Вінничанин Роман Колмиков поїхав до Маріуполя, приєднався до “Азову”, коли йому тільки-но виповнилося 18 років. Боєць “Вахр” служив навідником зенітного артилерійського відділення. Бути частиною “Азову” – його мрія, яка здійснилася у 2020 році. “Вахр” з німецької – “істинний, справжній”. Свій позивний у “Азові” він отримав, бо жив за високими моральними цінностями, по честі і совісті. Три роки тому – 16 березня 2022 року, Роман “Вахр” Колмиков поліг у Маріуполі. “Азовцю” було 20 років. Для Свої поділилися спогадами про рідну людину та побратима і друга мати Вікторія, молодша сестра Аріна і побратим “Панама”.
“Вахр” з мамою та сестрою
На дні народження обов’язково йшли у книжковий
Читати Роман Колмиков навчився у шість років, і на все життя це стало його одним з улюблених хобі. Першою книгою стали “Тореадори з Васюківки” Всеволода Нестайка, яку йому подарувала тітка. І хоча книга була великою, але Рома читав її із захопленням. На всі дні народження коли мама запитувала: “Ромка, що тобі подарувати?”. Він відповідав: “Поїхали в дім книги”.
“Ми приїздили і він скуповував спочатку книги про динозаврів, енциклопедії, а потім історичні книги, книги про видатних полководців і видатних історичних постатей. А також про культуру Японії, Китаю, чудеса світу. У Роми велика бібліотека книг, потім туди додалися книги, пов’язані з філософською наукою та ведичною культурою”, — розповідає Вікторія.
Але найбільш Роман цікавився історією. Мати пам’ятає, як у другому класі на позакласній годині Ромка розповідав дітям про диктаторів Гітлера і Сталіна.
Роман з матусею Вікторією
“На полицях були книги про Хмельницького, Грушевського, Петлюру, київських князів, Сікорського, Вернадського, збірки Франка та Сковороди, про етнічні українські інструменти, українські традиції та фольклор. Син завжди казав: “Знай свою історію, поважай культуру та традиції свого народу. Люби свій дім і в боротьбі за свободу відчуєш дух свого роду!”. За три місяці до великої війни син попросив надіслати йому посилку з особистими речами і обов’язково туди покласти “Кобзар” Шевченка. Це була одна з найважливіших для Роми книжка”, — каже Вікторія.
Займався спортом і купався в ополонці
Було місце в його житті і спорту. В дитинстві займався футболом, грав у футбольному клубі “Нива”. Потім захопився змішаними єдиноборствами, але, за словами матері, ніколи не вступав у вуличні бійки, бо мав відповідальність і нікому не доказував свою силу. Загартовував своє здоров’я і характер в ополонці або взимку обливався холодною водою. Правильно харчувався, не мав шкідливих звичок. Засуджував алкоголь, казав, що це впливає на свідомість і дух людини.
Роман вів здоровий спосіб життя
“А ще любив танцювати, був дуже пластичний і ритмічний. “Ми повинні вважати втраченим кожен день, в який ми не танцювали бодай раз”, — казав Роман. Жартував постійно, це його сприйняття життя — в усьому бачити красиве і важливе у всесвіті”, — розповіла Вікторія.
“Люблю навчатись, але буде велика війна, і я маю готуватися до неї”
Після школи Роман вступив у місцевий політехнічний університет, на заочному відділенні вивчав менеджмент.
“На першій сесії ректор подарував йому книгу з макроекономіки і сказав, що хоче бачити його на стаціонарному навчанні, навіть подзвонив мені. Але Рома сказав йому: “Так, я люблю навчатись, але буде велика війна, і я маю готуватися до неї”. У нашій родині військових не було, Роман просто сформувався на Революції Гідності. “У нас в країні війна, а чому люди так спокійно живуть?”, — постійно запитував. Він не хотів просто в армію, а хотів саме в “Азов”. З полком син у 2020-му підписав трирічний контракт”, — розповідає мати.
Роман служив в “Азові” з 2020 року
Коли Вікторія запитала у сина, чому обрав саме “Азов”, він сказав: “Для мене честь брати участь в історії України. Для мене честь приєднатись до героїв своєї країни, бо допоки є ті, хто вийде боронити Україну, ми, як нація, варті поваги!”.
“А ще сказав, що його не задовільнить життя звичайної людини і він має стати частиною чогось більшого. Ромка цікавився історією, і у 2022 році в Маріуполі творив її, й вписав своє ім’я у новітню історію”, — зазначила Вікторія.
“Я не хочу всю службу крутити зенітку, хочу бути елітою “Азову” і працювати у розвідці”
Побратим на псевдо “Панама” згадує своє знайомство з “Вахром”. Це було під час базового курсу бойової підготовки (БКБП). Хлопці потрапили в один взвод. Одразу зійшлися характерами, і у них організувалася своя компанія: “Валдіс”, “Джуго”, “Бард”, “Панама” і “Вахр”.
