Вони абсолютно не схожі зовні, але познайомившись ближче, розумієш – наші герої, як їнь і ян – дві незамінні складові одного потужного цілого.
Уперше ми зустрілися приблизно місяць тому. На центральній площі Харкова помітили хлопця у гвардійській формі та нашивками нашої бригади. Поруч із бійцем сидів статний пес яскраво-сірого кольору, пухнастий і величний – середньоєвропейська вівчарка. Безумовно, одразу виникло бажання підійти й познайомитися.
– Обережно! – несподівано попередив нас юнак – ближче не підходьте!
Ми завмерли на відстані кількох метрів. Пес встав і спостерігав за нами розумними карими очима. Здавалося, він примружується, а його вуха, як локатори, поверталися точно за нами. Хочете вірте, хочете – ні, але він нас оцінював, сканував, як система безпеки в аеропорту. З тією лише різницею, що зараз ми розуміли – він і думки зчитує.
– Ерік, поруч! Це свої!
Пес сів поруч із кінологом і повернув голову в його бік, ніби запитуючи:
– Ти впевнений?
Юнак кивнув, і вони обидва пішли у сквер, дозволивши нам зробити фото на пам’ять.
Але ми вирішили обов’язково розповісти вам про цю пару – двох Еріків.
Молодшому 4 роки, що за людськими мірками приблизно 25-28 років. До війни він був настільки добрим, що із задоволенням підпускав до себе дітей, дозволяючи їм у буквальному сенсі сідати йому на шию. Характер собаки змінила війна. На початку березня 2022 року в розпліднику Ерік пережив 4 авіаційні удари окупантів по нашій частині й був евакуйований на захід країни. Повернувся до Харкова лише цього року. Став недовірливим і часом навіть агресивним до незнайомих людей.
Але, як кажуть, час, турбота оточення і любов заліковують найстрашніші душевні рани. Псу пощастило – він зустрів старшого Еріка, який приїхав до Харкова з Дніпра, відслужив строкову службу в нашій бригаді, підписав контракт і погодився на пропозицію начальника кінологічної служби спробувати себе в ролі кінолога. Командири не помилилися в задатках юнака.
Собак старший Ерік любить і розуміє з дитинства. Коли хлопець навчався у другому класі, тато подарував йому цуценя лабрадора, попередивши, що абсолютно вся турбота про нього лягає на плечі сина: годувати, вигулювати, виховувати, гратися, стежити за зовнішнім виглядом. 10 років, проведені разом боєць згадує, як найщасливіші у своєму житті:
– Пам’ятаю, як мій вихованець буквально щодня одарював мене позитивом, особливо, коли я повертався зі школи, – з теплотою згадує юнак свого друга, – Знаєте, є такі моменти, які сама людина не розуміє, а собака поруч – завжди зрозуміє. Він із вами душею і серцем. Він відчуває і передчуває, радіє і переживає разом із вами. Він ніколи не кине людину на відміну від самої людини, яка, на жаль, здатна зрадити цю дружбу.
Старший Ерік зізнається, що дуже хотів пізнати психологію собак. Тому й погодився на пропозицію своїх командирів спробувати себе в кінології та вихованні чотирилапих гвардійців. Так вони й зустрілися з Еріком молодшим. Кінолог досі пам’ятає їхню першу зустріч у найдрібніших подробицях:
– Уже йшла війна, я приїхав у розплідник. Еріка щойно привезли з евакуації. Заходжу до нього у вольєр, а він дивиться на мене і починає посміхатися, уявляєте? З усіх собак він якось по-особливому до мене поставився. Щойно зайшов у вольєр, а він одразу ставить мені на плечі свої масивні передні лапи й посміхається на всю пащу! Було враження, що зустрілися два давніх друга, які не бачилися років 20-ть!
Побачивши таку реакцію собаки, який у своєму чотирирічному віці за неофіційними армійськими нормами вважається вже “дідом”, на бійця, за плечима якого менш як два роки служби, досвідчений начальник кінологічної служби одразу поставив двох Еріків в одну кінологічну пару.
-У нас особливий зв’язок. Знаєте, такий міцний – саме чоловіча дружба. Ми дуже точно відчуваємо один одного, – розповідає старший Ерік, обіймаючи молодшого за холку, – Я завжди повністю впевнений у тому, що Ерік прикриє мою спину. Він завжди готовий захищати, працювати – невтомно!
Разом друзі пройшли освітній курс у спеціалізованому кінологічному центрі, склали іспити, отримали відповідні сертифікати та повернулися до рідної бригади, де несуть службу з охорони громадського порядку на блок-постах на в’їздах до Харкова.
Запорука успіху спільної служби та виконання бойових завдань у цієї пари одна – взаємоповага та рівноправність.
– Ні я, ні Ерік ніколи не намагалися стати ватажками нашої маленької зграї, перехопити один в одного ініціативу, підпорядкувати собі. Навпаки, ми підтримуємо один одного в усіх здорових починаннях. Якщо я щось прошу, то будьте впевнені – Ерік це зробить! Аналогічно і я – якщо є час гуляти, розважатися, гратися, то я ніколи не заберу ці хвилини радості у свого друга. У нас немає домінування одного над іншим – ми рівноправні, як і личить справжнім друзям”, – розповідає кінолог про базові принципи спільної служби зі своїм чотирилапим напарником.
