Сергій Притула – волонтер, засновник Благодійного фонду Сергія Притули, який допомагає війську та підтримує цивільних в умовах війни. Кандидат на виборах мера Києва у 2020-му. Як донатять українці на третьому році повномасштабної війни? Чому держава не здатна закрити потреби війська? Чи готується Сергій Притула до виборів? Про це і не лише – у цьому інтерв’ю.
Про супутник
Я була здивована, що деякі користувачі соцмереж досі у вас запитують: “Де супутник?” Хоч ми говоримо про проєкт, який ви реалізували ще у 2022 році. Тому давайте з цього запитання і почнемо. Пане Притула, де супутник?
Хто хотів переконатися в його дієвості, давно це зробив — завдяки заявам, які регулярно робить Головне управління розвідки Міноборони України. В який період часу не копніть — там є красиві, чіткі звіти, де ГУР МО дякує українцям за можливості, які вони, за посередництва фонду Сергія Притули, надали військовій розвідці.
Не бачу сенсу знову розказувати про сотні виявлених аеродромів, про десятки тисяч цілей. Супутником займається ГУР, тому всіх уклінно прошу довіряти не рандомним експертам з “супутникології”, а тим, хто має до нього безпосередній стосунок.
Як довго ГУР зможе ним користуватися?
Будь-який технічний апарат має термін придатності. В нашому випадку це 5 років. Він був запущений у 2021 році — тобто до 2026-го не переймаємося. Якщо він і тоді буде справний, будемо й далі з ним працювати.
Що вам відомо про використання його для ударів по території Росії?
Такої звітності нам ГУР не надає. Але є розуміння, що ураження військових об’єктів у РФ, чи критичної інфраструктури, не обходяться без залучення супутникової розвідки.
Сергій Притула під час інтервʼю Суспільному у Києві 23 жовтня 2024 року.
Суспільне Новини/Олександр Брамський
Про донати
У 2022 році ви зібрали 600 мільйонів грн за три дні. Збирали на “Байрактари”, але виробник погодився надати їх безкоштовно, тож гроші витратили на супутник. Скільки зараз часу потрібно фонду, щоб зібрати пів мільярда гривень?
Залежно від того, чи ми будемо проводити мегазбір, чи ні. Мегазбір — це за короткий проміжок часу від 100 мільйонів і вище. Востаннє ми це робили в червні, коли за три дні разом з “Монобанком” і Сергієм Стерненком зібрали 160 мільйонів гривень на прилад нічного бачення PVS-14 третьої генерації.
Зараз, думаю, пів мільярда — це десь два з половиною місяці.
Вас засмучує, що активність щодо донатів впала, порівняно з 2022 роком?
Не треба нарікати на людей, бо є об’єктивні причини, що впираються як в економічне становище держави в цілому, так і конкретних сімей. Попереду — зима. Зі всіх щілин сказали: готуйтеся, бажано самостійно. Люди запасаються екофлоу, генераторами — всім, чим можна, не сподіваючись, що держава, як Атлант, розправить плечі.
Тому маємо дякувати всім, хто донатить на Сили оборони. Дійсно, подекуди ми витрачаємо трохи більше часу, щоб закривати якісь з проєктів, але загалом нам вдається тримати щомісячну динаміку на рівні 2023-го.
Згідно зі звітом за вересень, фонду задонатили майже 127 мільйонів гривень. У цій сумі переважають донати окремих людей, чи пожертви компаній?
Якщо говоримо про вересень, левова частка була саме бізнесів. Ми пишалися тим, що є найбільшим “народним” фондом. Близько 8,5 млн транзакцій за 2,5 роки! Але в часи війни бізнес все одно поводить себе дещо стабільніше, ніж фізичні особи. Тому ми наростили зусилля щодо співпраці з компаніями. Був баланс 85% на 15% — люди та бізнес. В лютому вперше вийшли на 50 на 50. А з квітня донати від компаній переважають. Це дає можливість тримати планку для постійних зборів.
Сергій Притула та Анна Гвоздяр із безпілотниками Bayraktar TB-2, 6 вересня 2022 року. Фото з архіву Фонда Сергія Притули
Про паралельні України
Крім економічних причин, що ще могло вплинути на мотивацію українців?
Найбільше демотивують корупційні скандали. Люди обурюються, що от тут у МСЕК страшна корупція — кешем на дивані лежать мільйони доларів, тут з прокурорами щось не так, тут — з БЕБ, тут — з ТЦК.