“На курсі Ромчик проявив себе дуже сильно, ніколи не жалівся і не “зрізався” від поставлених задач. Подобалося в ньому, що завжди був веселий, ніколи не памʼятаю його “загруженим”. Після БКБП служив на базі у Юрʼївці. Там кожен день збиралися — то каву попити, то пограти в теніс або більярд. Ромчик вже тоді зацікавився розвідкою і дуже сильно хотів перевестися, але його рішення не погодили. Тоді домовились, що він ще трішки підготується і піде до нас у групу. Памʼятаю його слова: “Друже, розумієш, я не хочу всю службу крутити зенітку, це не моє. Я хочу бути елітою “Азову” і працювати у розвідці”, — “Панама” пригадує їхню розмову.
Роман відчував, що попереду – велика війна
За місяць до вторгнення Роман брав участь у розвідувальній операції на судні “Донбас”. Вікторія згадує слова сина, каже, він вже тоді відчував провокацію з боку росії. Але ніхто навіть і уявити не міг, що війна буде таких масштабів. 24 лютого 2022 року “Вахр” з побратимами зі свого підрозділу був на базі у Юр’ївці. Про подробиці боїв та участь у них Роман мало розповідав своїм рідним, не хотів, аби вони зайвий раз переймалися за нього. “Все добре, працюю!” — писав “Вахр” батькам і сестрі. І ані слова про страх, хоча перебував у такому пеклі. Тільки в одній з останніх розмов Роман розповів про злочини росіян, які не дали цивільним покинути місто, і розстрілюють всіх — і старих, і малих.
“І ще сказав, що Друга світова то і не війна в порівнянні з тим, що відбувалося в Маріуполі,” — переказує розмову із сином.
“Панама” каже, що зв’язок з “Вахром” підтримував телефоном, бо вони були у різних секторах.
“Ромчик постійно цікавився, що у нас відбувається, і казав, що заздрить, адже ми вже вступали у контакти з опонентом. У березні я заїхав для відновлення на “Азовсталь” і вирішив заскочити до “Вахра”, але його екіпаж виїхав на роботу в Старий Крим.
В середині березня ми запросили на ділянку підтримку ЗУ-23-2 (зенітна установка), і нам вислали два екіпажі, в одному з яких був “Вахр”. Тоді ми вперше зустрілися за період повномасштабного вторгнення. Досі пам’ятаю його бойовий дух і бажання знищувати ворога. Через деякий час після прориву ворога на ділянці “Сомалі” з “Вахром” зустрівся вже на новоствореному контрольному спостережному пункті (КСП) в будівлі СБУ. Ромчик розповів про бій, який вони прийняли, та знищення їхніх “мотолиг”. Він зробив чай і попросив, щоб я поговорив щодо переведення його у розвідку. В той момент нас викликали на задачу, і, збираючись, я сказав, що після приїзду зберемося і обов’язково про це поговоримо”, — розповів “Панама”.
“Вахр” у Маріуполі
Побратим згадує 16 березня, тоді по радіостанції передали, що хлопці в іншому районі потрапили в засідку і є один “200”.
“Я тоді перепитав, хто саме, а мені відповіли, що з маріупольської тероборони. Повернувся на КСП, “Вахра” там не було, він поїхав супроводжувати танки на позиції. Я взяв чай, який він зробив, і тоді вже з’явилася якась бентежна думка, але почав себе заспокоювати, що нібито накручую себе. Через п’ять хвилин приїхали хлопці, які були на цій задачі, і повідомили, що “200” — це “Вахр”. Тоді на пару годин ця інформація мене вибила з колії тодішнього темпу життя. Пам’ятаю, як підійшов побратим з мого підрозділу — “Жека”, він пізніше теж загинув, і сказав, що це гідна смерть для воїна!”, — поділився своїми спогадами “Панама”.
Куля влучила під бронежилет — рідні впізнали його по татуюванням
Востаннє Вікторія спілкувалася зі своїм Ромкою 15 березня. Він тоді сказав: “Мамо, щасливий, що я саме тут, де маю бути!”. Хлопець мріяв побудувати будинок для своєї родини біля озера і завести собаку породи кане-корсо. На жаль, цим мріям не судилося здійснитися. “Вахр” загинув 16 березня 2022 року під час вуличних боїв у Маріуполі — куля російського снайпера потрапила під бронежилет і влучила у серце.
Захисник Маріуполя “Вахр”
“Тоді ніхто не розголошував про втрати. Про загибель сина я дізналася з сайту президента, що син нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня посмертно”.
Понад сім місяців родина не знала напевно, чи загинув Роман. Однак у вересні 2022 року, в одному з рефрижераторів із тілами в Бучі Вікторія знайшла сина — це підтвердила процедура ДНК. А ще на фото жінка впізнала татуювання сина — на грудях напис “слов’янин”, а на правому лікті Чорне сонце. Поховали Романа Колмикова 14 жовтня на Алеї Слави Сабарівського кладовища у Вінниці.
Брат своїм прикладом показав мені, яким має бути справжній чоловік
Аріна каже, їй дуже пощастило мати саме такого старшого брата. Адже Роман — це найкращий приклад для неї. Брат надихає її, мотивує, він вплинув на світогляд сестри, його настановам Аріна буде слідувати завжди.
