Гетьман Іван Мазепа — одна з найзагадковіших постатей в українській історії, але саме легенда про нього познайомила Європу з Україною. Захопливе життя українського політичного і державного діяча стало джерелом натхнення для західних романтиків, а українців змушувало замислитися, чи довіряти російським письменникам, які вперто змальовували Мазепу зрадником.
Суспільне Культура розповідає, які українські і закордонні автори надихалися історією життя Івана Мазепи та як міт про його подорож прив’язаним до коня став культовим сюжетом у світі.
Мазепа у творах Тараса Шевченка
Образ Мазепи часто з’являється як в художніх, так і в публіцистичних творах Шевченка. Зустрічаємо його серед постатей історичного минулого України в поемах “Сон”, “Великий льох” та “Іржавець”.
У повісті “Близнюки” письменник переноситься думками на береги Дніпра і уявляє переяславські Божі храми, що серед чудової панорами блищать на заході сонця позолотою, зокрема собор, збудований Мазепою.
Дослідники стверджують, що Шевченко згадує гетьмана як справжнього українського державотворця і визнає величезний вклад Мазепи у культурне відродження України. Ба більше, він навіть опонує російському письменникові Алєксандру Пушкіну, коли той публікує поему “Полтава”, де змальовує образ гетьмана Мазепи як зрадника Петра І.
У відповідь на це Шевченко називає російського царя узурпатором та катом своєї Вітчизни і пише: “Це той первий, що розпинав нашу Україну” — одні з найгостріших рядків у багатолітній боротьбі за українську культурну пам’ять.
Тарас Шевченко, “Смерть Івана Мазепи”, 1843. Відділ рукописів та текстології Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
“Мазепа”, Джордж Байрон
Захопливе життя Мазепи для Заходу вперше відкрив Вольтер, але саме романтична поема британського письменника Джорджа Байрона зробила образ гетьмана і цікавість до України культовими у Європі.
Поема має мало спільного з реальною біографією гетьмана. Вона побудована у формі розповіді-сповіді старого гетьмана Мазепи шведському королю Карлу XII після поразки у Полтавській битві. Центральний епізод твору — за зв’язок із дружиною шляхтича юного Мазепу карають, прив’язуючи оголеним до спини коня. Кінь приносить приреченого на смерть в Україну, де Мазепу рятує дівчина.
Фантастична любовна історія гетьмана згодом мандрувала із сюжету в сюжет, від одного автора до іншого. Окрім образу Мазепи, Байрон робить відомими для європейців такі українські слова, як “козак”, “гетьман”, “Україна”.
Письменникам-романтикам його часу було характерно захоплення національною ідеєю, уславлення прагнення до свободи — а українські реалії давали багато матеріалу на цю тему.
“Полтавська битва”, Дені Мартен. 1726 рік. Дені Мартен. 1726 рік
“Мазепа”, Віктор Гюґо
Французький письменник Гюґо, натхненний Байроновою поемою, написав свій власний твір під тією самою назвою. У нього гетьман Мазепа остаточно міфологізується і втрачає риси конкретного історичного діяча. Гетьман у творі Гюґо символізує митця, а його кінь — мистецький геній, натхнення. Митець намагається звільнитися від пут свого генія, але не може, тому геній відносить митця з реального світу.
Також автор зачіпає тему зв’язку між людиною і природою, багато уваги приділяє опису ландшафтів. Щоправда, Гюґо дуже приблизно уявляв собі природу України — про це свідчить поява у творі піщаної пустелі з барханами, “схожими на смугасте покривало”.
Так само як Байрон, Гюґо теж наголошує на спільності, що прослідковується між цінностями українського героя і європейських читачів. В останніх рядках першої частини Гюґо говорить, що одного дня Мазепу зроблять князем України — “prince de l’Ukraine”. Хоча сам образ України у романтиків був дещо розмитий і невиразний, країну можна ототожнити географічно і у Байрона, і в Гюґо.
Фоторепродукція гравюри “Іван Мазепа”. Художник І. Бернігерот, перша половина XVIII століття
“Мазепа”, Юліуш Словацький
Польський письменник Словацький пише драму, де Мазепа, шляхетний, хоч дещо необачний, утягнений у похмуру драму. Він став свідком “забороненого кохання”, але честь і співчуття до закоханих не дозволяє Мазепі розкрити всі обставини історії.
Це наражає головного героя на помсту магната і в кульмінаційній сцені його заживо замуровують у глухій кімнаті. Мазепа навіть перед лицем жахливої смерті не видає таємниці — й в останню мить за наказом короля його розмуровують і напівмертвого виносять із могили.
Для зображення міфічності Мазепи автор додає в драму ще один епізод випробування — їзду зв’язаним на дикому коні степами України. Дослідники стверджують, що із сюжетно-композиційного погляду ця сцена видається зайвою і навіть порушує жанрові засади драми, але Словацький, імовірно, хотів закцентувати на остаточній “Голгофі” Мазепи.
Цікаво, що Юліуш Словацький створив дві драми про Мазепу: першу написав у 1834 році й потім сам знищив, а другу опублікував у 1839 році — і це був єдиний твір поета, поставлений за його життя на сцені.
Гетьман Іван Мазепа. Фото: колаж Суспільне Миколаїв
“Мазепа”, Володимир Сосюра
Володимир Сосюра сміливо переосмислює роль Мазепи в історії України, змальовуючи привабливий образ. Він у нього не зрадник, а герой, гетьман і громадянин, який хоче лише одного — “щоб квітла його рідна земля і була щасливою…”
Перші чотири розділи твору були надруковані в журналі “Життя і революція” ще у 1929 році. Але про це Сосюра скаже згодом: “…образ був ще тільки ембріоном, а мене навіть за ембріон почали бити”.
Володимир Сосюра завершив твір, за дослідженнями науковців, лише у 1960 році. Тексти поеми довгі роки переховували в його родині й лише у 1987 році були передані до відділу рукописних фондів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка. Невдовзі, у дев’яностих роках, суголосно з відновленням незалежності України, поема “Мазепа” побачила світ.
Іван Мазепа на гравюрі XVII-XVIIІ століття. Вікіпедія
Також серед світових авторів про гетьмана Івана Мазепу писав німецький письменник Адольф Мютцельбурґ, чеський письменник Йосиф Вацлав Фріч, румунський і молдавський письменник Ґеорґе Асакі та шведський лауреат “Нобелівки” з літератури Вернер фон Гейденстам.
Про Мазепу також писали твори такі українські автори, як Михайло Старицький (“Руїна”), Богдан Лепкий (“Батурин”), Степан Руданський (“Мазепа, гетьман український”).
Серед письменників новітньої української доби — твір Богдана Сушинського “Гетьман Мазепа: повернення до Батурина”, драма на 5 дій Олелька Островського “Гетьман Іван Мазепа”, роман Григорія Колісника “Мазепа-гетьман, історичний роман Миколи Сементовського “Мазепа”, історична дума Кіндрата Рилєєва “Мазепа”, історичний роман Данила Мордовця “Цар і гетьман”.
Олеся Котубей, Суспільне Культура
