Джейхун Сафаров з міста Родинське, що на Донеччині. Він займається стендапом вже три роки. У 2022 році Джейхун брав участь у ТВ-шоу “Розсміши коміка”, а зараз регулярно виступає на різних подіях з відомими українськими стендаперами.
Про свій творчий шлях, важливість гумору під час війни, його рідне місто на сході й батьків, які не хочуть звідти виїжджати, Джейхун розповів для YouTube-каналу Свої.
Виступ для військових на сході
– За ініціативи Колі Серги на схід поїхав “Культурний десант”. Серед коміків були я, Денис Дума та Андрій Бережко. З нами були музиканти Мирослав Кувалдін та гурт.
Наше місце зустрічі було у Покровську. Але повідомили, що жити та виступати ми будем у Родинському — місті, де я народився. Маму я не бачив майже два роки. І коли нам казали, що ми будемо жити в квартирі, я не пішов з усіма, а прийшов додому. Класно, що я побачив маму.
Потім були виступи перед військовими. Бувало, що за день проходило по 3-4 концерти. Після виступів нам були вдячні. Там ми наголошували, що дякувати треба саме тим, хто стоїть на захисті.
Та бувало, що у військові погано почувалися. І приходило розуміння, що стендапом їм не допомогти. Бували ситуації, що напередодні нашого приїзду вони втрачали побратима. Або ж військові після нарядів були втомлені. І ти розумієш, що тут вони через наказ. Та нам щиро хотілося підняти їм настрій, підтримати.
Люди забувають про війну
– Під час візиту на Схід уже багато речей усвідомлювалося. Бо поки ми далеко від прифронтових регіонів, забуваємо про війну. Люди живуть у комфортних умовах, відпочивають. А коли ти знаходишся там, починаєш цінувати дрібниці. Дивлячись в очі захисників, ти розумієш, що для них важливо хоча б на день повернутися додому, до родини. Але вони цього зробити не можуть, бо захищають країну. Думаю, коли військові повертаються, їм важко бачити життя поза війною.
Є багато волонтерських центрів, ініціатив, зборів. І треба допомагати. Інколи я питаю себе, чи достатньо я роблю. Так, я виступаю на благодійних заходах. Але постійно думаю, що ще можна зробити.
Як змінилось рідне місто за час війни?
Тепер там завжди й для всіх “сухий закон”. З 21:00 наступає комендантська година.
Там немає людей. Поки ходив містом, на вулиці побачив десь трьох людей. Думаю, більшість людей виїхала.
Батьки Джейхуна залишаються в місті
– У Родинському і досі знаходяться мої батьки, вони не хочуть евакуйовуватися. Кажуть, що звикли до цього міста. І така ситуація у більшості.
Мені прикро, що мій фінансовий стан не дозволяє мені силоміць вивезти їх кудись за кордон, щоб вони там жили. Я просто не можу покрити їм всі витрати.
Ми втрьох з друзями орендували квартиру, та в той період я залишився там сам. Тоді як раз ширилися новини про штурм Донецької області. І я вмовив батька приїхати до мене. Він ходив по великій квартирі з дизайнерським ремонтом на 22 поверсі, де панорамні вікна сучасного ЖК. Він же звик жити у маленькій квартирі. Ходив по дому, зітхав й казав, що йому немає тут чим зайнятися. У нього якесь дивне уявлення про столицю. Батько навіть питав мене, чи є тут магазин. І він постійно казав, що хоче повернутися додому.
Втрата бізнесу та віра у краще
– До 2014 року у батька була будівельна фірма в Донецьку. І коли там розпочалася війна, він все втратив, заліз у борги. Коли місто почали обстрілювати, робочі відмовлялися працювати. І мій батько сам їхав на будівництво, аби доробити дах. Він дуже відповідальний. Але це не допомогло. Він все втратив. Потім батько багато чим намагався займатися, десь підзаробити.
Мама до всіх цих подій була репетиторкою російської мови. Та з початком війни вона почала сильно рефлексувати. Батько ж навпаки вірить у найкраще. І мені дуже подобається ця риса. Буває, він сидить у своїй машині “шістці”, й передивляється моделі Bugatti та Lamborghini. Він впевнений, що можуть бути такі кардинальні зміни.
Та зараз, аби заробити на життя, батьки відкрили невеличкий магазинчик і продають фрукти та овочі.
Що думають батьки про виступи сина?
– Батьки дивляться мої виступи. Хоча їм інколи важко це дається, через мат чи гострі жарти. Але мама сприймає це з гумором. Інколи каже: “Зараз бути писати, що я так тебе виховала”. Але ні, такого ніколи не було. Навпаки, кажуть, що я класний комік.
Моїй мамі важко розмовляти українською. Буває, вона пише мені: “Привіт, як справи?”. Відповідаю: “Дякую, все добре, а ви як?”. А потім мама вибачається, що більше не може писати українською. І це не тому, що вона не хоче.
Хто надихнув стати коміком?
– Мій дядько. У минулому він грав у КВК. Я бачив, як він розповідає історії, як всі його уважно слухають. Всі анекдоти, які він знав, він розповідав з емоціями. Сам по собі він дуже кумедний.
Пам’ятаю один із своїх днів народження. У мене було небагато друзів. І тоді мама прийшла й спитала: “А що ні в кого не вийшло прийти?”. Ніхто не знав, що мені просто нікого було кликати. Я був сумний, а коли задував свічки, тоді дядько пожартував: “Що написано на надгробку парашютиста? Дострибався”. І цей жарт мене дуже розсмішив. Я перестав сумувати й увесь вечір сміявся.
Тоді я задумався — от би в мене була така енергія. Класно було б ділитися нею з людьми.
