Фільми та відеокліпи Семена Горова відрізняються яскравістю, гарним гумором, теплотою. В ексклюзивному інтерв’ю для «TV-Парку» український режисер, який несе світло, розповів про те, як переживає темні воєнні часи.
– Як повномасштабна війна вплинула на Вашу творчість?
– Рік тому у січні ми з’їздили всією сім’єю відпочивати – з моєю донькою, з її дітьми і чоловіком, моєю дружиною і моїм молодшим сином – і готувалися до нового року. У мене був підготовчий період фільму, який я мав знімати влітку – комедія «Мільйонери», з якою ми виграли конкурс Держкіно. Була ще підготовка до іншого фільму. Я готувався відсвяткувати свій день народження 26 лютого. І 24-го все це тріснуло, зупинилося – в наше життя прийшла війна, все перемішала, все змінила. День народження я відсвяткував по скайпу зі своїми друзями та родичами. Ми готувалися до нападу на Київ, і творче життя зупинилось.
– Найстрашніший день за цей час.
– Ви знаєте, після 24-го лютого я не пам’ятаю весни, не пам’ятаю, як пройшли ці місяці. І літо було в дуже змазаному вигляді. Це як один довгий тяжкий день. Інколи здавалося, що все це мені наснилося, що зараз вже буде ранок, ми прокинемося, і все буде добре. Але, на жаль, це був не сон. Найстрашніший – може, самий кінець лютого, коли у Києві було мало людей, я виходив зранку на вулицю на Подолі, робив великий крюк, зустрічався з постами тероборони. Був сніг, вітер і дуже-дуже мало людей. От це було страшно – що Київ такий пустий і такий красивий!
– Найяскравіша позитивна подія за цей час.
– Це безперечно успіхи ЗСУ на фронті, і в Харківській області, і в Херсоні. Це радість за те, що Київ вистояв, що Харків та Одеса не впали. І те, що люди повертаються до своїх справ, до якихось мрій. І ще – нещодавно я був у дитячому реабілітаційному центрі «Джерело», спілкувався з дітлахами про кіно, показував їм фільми. І я побачив надію в очах тих дітей. Вони мріють, думають про кіно, про майбутнє. Було і досить сумно, але ця надія була для мене приємною, яскравою. Мабуть, ці очі я не забуду ніколи.
– Ви – людина з чудовим почуттям гумору, у Вас багато надихаючих позитивних робіт. А що Вас зараз надихає?
– Надихає кіно. Я багато читаю, надихають вірші. Надихають обличчя наших людей, які мужньо – як кремінь, як камінь стоять на своєму, борються за свою свободу. Ще, звичайно, родина, Київ, Україна, любов но неї.
– У складних ситуаціях що частіше допомагає? Мабуть, почуття гумору?
– У складних ситуаціях допомагають люди, які поруч з вами, а може, і не поруч, десь далеко – їх слово, підтримка. Без почуття гумору можна здуріти. Завжди шукаю можливість пожартувати, розказати анекдот, подивитися якусь комедію замість новин. Звичайно, треба відволікатися. І всім раджу більше займатися спортом, якщо, звичайно є така можливість, сміятися за одним столом з друзями та родиною.
– Хто для Вас є справжнім героєм? Можливо, хтось з Вашого оточення?
– Це мої друзі і знайомі, які служать зараз у лавах ЗСУ: і яких вже нема з нами, і які продовжують боротьбу. Для мене справжнім героєм є моя дружина, яка мужньо переносить всі ці негаразди. Для мене героєм є мій син, який, можливо, боїться, але не показує цього і продовжує жити і посміхатися.
– Що Ви вважаєте своїм особистим подвигом?
– Я вважаю подвигом те, що роблять наші хлопці на фронті, те, що роблять наші жінки, допомагаючи ЗСУ, збираючи волонтерську допомогу. Вважаю подвигом українську стійкість – все, що робить Україна, і світ, який їй допомагає. А в мене ніяких подвигів нема. Ось чим пишаюсь – тим, що продовжую займатися творчістю, що знайшов у собі сили і почав знімати кіно – від серця, від того, що в мені боліло, і те, що я не міг не робити. Під час війни дуже складно знімати кіно, зробити його до кінця. Зараз я вже завершую цей фільм і пишаюся, що не відійшов, не зупинився, а продовжив це робити.
– Про що цей фільм?
– Це короткометражний документальний фільм, який називається «Спомин про майбутнє». Він про героя України, відомого композитора маестро Ігоря Поклада, про його твір, котрий називається «Спомин», який він написав дуже давно, і як ця музика допомагає сьогоднішнім митцям продовжувати творити. Цей фільм скоро вже побачать багато людей.
– Чи є у Вас оберіг?
– Багато таких речей, які хтось подарував з добрими словами і щось сказав про ці речі – що вони якимось чином будуть впливати на моє життя. Деякі зі мною з дитинства. У кожної людини є маленькі речі, які він вважає оберегом – рушник, який колись подарували, статуетку Конфуція чи Будди, хрест з Єрусалиму. Багато таких штучок.
– Випадок із Вашого життя, який можна назвати дивом.
– Взагалі те, що я живу, те, що можу дивитися на цей світ, те, що в ньому так багато красивого – красивих людей, природи, архітектури, поезії, кіно – це вже вважаю дивом. Життя – найбільше диво!
– Вам боляче від того, що так, як раніше, вже не буде? Або це добре, і Ви вже будуєте якісь плани?
– Що стосується мистецтва – війна, з однієї сторони, його завжди руйнує, а з іншої – на цих руїнах народжується щось нове, щось унікальне, чого раніше не було. Життя продовжується завжди після руйнації до відродження. Я впевнений, що Україну чекає розвиток – нас всіх, і мене у тому числі.
– Що Ви мрієте створити?
– Так багато всього! Хочу обов’язково зняти комедію, яку ми планували, зняти ще хоча б один український мюзикл. Хочу відновити свої заняття з дітьми: у мене була невеличка акторська школа-студія, куди приходили дітки, і ми займалися акторською майстерністю, режисурою, взагалі мистецтвом. Хочеться знов побачити їх обличчя. Хочеться писати сценарії, робити вистави. Дуже хочеться весни, і мені здається, я буду цілувати кожен листочок і кожну квіточку, коли вони з’являться. З надією і любов’ю.
Наталія Кряж
Фото надані Семеном Горовим