“Памʼятаю, ми з ним завжди радились, у нас були особливі стосунки, ми були і є дуже близькими одне для одного. Ми дорослішали, і взаєморозуміння між нами тільки міцнішало. Похвала брата для мене була найвищою цінністю. Він завжди допомагав мені, підтримував, прикривав мене перед батьками”, — розповіла Аріна.
Роман з сестрою Аріною
Коли вони навчалися у школі, якщо Аріну хтось ображав, Роман завжди вирішував ці ситуації, бо дуже любив і оберігав молодшу сестру.
“У тому юному віці я не завжди розуміла, чому він забороняє мені з кимось спілкуватися чи гуляти містом допізна. Але коли подорослішала, зрозуміла, що так він мене оберігав, говорив мені, що є жорстокі люди, та наполягав, щоб я була обережна і обачна. Я завжди захоплювалась своїм братом, він показав мені приклад справжнього чоловіка. Памʼятаю, коли Рома був у девʼятому класі, у нього дуже змінилося коло оточення, він різко змінив стиль і зачіску. У нього було дуже обмежене коло спілкування, він залишив поруч тільки тих людей, які відповідали його принципам, способу його життя, мали одні погляди. Він цікавився язичництвом, але це проявлялося не у якійсь банальній цікавості чи юнацькому фанатизмі, зовсім ні. Сам його спосіб життя був таким. Є люди, які бачать насамперед оточуючих, їхні помилки чи слабкості, а щодо своїх вони сліпі. У “Вахра” все було якраз навпаки — високі вимоги він ставив спочатку до себе. У нього були високі моральні принципи і він суворо їх дотримувався”, — зазначила молодша сестра.
Після 11 класу Аріна планувала з братом подорожувати світом. Але війна зіпсувала всі їхні мрії.
“З втратою Роми наше життя дуже змінилося. Адже ми втратили все! Після загибелі Роми ми втратили цікавість до життя. Зараз нас мотивує тільки продовження його шляху — життя задля продовження його шляху. Рома залишив з нами нескорнний дух, який завжди з нами. Адже він смерті не боявся. Всередині нас продовжує жити його ідейність, все, що ми робимо, ми присвячуємо саме йому”, — говорить Аріна.
Щоб Героя пам’ятали: виставки, забіг, документальний фільм
21 вересня 2024 року, на честь дня народження “Вахра”, коли йому мало виповнитися 23, його родина організувала у Вінниці благодійний, патріотичний забіг з перешкодами. Гаслом спортивного заходу стали слова полеглого воїна: “У боротьбі за свободу відчуєш дух свого роду”.
Сотня учасників, серед яких військові та цивільні, подолали трикілометрову трасу та 12 перешкод різної складності, серед яких рукохід, перенесення пораненого на ношах, пролізання під колючим дротом тощо. Кошти — 120 тисяч гривень, які були зібрані під час заходу, Колмикови передали на потреби бригади “Азов”.
Вікторія долає перешкоди
Також родина Колмикових виступила організатором виставок “Герої мого краю”, “Душа у місті Марії”. Крім того, Вікторія та Аріна періодично проводять виховні години у навчальних закладах Вінниці: учням 9-х та 11-х класів розповідають про 86 днів оборони Маріуполя.
Вікторія та Аріна на забігу на честь сина і брата
В серпні 2024 року на телеканалі “ВІТА” вийшов документальний фільм “Вахр”.
Зараз Вікторія Колмикова закінчує роботу над поетичною збіркою, де будуть вірші-присвяти та інформація про 12 “азовців” і одного бортпроводника гелікоптера, який полетів в оточений Маріуполь і загинув на зворотному шляху з важкопораненими бійцями.
Цю збірку під назвою “Янголи Маріуполя” вона планує презентувати 20 травня — у день, коли три роки тому останній оборонець Маріуполя вийшов із “Азовсталі” у російський полон.
“А ще триває робота над створенням сайту нашої громадської організації “Об’єднання родин Незламні”. Він буде називатися “Жива пам’ять” — там, крім історії всіх полеглих воїнів з Вінниці та області, буде інформація, хто де похований, карта кладовищ і локація могил. Це щоб спростити пошук, наприклад, якщо хлопці з інших міст приїдуть провідати свого побратима. Також будуть посилання на фільми і статті про героїв. На цьому сайті будуть відображені всі номери телефонів служб, які підтримують родини загиблих — від психологічних до соціальних, а ще — ветеранських організацій. На сайті можна буде знайти інформацію про події, які були організовані на честь полеглих: спортивні, поетичні, вечори і концерти пам’яті тощо. Одна з рубрик на сайті має назву “Серце матері воїна” — це соціальний проєкт, ми плануємо запровадити нагороду “Мати героя”, яку жінкам вручатиме місцева влада. Хочемо періодично проводити ретрити, тобто відпочинок на природі для матерів, інформація про це також буде на сайті”, — перерахувала Вікторія Колмикова, яка є головою громадської організації, а також головою Ради родин загиблих захисників.
