Для квіз-шоу Нового каналу шукали українців у Нідерландах, де проходили зйомки, або в сусідніх країнах. Кожен зі 100 учасників, які знялися у «Полі», має свою нелегку історію. Хтось рятувався з окупації, хтось втратив домівку, а когось відправили на реабілітацію за кордон. Одна з учасниць – 27-річна Катерина Володіна – пригадала, як і коли наважилася виїхати з окупованого Херсона.
– За освітою я біолог, в Україні працювала в мікробіологічній лабораторії однієї з херсонських лікарень. Коли розпочалася велика війна, взагалі не думала про виїзд за кордон. Зранку 24 лютого (2022 року, – прим. ред.) пішла на роботу. Тоді ж брат-поліцейський був на зміні, зателефонував мені й наголосив: «Катю, ти маєш залишатися вдома. Нікуди не йди». На що я відповіла, що це мій обовʼязок як медика. Тому продовжувала працювати, – розповідає Катерина Володіна. – У квітні 2022 року брату вдалося виїхати з окупованого Херсона на Миколаївщину. І я залишилася жити в квартирі сама. Росіяни мали дані про всіх поліцейських та військовослужбовців, вони ретельно шукали їх, тому розуміла, що можуть прийти й до мене. Згодом зник звʼязок, інтернет. І одного дня близько 22:00 невідомий почав гупати у вікна моєї квартири, розташованої на першому поверсі. Тоді я усвідомила всю серйозність ситуації і зрозуміла, що залишатися не можна.
Катерина вирішила виїхати з окупованої території та знайшла перевізника. Вона провела в дорозі шість годин, та на одному з блокпостів росіяни зупинили автобус, яким дівчина добиралася. Простояли до вечора, потім їх розвернули та змусили повернутися до Херсона.
– Через тиждень я спробувала виїхати вдруге. На дорогу до Кривого Рогу, яка раніше займала чотири години, витратили два дні. В перший день стояли в полі. Скрізь лунали вибухи й автоматні черги. Простояли до вечора, потім вони нас запустили в Берислав, де ми й переночували. Доїхали до останнього російського блокпоста, на якому нас знову зупинили і протримали до темноти. Памʼятаю, що була дуже велика колона, в якій знаходилося близько тисячі машин. Згодом росіяни оголосили, що пропускатимуть по 200 авто. Оскільки в автобусі, яким я їхала, була двомісячна дитина, ми потрапили в перші 200. Проїхали російський блокпост. А потім дізналися, що наступні авто потрапили під обстріл. Росіяни відкрили по них вогонь. На щастя, ніхто з людей не постраждав, – пригадує учасниця «Поля». – Спочатку я виїхала в Кривий Ріг, потім вирушила в Одесу, де зустрілася з подругою. Вже разом ми дісталися Польщі, де перебували місяць. Потім подруга поїхала до хлопця, який живе та працює в Нідерландах. Я залишилася в Польщі ще на пʼять місяців. А тоді зібрала речі й приїхала до подруги.
У грудні 2022 року Катерина прибула в Нідерланди. Зараз вона мешкає у провінції Донген, що на півночі країни.
– Після переїзду довелося змінити багато робіт. Зараз працюю на складі. Звісно, хотіла б спробувати знайти вакансію за спеціальністю. Однак спочатку потрібно вивчити мову, щоб пройти навчання й мати можливість спілкуватися з колегами та пацієнтами, – каже учасниця «Поля». – Хочу повернутися додому, але там досі небезпечно. Тому навіть не знаю, коли зможу побачити рідних. Дім, у якому мешкають батьки, знаходиться в селі Балтазарівка, що на лівобережній Херсонщині. Зараз ця територія підконтрольна ворогу. Батьки залишилися в російській окупації, бо не хочуть залишати домівку. Ми з братом постійно просимо їх виїхати. Але тато категорично проти, а мама не може покинути його самого. Брат залишився в Україні та продовжує працювати в Нацполіції. Живе в Миколаєві, але їздить на роботу в Херсон. Вірю, що скоро ми всі зустрінемося.