Обурюються справедливо. Але людина каже: “я донатити не буду — хай заберуть гроші у МСЕК”. І це катастрофа, бо ти скеровуєш праведний гнів трошки не в той бік. Від того, що не донатиш, страждає не людина з МСЕК, а солдат, до якого не дійде екофлоу, генератор, прилад нічного бачення чи дрон.
Вам не здається, що обурення корупцією — це також про порушений суспільний договір? Ті, хто зловживає, звикли, що українець все витягне. Задонатить Притулі, іншому фонду — і якось воно буде. Тому ви, українці, донатьте, а паралельно буде існувати світ, де хтось зароблятиме на встановленні інвалідностей.
Відчуття існування двох Україн і мене не покидає. Так, є величезна кількість людей, які користуються можливістю — вони побачили, що громадянське суспільство, яке протистояло їм у дерибані бюджетів, незаконних забудовах й іншому, пішло на фронт. А багато з тих, хто залишився, не готові брати на себе відповідальність. Це яскраво виражається у фразі: “Хлопці вернуться з фронту, порядок наведуть”.
Але не можуть ті самі люди робити все. Хтось працює над забезпеченням військових, значить хтось має взяти відповідальність за дітей, хтось — за переселенців, хтось — за онкохворих. Я маю на увазі, на волонтерських засадах. А хтось має додавлювати місцеві адміністрації щодо того, як використовуються бюджетні кошти.
Держава, мабуть, також повинна взяти на себе відповідальність.
Повинна. Але якщо вона це не робить, значить, треба приймати ті чи інші рішення. Як показує практика, ми постійно бачимо ті самі граблі. Суспільство хоче простих і радикальних рішень. Влада ведеться на це і забезпечує їх.
У нас було минулого року N випадків корупційних скандалів в керівництві ТЦК різних областей. Суспільство кричало: “Воєнкомів — на фронт!” Прибрали одних, поставили інших. Я не впевнений, що щось глобально помінялося у стосунках суспільства і ТЦК.
Друге. Тут голова МСЕК — хабарі, там голова МСЕК — хабарі. Президент каже: всіх — під ніж. РНБО говорить: розпустити МСЕК. Міністр охорони здоров’я: передаємо їхні повноваження на лікарні. Чи передача повноважень від однієї держструктури до іншої унеможливлює корупційну складову?
Ви сказали, суспільство хоче простих рішень. Вам не здається, що це зручне виправдання? Замість того, щоб сказати, що це влада не готова до системних рішень і тому пропонує прості рішення.
У нас навіть був “Офіс простих рішень”. Пам’ятаєте, його керівник не міг визначитися, він український чи грузинський політик. Тому прийняв просте рішення десь у фурі нелегально заїхати на територію Грузії, щоб повернутися у грузинську політику.
Ми знову ж таки повертаємося до узагальнень. Всі погані, звільнімо їх. Скажіть, а ту пані з Хмельницького МСЕК, її що, в один день накрили? Очевидно, її давно вели правоохоронні органи. Відстежувати корупційні схеми, коло спілкування.
То не треба було накривати?
Та треба було, я про інше. Може, провести аудит МСЕКів й відділити просо від полови? В кожній структурі є люди, які погано себе ведуть. І є ті, хто сумлінно виконує роботу. Чому вони мають носити на собі негатив колег, які зашкварилися. У нас величезна управлінська криза. Люди не хочуть працювати в держорганах. Бо не встигнеш переступити поріг, ти вже корупціонер, хабарник. А це не так у багатьох випадках.
Я відштовхуюся від роботи нашого фонду. Ми працюємо не з прізвищами, а з посадами. Комунікуємо з різними державними інститутами. Якщо там є хтось поганий, нам відмовитися від цих стосунків? Ні, треба робити так, щоб воїн на передовій чи людина, яка постраждала від російської агресії, отримали те, на що заслуговують. Так різко рубати одне, передавати повноваження комусь іншому… Через деякий час можемо прийти до того, що треба і це рубати. Це ж уроборос.
Про забезпечення війська
Один з напрямків діяльності вашого фонду — допомога війську з дронами. За останній рік держава багато заявляла, як буде налагоджувати роботу на цьому напрямку. Де вона реально у цьому процесі?
Держбюджету на оборонні закупівлі не вистачає, щоб викупляти всю номенклатуру, яку може виробити оборонка. Тому там, де держава не стягує, маємо закривати ми з вами. Це не про конкуренцію. Держава стягує наскільки може. Чи могла б більше? Мабуть.
