“Сиджу у військкоматі, людей багато. Нікого не закликаю, без героїзму, на власну відповідальність! Помітно багато толкових людей, які і воювали, і були у спеціальних військах. Тому без пафосу. Україна вистоїть!” – написав український реп-виконавець Олександр Ярмак (псевдонім ЯрмаК) в одній із соцмереж 24 лютого.
Так почався його військовий шлях. Але музику повністю не закинув – за можливості виступає перед військовими та продовжує писати патріотичних пісень. Одна з них, “Дике поле”, навіть пролунала в окупованому Криму, що не оминула увагою російська пропаганда. На День Незалежності музикант випустив ще одну потужну композицію – “Моя країна”.
– Нова епоха, але старий біль та незмінна любов і віра в нашу прекрасну країну, – говорить про неї Олександр. – Сподіваюся, ця пісня допоможе вирости новому поколінню, яке розбудує нашу прекрасну державу до рівня однієї з найкращих у світі!
– Не так давно вас у своєму ефірі згадував один з найвідоміших російських пропагандистів Володимир Соловйов. Він обурювався через те, що в кримському караоке ді-джей включив вашу пісню “Дике поле“. Цитую: “Это как понимать?! Эта песня посвящена полку “Азов“. Диджей получил восемь суток. Сидеть, сволочь, должен пять лет в тюрьме!“. Закликав посадити й того, хто замовив пісню. Якою була ваша реакція, коли про це дізналися?
– Я радий, що головний прогандист, який 8 років розповідав про історичну приналежність Криму до недоімперії, просто в агонії кричить, через те що молодь на півострові слухає бойову українську пісню. Я про це дізнався від друзів, а далі майже кожен паблік також написав. Я особисто вважаю, що це могло бути не просто так. Соловйов далеко не дурень і, порушуючи цю тему, він розуміє, як це має працювати. Можливо, такими сюжетами мордор готують до того, що “Крим, як виявилось, все ж таки не зовсім наш”.
– Соловйов також пропонував спалити це кримське караоке. Їм мало того, наскільки зараз періодично палає в Криму? Хочуть більше? Чи це “понти“?
– Я не здивований його закликами. Навіть дивно, що він не закликав спалити живцем всіх причетних в цьому кафе. Це в стилі цієї психлікарні.
– То пісня “Дике поле“ присвячена воїнам “Азовсталі“? Вона починається з Молитви українського націоналіста, яку постійно виголошують “азовці“, яка стала популярною в Україні, як на мене, завдяки саме їм…
– Пісня присвячена абсолютно всім захисникам України. Але її виходом в той момент я хотів ще більше привернути увагу до героїчних воїнів “Азовсталі”, які декілька місяців абсолютно самовіддано воювали в повному оточенні, завдаючи неймовірних втрат ординцям.
– Росіяни, до речі, як чорт ладана, бояться “азовців“. Причому усі вісім років війни. У вашій пісні є слова: “Навіки всім легенда показова, І ще покаже свою міць полк “Азова! “ Що ви думаєте про всю цю ситуацію навколо “Азова“,“Азовсталі“ і теракту в Оленівці?
– Я був шокований ситуацією в Оленівці! Здавалося, мало що може здивувати після насильств, катувань, масових розстрілів і бомбардувань цивільних об’єктів. Але це просто порвало моє серце і налило неймовірною люттю. Я дуже хвилююсь за хлопців і намагався з деякими бути на зв’язку до самого початку евакуації, тому в мені стався “ядерний вибух”, коли я про це дізнався!
– Взагалі у вашому репертуарі й до повномасштабної війни були патріотичні пісні, зокрема “22“ (неофіційний гімн Майдану) та “Потрібен живим“. Але на мій особистий погляд саме “Дике поле“ – одна з найкращих, просто до мурах! 8 травня у себе в Інстаграм ви запостили відео, показавши, як вона писалася. Важко було її створювати? Як взагалі пишеться під час війни? Дехто із творчих людей розказували, що у них навпаки був якийсь ступор.
– У мене перший місяць теж був ступор. А ще було неймовірне бажання помсти, і я намагався постійно навчатись тільки військової справи. Потім я зрозумів, що хлопцям потрібна бойова пісня і написав її на чергуваннях. Це магічна мантра з глибинними заклинаннями – “хай сміливих смерть обходить!” Пісня про справжній стан воїна – найвищий стан героїчності, якого тільки може досягнути чоловік, коли навіть смерть тебе поважає.
– Ви були на Київщині. Після побаченого там сказали: “Всі пишуть: “Потрібна пісня“, а я не знаю, як пригасити в собі бажання фізичної помсти“. Сьогодні знаєте “рецепт“, як його пригасити?
– Я люблю коли падає вибухівка – “воно горить, всі бігають, суєтяться”.
– Зараз ви не тільки пишете пісні та виступаєте перед військовими, але й воюєте у лавах ЗСУ. До того були добровольцем. 24 лютого прийшли до військкомату. Як і чому прийняли для себе рішення взяти до рук зброю та піти на захист країни?
– За останні вісім років я частково підготував себе психологічно до таких подій, тому розумів, що в разі повномасштабного нападу я піду захищати свою країну.
– За місяць до війни в одному з інтерв’ю ви зробили таку заяву: “Не те, що війна можлива, а я вважаю, що тільки диво може врятувати Україну від війни“. Ви говорите, що частково психологічно себе підготували до повномасштабного наступу. Як це вам потім допомогло?