Чому люди жартують?
– Якщо брати в загальному, то це про різні ситуації. Інколи жартують, аби полегшити чи уникнути дискомфорту.
Якщо говорити про коміків, то більшість з них — травмовані й депресивні тіпи. Якщо ти постійно жартуєш, то у 60% випадків спочатку ти так захищався. Навіть у ситуації ти жартуєш. Можливо, тут відіграє інфантильність та неможливість сприймати щось щиро і до кінця.
Насправді стендап — іноді дуже сумний жанр. Він навіть не визнаний в культурі. Є багато класних коміків, але вони невизнані. І це через те, що немає для них платформи. Вони мають самі себе продюсувати.
Скільки заробляє стендапер?
– Якщо збирається невеличкий зал, є троє коміків та ведучі, то в середньому це близько півтори тисячі гривень. Чим більше коміків — тим менший заробіток, за вечір — 500-700 гривень.
Шляхи людини з шахтарського міста
– Я не кажу, що погано, коли ти залишаєшся у своєму місті. Але там є всього декілька шляхів: ти або шахтар, або наркоман чи бандит.
У мене були думки розвивати бізнес в своєму місті, але насправді це дуже великий стрес. Це я бачив по своєму батькові. У мене є бажання заробляти багато, але це не в фокусі. Головне, аби я займався тим, що мені подобається: творчість, стендап, можливо, якісь зйомки.
Чим Джейхун заробляє на життя?
– Зараз я займаюся виключно стендапами. Але у мене зараз не пік. Постійно потрібні якісь інфоприводи, корпоративи. Якщо ти хоч трошки на слуху, своєю роботою можна закривати потреби. Набагато більше заробляють ведучі. І ось тут стає важкий вибір для коміка: залишитися при своєму чи стати ведучим.
Наприклад, якщо у мене буде два корпоратива, то вони закривають мій місяць у потребах. Якщо мова йде про виступи у невеликих клубах, де платять 500 гривень, то, мабуть, таких заходів знадобиться десь 60.
Чи можна займатись стендапом, якщо ти не вмієш жартувати?
– Стендапом займаються люди, які просто не можуть цим не займатися. Тому мені смішно, коли пишуть, як стати коміком.
Ним може стати й людина, яка у повсякденному житті не дуже смішно жартує. Бо є структура жартів, за якою їх можна писати. Просто буде відрізнятися, хто їх подає — харизматична людина чи ні. Але вони будуть працювати. Є стиль, в якому людина без природної харизми може виступати. І це жарти в одне речення. Для цього не потрібні емоції. Головне розуміти, де пауза. Це, як в музиці, можна математично розрахувати.
Про власний стиль
– Зараз я переходжу на історії, намагаюся дати азербайджанський гумор, який був у мого дядька, який є у моїх братів. Хочу дійти до того, щоб я взяв оцей прямий гумор, бо він для мене — найприродніший, від дитинства.
Буває, що аудиторія не сприймає гумор. Буває, що виходиш і тебе не сприймають, бо ти чимось відштовхнув, щось не так сказав. І найкращі жарти можуть не зайти. Найжахливіші жарти, які можуть не заходити, ті, де є відіграш. Бо якщо ти просто сказав фразу й вона не зайшла, то ти сприймаєш це легше. А якщо відіграв, то виглядаєш по-дурному. Але з часом, чим більше поганих виступів, у тебе зникає сором. І тепер важко щось зробити, щоб мені стало соромно. Навіть може бути, що публіка відчуватиме дискомфорт. А мені буде нормально.
Як змінилася аудиторія стендап шоу?
– З початком повномасштабного вторгнення відбулися сильні зміни. Але не у кращий бік. Люди почали ображатися на все, на кожну тему, про яку ти говориш. Стендап — це відкритий жанр. Якщо взяти монологи найкращих коміків у світі і показати їх у нас, то їх не сприйматимуть. В Україні люди не сприймають жарти жартами. Вони вважають, що то справжні думки. Думаю, що це наслідки війни — стрес, ненависть, втрати.
Зараз коміки жартують, що можна викласти відео, де ти мовчки стоятимеш і тобі напишуть: “Чому не українською?” чи “Що за постановка рук?”. Людям є на що ображатися. Можна у кожному виступі говорити, хто такі росіяни. Але це вже всі чули і розуміють. Стендап — це перш за все про тебе та твої думки й переживання.
На які теми Джейхун не може жартувати?
– Нещодавно була розмова про те, що треба відмовлятися від слюру. І для мене це дивно. Нещодавно я бачив виступ коміка Антона Сеніна. І він розповідав свій жарт, де є таке наповнення. І в процесі він себе фільтрував. Це вийшло настільки не смішно.
Я якось виступав так само. І в якийсь момент не витримав. Чому в Америці, де народився цей жанр, можна так робити, а тут йде обмеження стендапів? Є розуміння, що коміки можуть бути відвертими людьми, казати про речі, про які хтось колись думав, але так і не сказав. Тому вони мають бути не обмеженими у своїх словах.
Доречність гумору під час війни
– Коли коміки бачать погані новини, дізнаються про те, що зараз відбувається, вони самі дуже стресують з цього приводу. Люди живуть у контексті цих новин. І всі ми знаходимося у постійній напрузі. А є ті, хто приходить на виступи за настроєм, який ми їм даємо.
Я не рекомендую людям, у яких сильна депресія і вони не вірять в те, що на виступі вони зможуть відпочити, приходити на стендапи. Але ті, хто хоче хоч на годину відволіктись, то мають це робити. І в цьому я не бачу нічого поганого.
Коміки також їздять до військових, беруть участь у зборах для армії.