Ми недавно були на Покровському напрямку, в районі Селидового. Заїхали до одного батальйону нацгвардійців. Вони розказали, що відкрили банку, назбирали 500 тисяч грн. І це, типу, успіх. 500 тисяч грн для потреб батальйону — це ніщо. Ми закрили їхню потребу у зв’язку. Давно не бачив таких вдячних очей. І вони в нас далі “на олівці” — будемо співпрацювати.
Ви кажете, на 11-му році війни вони щасливі, бо зібрали 500 тисяч гривень. Як поясните те, що зараз є підрозділи в такому скрутному матеріальному становищі?
Це питання і до держави, але насамперед до Росії. Бо коли на позицію прилітає КАБ…
Безперечно, але ці військові повинні мати чим відповісти Росії, правильно?
Так. Але наш оборонний комплекс не стягує потреби понад мільйонних Сил оборони. Сама Україна не справляється. Союзники кажуть: ми вам дамо стільки-то. Памʼятаєте, була чеська ініціатива — мільйон снарядів для України. Зайшов мільйон? Ні. Як давно про нього говорили? Півроку тому? Ну, може, наступного року і зайде.
Я пригадую контрнаступ у 2023 році. Виходить британський, здається, офіцер, і каже: ми трохи розчаровані. Та ви не дали жодного сучасного літака. Ми рік вибивали з вас кілька тих нещасних танків. Ви протимінних тралів дали 10% з того, що обіцяли. І кажете: ми трохи розчаровані українським контрнаступом?
Тому не треба знецінювати те, що робить держава. Українці різко — і правильно різко — сприймають негативну інформацію. Але поза нею ми не бачимо купи добра. Якщо говоримо про те саме Міноборони — там сотні людей, які цілодобово фігачать, щоб стягувати контракти, логістику. А скільки робиться для диджиталізації сервісів для військових і так далі?
Ми багато дякуємо за межами країни. Джо Байдену, Конгресу, Євросоюзу, Шольцу за “Леопарди”, Макрону за пару гармат “Сезар”. Питань нема. Але забуваємо мотивувати суспільство всередині України. Я завжди прошу всіх — владу, опозицію: дякуйте людям. Бо без цього важко консолідуватися. Суспільство розвалюють не тільки російським ІПСО, але й байдужістю всередині країни.
Ви позитивно відгукуєтеся про Міноборони. Нещодавно президент заперечив, що планував звільняти міністра Умєрова. Але частина волонтерів і активістів вважають, це було б правильним кроком. Чи настав час це зробити?
Яка б людина не стала міністром оборони, питання до неї не зникнуть. Саме тому ми працюємо не з прізвищами, а з посадами. Був Олексій Резніков — ми вибудували все так, щоб не зволікали з темпами забезпечення військових по лінії роботи нашого фонду. Те саме відбувається і при міністрі Умєрову.
Чи є до них питання? Безперечно. Хоча в мене глобальне питання і до Міноборони, і до Генштабу: чому росіяни вийшли на той рівень прийняття рішень по вогневому ураженню, на якому ми були у 2022-му, а ми навпаки — скотилися? У росіян командир взагалі не витрачає час. “Іскандер” не шкодують на ціль, на яку, можливо, у нас шкодують щось більш дороге, бо у нас його стільки немає.
Але є ще одне питання: хто? Ви бачите чергу охочих обійняти посаду міністра оборони? Коли відповідаєте за бюджет в 1,7 трлн гривень, не уникнете того, що саме у вас врешті будуть проблеми. Бо ніхто не знає дядю Петю з забезпечення якоїсь бригади. Або клерка з приставкою в.о. якогось департаменту Міноборони. На вістрі атаки людина з конкретним прізвищем. І їй кажуть: ти у всьому винна.
Сергій Притула під час інтервʼю Суспільному, Київ, 23 жовтня 2024 року. Суспільне Новини/Олександр Сова
Чи є питання до того, як Україна залучає міжнародну допомогу? Ви самі згадали історію з мільйоном боєприпасів. Яка тут частка нашої відповідальності?
В цьому випадку в мене більше питань не до української сторони. Я всі ці роки бачив старання наших відповідальних осіб. У випадку, до речі, з Умеровим, я йому колись сказав: у тебе буде складна місія після Резнікова, бо не буде чим дивувати. При Резнікові було так: “Байрактари” — понеслися, “Хаймарси” — зайшли, “Леопарди”, “Абрамси” — дотиснули, танкова коаліція — супер. Розмова про F-16 — запустилася. Рустем приходить на посаду — чим йому дивувати? Підводних човнів нам давати не збираються, а авіаносців у світі не так багато.
