї краси, навіть якщо вона не обмежується візуальною частиною та переходить у статус духовного, замало, щоб створити видатний фільм. З іншого боку, в авторів “Потягу у снах” / Train Dreams було підґрунтя у вигляді оповідання-першоджерела. Екранізації книг часто славляться гарним сюжетом, і ця стрічка не стала винятком. Так, вона не намагається адаптувати сторінки оповідання якось занадто креативно, тому ви часто будете слухати голос оповідача, який пояснює окремі моменти або задає необхідний настрій. Це доволі банально, але в контексті історії Роберта Грейнера щось інше вигадати навряд чи вийшло б.
Бо Грейнер – це проста людина у комплексному світі, яка не може осягнути потойбічної магії змін навколо, хоча й щиро намагається. Ми бачимо, як навколо нього змінюються ситуації та люди, як змінюється він сам. І це відчувається настільки відверто, що ніби слухаєш історію життя старого друга, а не вигаданого персонажа.
Абсурд життя, безглуздість втрат, несподіваність надбань, питання без відповідей та відповіді, про які бажав би ніколи не дізнатися, – все це ніби віддаляє “Потяг у снах” / Train Dreams від художньої фантазії та наближає до реального життя. До того ж автори гідно відтворили обрану історичну епоху: костюми, елементи побуту, техніку та інші деталі. Все це дозволяє майже миттєво зануритися у події на екрані, пояснюючи окремі нюанси без жодного слова. Тому за деякими вирізаними у порівнянні з першоджерелом сегментами зовсім не сумуєш.
Підкріплюється все акторською грою Джоела Еджертона. Його “звичайний американець” не намагається стрибнути вище голови, цінує важку працю та звичайний побут. Однак у той же час він дивиться на світ широко, намагається увібрати всі його дива, навіть якщо не здатен їх осягнути, навіть якщо вони принесуть з собою лише біль і втрати. Небагатослівність та мовчазна експресія Еджертона перетворюють Грейнера на персонажа, якого не хочеться відпускати зі свого серця навіть після перегляду.
Я вкривався сиротами ледве не кожні п’ять хвилин перегляду фільму, чого не було вже дуже й дуже давно. В “Потягу у снах” / Train Dreams все знаходиться на своїх місцях, фільм говорить з глядачами доступною мовою та про зрозумілі теми. Епохальність змін у США в ньому сусідить зі щемкістю зображення життя однієї людини. І ця комбінація здатна пробити будь-який цинізм.
Найцікавіше, що я можу довго нахвалювати “Потяг у снах” / Train Dreams, але при цьому чудово розуміти, що це зовсім не шедевр. Особливо якщо порівнювати його з творами рівня “Вбивць квіткової повні” / Killers of the Flower Moon. Життєвий шлях Роберта Грейнера набагато простіший, він не намагається задавити глядача мораллю та ідеями. Але ця простота дозволила народитися справжній магії.
Так, можна повісити на стрічку ярлики рівня “поствестерн”, – до речі, гравці точно згадають при перегляді Red Dead Redemption 2, – та тільки пафосні конструкції та терміни ніяк не впливають на ефект від стрічки. Вона монументальна у лаконічності та ємна в епохальності. Майже неможливі контрасти, однак “Потяг у снах” / Train Dreams зміг втілити їх у життя. І саме в тому його найбільше досягнення.
“Потяг у снах”/ Train Dreams – це магічний, візуально довершений поствестерн, який через просту історію однієї людини розповідає про тектонічні зміни цілої епохи, нагадуючи нам, чому ми все ще любимо кіно і, попри все, Америку.