8 травня 2022 року — один з найтрагічніших днів в історії оборони Маріуполя. Цього дня два роки тому російські військові скинули бомбу з літака на “Азовсталь”. Вона пробила склепіння двох бункерів заводу. В одному з них — “Магазин 20” — захисники Маріуполя облаштували шпиталь. У цьому бункері було багато людей. На жаль, вижити вдалось не багатьом. За різними свідченнями, там загинули від 50 до 100 бійців і медиків. Окремі свідки кажуть про 150 загиблих. Серед них боєць “Азову” Олег “Болгарин” Крістєв. Він служив у третьому снайперському відділенні групи спецпризначення. У день авіаудару Олег був у бункері “Магазин 20”.
Наче відчував загибель, бо попросив друзів подбати про мене
У день трагедії дружина Катерина написала коханому: “Олеже, бережи себе”. На що він відповів, що у нього все добре, і попросив дружину не хвилюватися. Пізніше Катерина дізнається, що напередодні Олег написав своїм друзям, якщо з ним щось станеться, щоб вони подбали про неї.
“8 травня. Ніби звичайний день, але з самого ранку я була неспокійна. І не могла зрозуміти, що саме зі мною відбувається. Ми переписувалися десь до 14:24 — Олег написав мені повідомлення, а потім зник з мережі. Я продовжувала писати, мабуть, кожну годину, але мої повідомлення залишалися без відповідей…”
Про смерть чоловіка Катерина дізналася 13 травня. Трагічну звістку їй повідомив побратим “Болгарина”, якого з пораненнями евакуювали гелікоптером до Дніпра. Жінка згадує, приїхала до лікарні імені Мечнікова, привезла цьому хлопцю ліки та його улюблені смаколики.
“Ми вийшли зі шпиталю на вулицю, він показує у бік лавочки, мовляв, давай, сядемо. Хлопець на той момент не розмовляв, в горлі стояла ендотрахіальна трубка. Тому він написав в телефоні: “Не можу тобі не сказати…” Я одразу запитала, що сталося? І він показує повідомлення, де написані позивні загиблих хлопців у бункері і я бачу позивний свого чоловіка. Не хотіла вірити цьому, дуже не хотіла. Лише промовила, що такого бути не може, бо Олег не міг так просто мене залишити одну, обіцяв повернутися”.
Ближче до кінця травня Катерина зв’язалася з Патронатною службою “Янголи Азову”. Там підтвердили загибель “Болгарина”. Дружині треба було офіційне підтвердження, що це дійсно так, бо до останнього не хотілось у це вірити.
Катерина написала своєму чоловіку після того, як дізналася про його загибель
“Найважче було попереду — сказати про загибель батькам Олега. Ми жили в одній квартирі і довго приховувати цю новину я не змогла б. Тільки завдяки друзям, які тоді були поруч, бо я б так і не наважилася їм розповісти”.
Втратив свідомість і задихнувся в бункері
Згодом, коли Катерина поспілкувалася з деким із хлопців, переважно через спільних знайомих, вдалося скласти хронологію подій 8 травня. На металургійне підприємство з літака росіяни скинули бомбу ФАБ-3000 з фугасною боєголовкою. Бункер загорівся.
“Олег був близько до виходу і намагався вилізти через вентиляційний вихід. Але він втратив свідомість через чадний газ і задихнувся. Хлопці, які встигли вилізти звідти, почали відкопувати тих, хто залишився у бункері, але одразу почали вибухати боєкомплекти… Мого Олега одним з перших відкопали…”
Квітень 2022, “Азовсталь”. Останнє фото Олега “Болгарина” Крістєва з Маріуполя
Три місяці рідні чекали на результати ДНК. Катерина каже, ідентифікація тіла Олега пройшла досить швидко, інші родини чекали результатів довше.
“У слідчому відділі показали фотографію частини тіла з татуюванням — майже на всьому животі та грудях у нього був зображений шабаш. Я одразу впізнала. Хотіла побачити тіло, але мені відмовили. Все ж таки перед кремацією я востаннє змогла побачити кохання свого життя. Це було нестерпно боляче…”
Нагороди Олега Крістєва
Олег Крістєв навчався на зварювальника, працював на Дніпровській залізниці, проте не за фахом. Але став на шлях воїна і бився з російськими окупантами до кінця свого життя. Молодшого лейтенанта Олега Крістєва поховали на Краснопільському кладовищі у Дніпрі 7 липня 2022 року. “Болгарину” було 29 років.
Я на першому побаченні зрозуміла, що Олег — мій чоловік
Олег Крістєв на війні майже від самого початку: після строкової служби у 25-й окремій повітрянодесантній бригаді, а з жовтня 2015 за контрактом в “Азові”. Служив у снайперському відділенні, брав участь у Широкинській операції, в боях на Світлодарській дузі та в обороні Маріуполя.
Олег “Болгарин” Крістєв
Катерина родом з Маріуполя, Олег — з Дніпра. Познайомилися вони у соцмережі. Це було 28 червня 2018 року. Згадує, що рандомно додавала незнайомих людей до себе в друзі. Туди потрапив і Олег.
“Він написав повідомлення, мовляв, з якою метою додала в друзі. Сказала, що просто. Олег запитав, можливо, я представник якоїсь фірми і зараз буду йому щось продавати. Хотіла пожартувати і запропонувати крем для рук або ще щось. Так почалося наше спілкування. По світлинах на його сторінці я одразу зрозуміла, що Олег з “Азову”. Спочатку він був дуже стриманим, не охочим до розмов, шукав якийсь підступ. Бо не можуть дівчата ось так просто написати й дати свій номер телефону”.
