Засновник Благодійного фонду та ведучий проектів Нового каналу відверто поділився, як троє його дітей реагують на сучасний стан в Україні.
У перший день повномасштабного наступу росії на Україну сім’я відомого волонтера та ведучого проектів Нового каналу Сергія Притули гостювала в рідних на Тернопільщині. Сергій одразу вивіз туди й сина Дмитра, який тоді був у Києві. Наразі Притула вирішив не розголошувати, де саме перебувають його дружина, син та дві донечки. Говорить лише, що вони в безпеці.
Попри те, що батько родини знаходиться не з ними, а в штабі свого Благодійного фонду в Києві, він постійно на зв’язку. З дітьми говорить про війну щиро й відкрито.
– Дмитрові останнім часом не доводиться нічого пояснювати, тому що він дитина, яка, хай і в малому віці, але застала початок війни у 2014-му. Йому було шість, і тепер він ніби зростає паралельно з війною, – розповів Сергій Притула в інтерв’ю Маші Єфросиніній. – Останні кілька років, коли я їздив в АТО та ООС, чи навіть зараз, коли ми виїжджали конвоями на Донбас, у Бахмут, я намагався не турбувати маму чи дружину інформацією, де я, а син знав це. Така наша пацаняча історія (усміхається). Часто ділився з ним, як їздив до військових, ще до великого вторгнення, привозив йому шеврони, гільзи, тому він морально був стійкіший, більш готовий до всього.
Наймолодша донька Притули Стефанія з огляду на вік ще нічого не розуміє. Коли все почалося, дівчинці було дев’ять місяців. А от 5-річна Соломія вже багато що усвідомлює.
– Соля все пізнає, ми спілкуємося з нею, – говорить волонтер. – Якось зателефонував, і донечка мені розказувала про Небесну Сотню. Є певні знання, з якими дитина повинна зростати. Для мене дуже важливо, що мої малі будуть носіями інформації, яка є цінною не лише для нашої сім’ї, а й для суспільства загалом.
Сергій Притула зізнається, що на початку повномасштабного вторгнення його Соломія плакала, бо хотіла до Києва. Коли рідні пояснили, що це небезпечно, то вона змирилася.
– Був період, коли Соля хотіла до тата, – ділиться він. – Вечорами ми зідзвонювались, я цьомав її, бажав добраніч і клав слухавку, а вона після цього плакала. Для нас із Катею то був дуже серйозний виклик. Потім ми всі гуртом це перебороли. Зараз у Соломії є своя зона відповідальності зі Стефанією, яка підростає. Вона генерує смішні фрази, якими описує сестру. Я телефоную й кажу: «Як там сестричка?» А Соля відповідає: «Хто? Ця вічно голодна дитина? Тату, вона може з’їсти стільки, скільки навіть я не можу» (сміється). Дружина мені надсилає відео, де бачу, що Стефанія лазить по Солі й цілує її. Мене це дуже тішить. Між дітьми надзвичайно здорова комунікація!