– Я усвідомлював, що буде війна, тому що останні 300 років Московія завжди тільки силовим шляхом придушувала наше бажання незалежності і самоідентичності. Технологічна еволюція світу абсолютно не впливає на психічні розлади, і війни будуть завжди, тому раціональним логічним шляхом напад на Україну прорахувати було складно. Але війна – це завжди про емоції та психічні відхилення. Я розумів, що напад буде, але до такого кошмару складно підготуватися. Перші 5 хвилин, коли навколо все вибухало, був ступор. Але потім я повернувся до свого списку дій, який вибудував до вторгнення, і далі просто пішла робота.
– Як вас зустріли ті, з ким ви нині пліч-о-пліч? Як з ними воюється?
– Так як я – абсолютно не військова людина, мені потрібен був час, щоб знайти себе в цій війні. Пройшовши бойове злагодження в складі піхоти, я зрозумів, що дуже не ефективний в такому форматі. Тому почав розвиватися в напрямку аеророзвідки і роботи з вибухівкою. Зараз веду перемовини з ССО, щоб надалі виконувати дійсно цікаві й результативні завдання. Паралельно їздимо по підрозділах на передових позиціях з проєктом “Культурний десант”. Це має дуже високий результат. Військові кажуть, що ми – культурний HIMARS! В нашому складі Коля Серга, Саша Чемеров, скрипаль Мойсей Бондаренко, Вова Остапчук. Ще деякі музиканти періодично приєднуються. Так як більшість із нас – військовослужбовці, ми маємо можливість виступати максимально близько до лінії фронту, і ці виступи емоційно неймовірні! Хлопці просто перезавантажуються повністю після нашої терапії.
– Ви недавно розказували, що як тільки мобілізувалися, мали їхати по боєкомплект, але вас відмовили. Ту машину розстріляли, а військовий, який у ній був, загинув. Тобто вас врятували від смерті. Чи були після якісь подібні випадки?
– Були тільки обстріли поруч, але ми дуже хотіли спати.
– Сон – важлива складова життя. Без нього, м’яко кажучи, важко. Що для вас взагалі було і залишається найскладнішим на війні?
– Дізнаватись, що хтось із друзів або знайомих загинув. А ще гірше, коли це діти! Із останнього – знайомий з мого рідного Борисполя Богдан Бакал. Просто прекрасна людина! Він чекав, що я приїду з виступом в наш Київський шпиталь, а я поїхав з хлопцями з аеророзвідки працювати на південь і забув про цей виступ у госпіталі. Він написав, що багато хлопців дуже чекали. Через декілька днів у нього відірвався тромб, і він помер… Було дуже боляче, тому що він – один з найкращих людей міста Бориспіль. Я хочу, щоб люди пам’ятали цю прекрасну людину та хороброго воїна, у якого залишилась маленька донечка…
– Ви говорили про те, що вас змінив Майдан. Ви стали більш свідомим. А як зараз вас змінює війна?
– Я став справжнім чоловіком, більш спокійним, відповідальним і в міру хоробрим. Той найвищий стан життєвого балансу, до якого потрібно прагнути. Я відчуваю, що вже десь близько до нього.
– Знаєте, я погоджуюся з вашою думкою, яку ви висловлювали, що такого народу, як українці, більше немає ніде в світі. Навряд чи хтось здатен так самоорганізуватися та боронити свою країну, вгризаючись у кожен сантиметр землі. Що з цього приводу найчастіше вам говорять військові? Про що ви здебільшого спілкуєтеся?
– У нас завжди найтепліші розмови. Дуже багато хлопців, які сьогодні захищають нашу країну, виросли на моїх піснях. Я пишаюся цими людьми! Саме тому не можу собі дозволити підтримувати їх з Києва і намагаюсь як можна більше часу проводити в різних форматах на Сході та Півдні.
– Я пам’ятаю, наприкінці березня ви записали звернення до білорусів і закликали їх не йти на злочин і безумство, підтримуючи росіян у цій війні. Чи була реакція – хтось із знайомих звідти вам дзвонив-писав?
– Взагалі у мене завжди були чудові концерти в Білорусі і завжди розгорталися їхні прапори. Тому я вирішив звернутись, оскільки білоруський народ своїми протестами показав: у них ще не все втрачено. Також моя двоюрідна сестра повідомила моїй мамі, що дуже болісно переносить всі ці події і шукає спосіб, як переїхати в Україну та підтримувати нас у боротьбі.
– Чи допускаєте ви таку ситуацію, що Білорусь офіційно долучиться до росії в цій війні? Можливо таке?
– Все можливо. Ідіотів і запроданців вистачає в кожній країні. Для мене абсолютний абсурд, що велика кількість бородатих жителів Чечні називають себе “русскими” і воюють на боці орків, які ще 18 років тому вбили 1/10 населення народу Ічкерії. І кожен з тих вівцепасів, які сьогодні за рашистів, в свідомому віці бачили, як нещадно вбивали їхніх близьких та родичів – війну, яка прийшла в дім кожного “горця”. Це доказ того, що завжди знайдуться ті, хто піде на всі можливі гріхи заради грошей.
У березні була реальна загроза, яка могла призвести до справжньої руйнівної битви за Київ з болючими наслідками. Однак зараз чисто інтуїтивно, думаю, вже немає сенсу в участі білорусів. Це могло б відбутись у тому разі, якби русня мала серйозні успіхи на фронті.
Ольга Москалюк
Фото зі сторінок Олександра Ярмака у соцмережах
Джерело: https://censor.net/ua/r3364326
Сайт TV-Парк існує завдяки Вашій фінансовій підтримці. Дякуємо за допомогу! Допомога редакції