Перша їхня зустріч відбулася 7 липня, Катерина приїхала до селища Урзуф, де тоді базувалася частина підрозділу.
У цивільному житті Олег грав у реґбі
“Туди я поїхала з подругою у справах, коли все зробила, написала Олегу. Мовляв, якщо хочеш, можемо зустрітися. І в той вечір гуляли в місцевому парку, він пригостив мене морозивом. І першою темою нашого спілкування стали… жіночі вуса. Я тоді ледь від сміху не впала з лавочки. І зараз як згадую, то одразу на обличчі з’являється посмішка. Без перерви проговорили десь до четвертої ранку. Олег провів, я подякувала за класний вечір. Я тоді одразу зрозуміла, що це — моя людина”.
Ти мегера і клепаєш мені мозок, але я кохаю тебе, виходь за мене!
Після закінчення школи Катерина вступила до Вінницького педуніверситету на перекладача з англійської та німецької мов. Після другого курсу вона перевелася до університету у Дніпрі, щоб бути ближче до коханого — їздили одне до одного протягом року. А у 2021 Катерина повернулася до рідного Маріуполя.
“Чесно зізнаюсь, мені було важко сприйняти той факт, що мій коханий чоловік — військовий. Бо це відстань, і я не знала, чи зможуть наші стосунки витримати тривалу розлуку. Але ми всупереч всьому змогли зберегти наше кохання і ті зустрічі раз на три місяці були найкращими у нашому житті”.
Попри тривалі розлуки, бо “Болгарин” був на службі, кохання Катерини і Олега тільки міцнішало
Освідчився Олег Катерині у своєму рідному Дніпрі 19 вересня 2020 року. Вони тоді гуляли містом зі своїм собакою Кайлі. І потім сіли за столиком в кафе.
“А поруч люди танцювали. Олежка пожартував, що і ми такими будемо десь років у шістдесят. А потім подивився на мене і каже: “Знаєш, Катя, ми з тобою пройшли дуже багато всього в житті. Не дивлячись на те, що ти мені клепаєш мозок, не дивлячись на те, що ти мегера, я тебе кохаю. Ти вийдеш за мене заміж?” Звичайно, я одразу погодилася!”
Все для весілля згоріло в будинку, тому вирішили розписатися швидко
У лютому 2021 року Олег з Катериною купили будинок недалеко від Маріуполя. Але насолодитися життям у ньому закохані вдосталь не змогли — 2 червня сталася пожежа, разом з будинком згоріла Кайлі.
“Ми в один момент залишилися без нічого. Незадовго до пожежі ми подали заяву до РАЦСу, планувати відсвяткувати весілля у Дніпрі. Для цього все купили. І все згоріло в нашому будинку. Спочатку не було ніякого бажання щось робити, якось святкувати. Але подумали, що цей іспит долі ми маємо пройти разом, адже ми сильно кохаємо одне одного. Тому скористалися послугою прискореного розпису в Маріуполі. Згадую, коли прийшли подавати заяву, перед нами була пара. Співробітниця назвала їм дату — 25 червня на 14-ту годину, але хлопець забув паспорт. Вони пішли, а ми вирішили розписатися в цей день і в цей час. То, мабуть, наша доля була, бо розпис у Дніпрі був на той самий час і дату. Обручки купили за пів години до розпису, срібні. На мені були туфлі на високих підборах, такі незручні, але це було ніщо порівняно з тим, якою я тоді була щасливою”.
У день весілля – 25 червня 2021 – Катерина і Олег були найщасливішою парою
Катерина згадує, ближче до вечора вже ледве ходила на підборах. Олег спочатку запропонував дружині зняти їх і йди босоніж. А коли Катерина відмовилася, він віддав їй свої туфлі 45 розміру.
“Потім заїхали до моїх батьків, сказали, що одружилися. Нас привітали. Я і досі в дрібних деталях пам’ятаю той день — тільки ми удвох і такі щирі, і шалено закохані. Було класно…”
Біль від втрати не вщухає, так не вистачає твоїх обіймів і підтримки
З Маріуполя Катерина поїхала напередодні повномасштабного вторгнення — за кілька днів до нападу російської армії в “Азові” збирали списки рідних військовослужбовців, які хочуть евакуюватися з міста. Але Катерина тими автобусами не поїхала.
“У нас дві великі собаки — ротвейлер і кане-корсо. Хвилювалися, що з ними мене не візьмуть в автобус. Я тоді Олегу так сказала: якщо мене з собаками не візьмуть в автобус, то залишуся з ними в Маріуполі, бо без своїх собак нікуди не поїду. То за мною автівкою приїхав 23 лютого батько Олега і вивіз разом із собаками до Дніпра. А Олег залишився з побратимами в Маріуполі”.
Катерина і Олег
24 лютого Катерина прокинулась десь о 5-й годині ранку від вибухів. Олег дружину заспокоював, казав: “Не панікуй, все буде добре”.
“Коли бійці виходили з “Азовсталі”, я передивлялася всі відео і намагалася знайти Олега. Хоча вже тоді знала, що мій коханий серед загиблих у бункері. І навіть через три місяці після кремації і поховання я все одно намагалася його шукати на відео і фото серед полонених. Я певний час не могла повірити, що мого Олега немає серед живих. минуло два роки, а біль від втрати не вщухає. Дуже не вистачає Олега поруч, його підтримки, його смішних жартів, його обіймів і поцілунків. Кохаю, як і раніше. Завжди тебе пам’ятатиму, мій Олеже!”