Була інформація, що Дмитра Кулебу звільнили з посади міністра закордонних справ, бо йому “бракує енергії для просування надання зброї”. Чи ви згодні з такою характеристикою?
Наскільки це у сфері його діяльності? Все-таки, на МЗС більше навантаження по дипломатичній роботі. Зброя — це Міноборони й особистісні стосунки людей на посадах, включно з президентом.
Після кількох зустрічей з іноземними партнерами я чув жаль з приводу відходу пана Кулеби як керівника МЗС. Не мені вирішувати коефіцієнт корисної дії його праці. Але якщо люди, з якими він комунікував, кажуть, що це хороший міністр, мабуть, вони трошки краще петрають в тому, про що говорять, ніж я.
Про роботу фонду в США
Цього року ви відкрили в США Prytula Foundation USA. Це для купівлі зброї, чи, може, навпаки, американці хочуть донатити на щось інше?
Ми сильно наростили співпрацю по лінії міжнародних донорів. Prytula Foundation USA — це абсолютно інша історія краудфандингу, ніж збирати гроші на PayPal. Я не знецінюю. Просто PayPal — це 20 доларів, ну 50. А ми очікуємо, що за підсумками 2024 року вийдемо на пару мільйонів доларів донатів в США.
Американське юридичне поле не заохочує фонди витрачати гроші на мілітарний напрям допомоги Україні. Але в нас і по гуманітарному напряму купа викликів. Зокрема, ремонти та облаштування шкільних бомбосховищ. Є величезні запити й по гуманітарному розмінуванню. Маємо підписаний вже понад рік меморандум з Державною спеціальною службою транспорту. Говоримо про плюс-мінус 500 груп гуманітарного розмінування. Забезпечення кожної з них — це колосальна сума. Я навіть не знаю, про якісь сотні мільйонів доларів, чи мільярди, чи десятки мільярдів, треба говорити вже і зараз.
Через пару тижнів команда відділу міжнародних партнерств фонду вирушає в скандинавське турне. Там нас цікавить створення мереж донорів по мілітарному напряму. Скандинави гарно донатять на мілітарі.
Сергій Притула під час інтервʼю Суспільному, Київ, 23 жовтня 2024 року. Суспільне Новини/Олександр Брамський
Про вибори в Україні
Періодично з’являється суперечлива інформація про те, чи будуть вибори в умовах воєнного стану. Свіжий приклад — нарада в Офісі президента з головами регіональних осередків “Слуги народу”, а точніше — чутки, якими вона обросла. Чи бачите ви вибори на осяжному горизонті?
Раз в пару місяців вивалюється якась соціологія. Наводять перелік якихось партій. Мене повеселило, коли запитували: якби були вибори — зайшло б п’ять партій. А з цих п’яти три не існують. Це про те, наскільки серйозно зараз виглядає виборчий процес.
Мене може набрати рандомний чувак і сказати: “Я такий-то, візьміть мене в партію”. Я кажу: “У мене нема партії”. Він: “Хочу з вами на вибори”. Я: “Ну йди, якщо я за п’ять хвилин не підтягнуся, починай без мене”.
Той факт, що вам дзвонить людина і проситься в команду на вибори, свідчить про певний рівень суспільної довіри до вас. Соціологія також це показує. Якби якимось чином вибори в умовах воєнного стану призначили б, чи ви зважили б на цей суспільний капітал і брали б них участь?
Я зважив би на суспільний капітал, щоб не допустити проведення виборів під час воєнного стану. По-перше, це забороняє закон. По-друге, під час воєнного стану ми кістьми лягаємо, щоб об’єднувати суспільство. А я ніколи не бачив гіршого його роз’єднання, ніж перед і під час виборів. Коли союзники виймали ножі й пхали один одному в спини. Коли люди перетворювалися з кумів на найгірших ворогів. Це при тому, що кумівство — засадничий фундамент української державності.
Передвиборчий процес — це робота технологів, ботоферм, чорного піару. Руским навіть не треба буде вкидувати гроші в ІПСО. Пан майор ФСБ отак от папіроскою затягнеться і скаже: молодці, все зробили за нас.
Тобто в виборах під час війни ви брати участі не будете?
Вибори під час війни — це шлях до того, що можуть відбутися вибори в країні, якої потім не стане. На холєру нам парламент в країні, яка існує декларативно?
Чому я так печуся за донати? Важливість соціальної місії донату в тому, що військовослужбовець на “нулі”, отримавши допомогу, розуміє, що про нього думають не тільки рідні, а що він небайдужий всім в Україні. Що не всі валяються на дивані з кешем зі МСЕК, не всі на кальянах сидять по генделях. Що є за кого воювати. От що важливо.
