У студію програми “Точка опори” на каналі “Дім” завітав театральний режисер, заслужений артист України Іван Уривський. В інтерв’ю Світлані Леонтьєвій митець розповів, як змінився театр за час повномасштабної війни, про російську пропаганду, важливість української мови та чи є місце російській літературі в наших театрах.
Іван Уривський — театральний режисер, заслужений артист України. У його творчому доробку — 20 постановок на сценах Одеси, Львова, Києва та литовського Каусана. Отримав премію імені Леся Курбаса за виставу “Перехресні стежки” на сцені Львівського театру за мотивами повісті Івана Франка. Нині живе та працює у Києві. Є провідним режисером-постановником столичного театру імені Івана Франка.
Режисер вже встиг проаналізувати життя і роботу українського театру за час повномасштабного вторгнення і запевняє – все змінилося: і ті, хто створює театр, і ті, хто приходить до нього.
“Піднесення спостерігається. Люди повернулися в театр, є аншлаги, є глядач, є попит на будь-які вистави: і драматичні, і комедійні, – коментує Іван Уривський в інтерв’ю програмі “Точка опори” і додає, – культура — дуже важливий важіль. Вона — одне з перших, що хоче знищити ворог. І знищував протягом багатьох століть, що ти зараз розумієш. Це проявляється і в класичній літературі — коли українців інколи виставляли чудними, недолугими. Це дуже боляче”.
Після 2014 року режисер усвідомив чимало важливих речей. Артист народився у Кривому Розі, навчався у російській школі, а побувавши в Одесі, Львові та Києві, почав розуміти – в школі щось було не так.
“Наприклад, в пріоритеті була російська література. Така робота була пророблена, щоб трішки знищити в нас (українське). А ось, після 24 лютого 2022-го вже прорвало. Я завжди порівнюю Курбаса і Станіславського. Чому ми досі вчимось за Станіславським? Російського театру завжди багато було, – розповідає режисер в ефірі каналу “Дім”. – Усе дитинство я боявся говорити українською. Нещодавно я був у Кривому Розі, там люди вже переходять на українську. Це складно, коли ти півжиття говориш російською. Коли я потрапив у Київ, став вчити українську. А потім багато вистав давав у Львові. За місяць я відчув, що вже починаю думати українською. У мене досі є проблеми, але хочеться вивчити”.
Зараз митець надолужує не лише вивчення мови, а й літератури. Режисер ставить чимало української класики. У Київському академічному драматичному театрі на Подолі йде його “Камінний господар”, у Львівському академічному театрі імені Леся Курбаса — “Перехресні стежки” за Франком, “Землю” Ольги Кобилянської він поставив у Литві у Каунаському національному драматичному театрі. У театрі імені Франка йдуть “Лимерівна” за п’єсою Панаса Мирного і “Безталанна” за однойменною п’єсою Івана Карпенка-Карого.
“Нещодавно замислився над тим, що є відчуття, немов би я певні борги віддаю, ставлячи українську класику. Ця любов пішла з “Тіні забутих предків” в одеському театрі. Мене надихає брати такі тексти, які дуже складно зробити через архаїку. Вони ментально близькі, дуже архетипічні історії. Вершина — “Украдене щастя”, напевно. Це топ-п’єса, над якою я мав честь працювати. Якщо буде можливість, я повернуся до Франка. Він один із моїх найулюбленіших авторів. Ми зараз готуємо сатиричну комедію “Конотопська відьма”. Як не парадоксально, але хочеться зберегти ту атмосферу Квітки-Основ’яненка — веселу, легку. Гадаю, така вистава теж потрібна”, – поділився заслужений артист України Іван Уривський в інтервʼю Світлані Леонтьєвій.
Дивіться програму “Точка опори” зі Світланою Леонтьєвою щосереди о 21:00 на сайті каналу “Дім”, а також на YouTube-майданчику каналу.