За відносно нетривалий термін, протягом якого два Еріки разом виконують бойові завдання, ця пара стала, як то кажуть, “не розлий водою” і, за твердженням офіцерів кінологічної служби, досягла вагомих результатів.
Ерік старший і тут знаходить просте пояснення, віддаючи пальму першості своєму молодшому другу:
– Ерік – професіонал, який захоплений своєю службою! Він готовий іти в будь-який бій і ніколи не здасться, не зробить навіть кроку назад! А ще в нас з Еріком однакові характери. Я такий самий цілеспрямований і впертий, як і мій побратим – ми вдвох готові нести службу в будь-яких ситуаціях і за будь-яких обставин!
А обставини, слід визнати, бувають різні. Наприклад, кілька місяців тому наші герої несли службу на одному з блок-постів, розташованих на в’їзді до Харкова: перевірка документів, огляд транспорту, забезпечення громадського порядку – звична, щоденна, але нелегка робота. Чергову машину, що рухалася до міста, було зупинено для перевірки документів водія. За кермом сидів молодий чоловік у військовій формі, який не викликав підозр, абсолютно не нервував, був люб’язним і навіть усміхненим. Але саме Ерік відчув недобре. Звично обнюхавши транспорт, собака сів і вказав кінологам на приховане від очей: кулемет, автомат, магазини до нього, гранати, які, на щастя, не потрапили із зони бойових дій до Харкова. Пізніше з’ясувалося – боєць їхав до родичів на весілля і чомусь не лише не оформив на зброю та боєприпаси необхідні документи, а й “забув” попередити про їхнє вивезення за межі підрозділу своє командування. Порушник даремно розраховував на те, що собака поруч із гвардійцем – показуха.
– Треба було бачити його очі, коли Ерік фактично розкрив лихий і протизаконний задум цього горе-бійця. Тому хочу попередити всіх, хто думає, що зможе обдурити наших гвардійських вихованців, – будьте впевнені в тому, що наші хвостаті побратими набагато розумніші за вас – навіть не намагайтеся ввозити до Харкова зброю і наркотики!
Зазначимо, і за цей випадок, зокрема, Командувач Національної гвардії України нагородив Еріка молодшого медаллю “За віддану службу”.
Під час нашого інтерв’ю пес зручно розташувався поруч зі своїм побратимом і з позиції лежачи лише переводить погляд – з того, хто ставить запитання, на свого друга. Ми явно не дуже цікавимо пса. На відміну від кінолога, кожне слово якого, будь-яку інтонацію або жест намагається зловити й осмислити Ерік молодший. Пригадується перше знайомство. Ні, він точно абсолютно все розуміє!
Цікавимося цілком прозаїчними питаннями: які життєві вподобання молодшого Еріка та скільки часу старший щодня витрачає на те, щоб його друг і побратим виглядав охайним і доглянутим? Пес насторожується і починає позіхати – звичайна реакція собаки, який від чогось нервує.
– Бачите? Він відчув, що можу розкрити таємниці, – сміється Ерік старший і починає ніжно погладжувати по холці та спині свого напарника – Ерік – типова вівчарка, яким притаманна непосидючість. Так, йому нелегко даються ті дві години, протягом яких ми щодня вичісуємося, перевіряємо зуби, вуха, очі, лапи. А якщо треба – закапуємо вуха й очі, чистимо, промиваємо. Але він терпить – розуміє, що це необхідність і задля його ж блага. А ось купатися дуже любить! Влітку в нас це обов’язкова процедура щодня!
За словами Еріка старшого, і для нього, і для Еріка молодшого найвищою нагородою є проведення часу зі своїм напарником.
– Дуже б хотів, щоб навіть мої рідкісні вихідні ми з Еріком проводили разом”, – дивлячись у вічі другу, вимовляє кінолог.
Ерік молодший удає, що продовжує ображатися на те, що його побратим розповів нам про маленькі слабкості грізного пса. Старший Ерік, продовжуючи чухати пса за вухом, помічає його реакцію.
– Ну, напарнику, не сердься! Я і свою таємницю відкрию. Знаєте, а я з Еріком розмовляю. Тобто можу розповісти йому те, чого не розповім іншим. Я можу поділитися з ним чимось особистим, своїми думками. А він уважно завжди слухає — це видно по його очах і нагострених вухах. Може посміхнутися мені у відповідь, дати лапу, ніби підставляючи плече підтримки. Смуток, якщо він є, одразу минає!” – з особливою ніжністю розповідає Ерік старший, дивлячись в очі своєму побратиму. А потім переводить погляд на нас і каже вже, буквально карбуючи слова – з упевненістю: “Я не кину Еріка за жодних обставин. Коли йому прийде час іти на пенсію, обов’язково заберу його до себе в сім’ю! А як інакше? Він — не просто мій побратим, він — мій друг на все життя!”
Але до пенсії нашим двом героям ще далеко. Вони обидва це розуміють. Як усвідомлюють і важливість своєї роботи під час війни. Тому плани у кінологічної двійки ґрунтовні — освоїти максимальну кількість усіх можливих напрямів служби. Ерік старший упевнений, що їм це під силу.
– Я впевнений, що навіть за час цієї війни ви ще не один раз почуєте про його досягнення! Я ж буду завжди поруч, вчитиму, тренуватиму, підтримуватиму свого улюбленця, як друга і найвірнішого напарника, як самого себе, адже ми — практично одне ціле!