Волонтерські організації, зборами, тримають долоньки на плечах військовослужбовця. Коли долоньку треба буде забрати, щоб поставити хрестик в бюлетені, військовий може не відчути підтримки. Це найстрашніше, що може статися, коли армія зневіриться в суспільстві. Це по-перше.
По-друге, а як ви збираєтеся проводити вибори без врахування думки військових? Скриньки їм в окопи везти? Гарантуєте безпеку цих людей?
Не треба про це говорити. Навіть розмови про це розхолоджують і роз’єднують. А треба триматися купоньки.
Сергій Притула під час інтервʼю Суспільному, Київ, 23 жовтня 2024 року. Суспільне Новини/Олександр Брамський
У вересні Центр Разумкова публікував рейтинги довіри до соціальних інститутів, політиків, громадських діячів. Вам респонденти частіше висловлювали недовіру, ніж довіру: 46% проти 42%. Ще на початку року довіра до вас була на рівні 54%. Як би ви пояснили таку зміну?
Підозрюю, є загальні тенденції, пов’язані з упередженим ставленням до ряду представників волонтерського руху. Багато негативу ллється, і на мене, і на фонд. Можливо, це не єдина причина, але одна зі складових.
Той факт, що ми розпочали розмову з супутника — з тієї категорії. Хто хотів про нього дізнатися, дізнався. Хто не хотів, пише в коментарях: “Притула, де супутник?”. Тільки зазвичай у цих юзерів закритий профіль, а на аватарці — квіточка або котик. І їх тисячі.
Нещодавно якийсь блогер каже: “За Притулою стоїть тернопільський наркокартель”. Мені від цього смішно. А хтось може це сприйняти за чисту монету.
З чим ви пов’язуєте ці розмови про вас в негативному ключі?
Це насамперед Росія. Вони працюють не тільки по нашому фонду, а і по багатьох колегах. Глобальна задача — підірвати довіру до українського волонтерського руху.
Друге — є думки, що хтось міряє по собі й думає: якщо завтра вибори, треба, щоб у когось рейтинг був вищий. Мовляв, таким чином вони роблять собі на краще. Насправді роблять гірше. Підрив довіри до фонду призводить до того, що солдат недоотримує допомогу.
Можливо, хтось розчаровується. Якщо ти нічого не коментуєш, про тебе кожен щось уявляє так, як хоче. А коли говориш, комусь може не сподобатися, що саме ти кажеш. І тоді людина така: все, я тобі донатити не буду. І в цьому проблема. Мені ніхто не донатить. Донатять на фонд, що забезпечує військових. Це потрібно сепарувати.
Насамкінець запитаю про, власне, дві України, про які ви говорили. Одна — та, що воює і підтримує військових. Друга — для якої є нормою “схеми та розпили”. У вас немає відчуття, що друга Україна завжди живучіша?
Справа не в живучості, а в тому, що ніхто ніколи не хотів її знівелювати. Бо, вона є зручною. Завжди була модна фраза: “Ну так, краде, але щось робить”. Цим багато чого пояснювали.
Я живу системою координат першої України. Якщо прийдете до нас в гості, дізнаєтеся, що в Ксенії в Курській області зараз воює Іванко. У Наталі в Покровську тата поранили. В Марини у квітні загинув брат. І в Зоряни пару місяців тому — теж. Це величезна трагедія. Але до моменту, поки не знаєте, що перед цим у неї загинули тато і чоловік.
Серед наших працівників є ті, хто повернувся з війни з пораненням, ампутаціями. З фонду 26 чоловік пішли на війну. Зокрема, Роман Сініцин, керівник військового напрямку фонду. Замінити людину його кваліфікації було складно.
Двоє з нашої команди загинули на фронті. Павло Петриченко й Олександр Цебрій, який в Умані координував наш осередок “Центру готовності цивільних”.
Я веду до того, що у нас інші мотивації для роботи. Коли нас намагаються роз’єднати, демотивувати, стравити, живучість показуємо ми, а не ті, про кого ви згадували. В один день їх не стане в системі координат країни, вони виїдуть, або будуть сидіти вдома, їм буде соромно ходити вулицями. Або вони зрештою сядуть, про що ми всі мріємо.
Тому я б залишив дискусійним питання про живучість першої чи другої України. І повернувся до нього, скажімо, за рік.
Олена Ремовська, Суспільне Культура
