Документальний фільм Hell Jumper розповідає історію британського волонтера Кріса Перрі, який під час повномасштабного вторгнення приїхав в Україну та допомагав евакуйовувати цивільне населення з прифронтових територій. На початку 2023 року чоловік загинув від артилерійського обстрілу біля Соледару.
Прем’єра стрічки відбулася на цьогорічній премії BAFTA. Також вона здобула дві відзнаки на Prix Italia 2025, а нещодавно виграла міжнародну премію “Еммі”.
Проєкт Hell Jumper створювала компанія Expectation TV. Режисером був Падді Вівелл, а продюсеркою — Адріана Тімко, молдовка з українським корінням.
Ми розпитали Адріану Тімко про меседжі фільму та нагороду “Еммі”.
Що для вас означає нагорода “Еммі”?
Міжнародна премія “Еммі” має для мене надзвичайно велике значення — шлях до неї був довгим і болісним. Це багато означає для мене, для родини Кріса та нашої команди — мати можливість показати фільм, щоб історію Кріса почули й полюбили люди з усього світу. Ми досі не змогли показати Hell Jumper у США, тож сподіваємося, що це визнання може цьому посприяти.
Наш фільм також про міжнародну єдність, адже в ньому є волонтери з різних країн, тож перебувати на міжнародному фестивалі серед стількох талановитих режисерів — це відчуття, що повертає віру в життя. Воно показує, що є багато людей, яким досі не байдуже до добрих цінностей і до того, що відбувається в Україні.
Яким був ваш підхід до цієї історії, щоб розповісти її чесно, зворушливо та без зайвого пафосу?
Кріс був людиною життєрадісною, енергійною та позитивною — і ми постійно думали про те, яким він хотів би бачити цей фільм.
Я дуже ціную його повідомлення, яке отримала, коли він ще був живий. Кріс написав, що якщо з ним щось станеться, він хоче, аби його родина знала — він був щасливий в Україні й не шкодував, що приїхав допомагати. Він знімав свої місії з надією, що побачене ним переживе його самого, що він зможе показати людям зовні, як це — місяцями жити в підвалах або бути змушеними тікати з дому.
Кріс був емпатійним і чуйним юнаком, але водночас сповненим життя: здобував друзів, закохався, підтримував тісний зв’язок із родиною та друзями у Великій Британії. Він прожив життя дуже повно — і саме це ми хотіли підкреслити.
Під час роботи над фільмом я спілкувалася з людьми, які не могли зрозуміти, чому Кріс поїхав, і звинувачували його в егоїзмі. Я завжди повертаюся до його слів: він не закликав інших бути такими самими — просто знайшов своє призначення. Можливо, в кожного воно є — і може мати різні форми. Наш світ сповнений осуду, але все ще є люди, готові діяти в ім’я добра. І це надихає.
Кріс не прагнув бути героєм — він був складною, живою молодою людиною, яка шукала свій шлях. Саме тому ми хотіли зробити фільм теплим, радісним і чистим у своїй суті, а не зосереджуватись лише на трагедії його загибелі. Зйомки з його GoPro настільки занурюють у події — ти ніби на його місці, і це дуже сильно. А його спілкування з дівчиною Олею приносило в історію гумор і любов, а також давало перепочинок від жахів війни.
Які історії, на вашу думку, варто розповідати європейцям, щоб вони краще зрозуміли російську війну проти України?
На жаль, багато глядачів схильні цікавитися передусім історіями про людей із власних країн. Hell Jumper — це історія про Україну, але водночас і дуже британська історія, історія хлопця з Корнуоллу. Можливо, це проста людська річ: чим знайомішим видається герой, тим легше людям співпереживати.
Українські фільми, створені українцями, є надзвичайно важливими та повинні й надалі демонструватися в усьому світі — ніщо не може замінити автентичний погляд. Водночас я вірю, що можуть існувати різні типи фільмів. Hell Jumper створює “міст” між країнами — у ньому є міжнародна команда персонажів, кожен зі своїм шляхом і мотиваціями. Нас дуже цікавило, чому іноземці вирішили поїхати в Україну й допомагати, навіть не знаючи мови. Фільм показує страждання війни, але й виходить за їхні межі — торкається ширших ідей про призначення, любов, надію. Тому, думаю, ця універсальність може бути дуже привабливою для європейської та світової аудиторії.
Наостанок я хочу подякувати всім українцям, які підтримували нас під час роботи над фільмом. Так багато з них залишилися за кадром: рятувальники, волонтери тощо. Я мала честь поспілкуватися з тими, хто піклувалися про Кріса, поки він був тут. Вони досі в Україні — і досі роблять цю саму роботу.
Про фільм Hell Jumper
Документальний фільм Hell Jumper розповідає історію британського волонтера Кріса Перрі, який разом з друзями вирушив до України на автомобілі й приєднався до групи мирних жителів, що допомагає цивільному населенню вибратися з небезпечних територій. Його місія завершилася трагічно: чоловік загинув під артилерійським обстрілом на початку 2023 року, коли вивозив літню жінку із Соледара.
Кріс Перрі працював програмістом, мріяв подорожувати світом і любив активний відпочинок: скелелазіння, велоспорт, біг і стрибки з парашутом. Він поїхав в Україну, аби допомогти “тим, хто найбільше цього потребували”, і врятував понад 400 людських життів та багатьох покинутих тварин.