Благодійний проєкт стильного перевтілення “Сталева врода” рік тому вигадала стилістка Ірена Вінцюк. Вона родом з Маріуполя, понад 20 років живе в Києві. А ще — лекторка Академії стилю та дизайну ANDRE TAN. Для Свої Ірена розповіла про своє щасливе дитинство в місті на березі Азовського моря, про своє становлення в модній індустрії та про “Сталеву вроду” і чому цей проєкт для неї важливий.
Проєкт “Сталева врода” реалізується за підтримки Асоціації родин захисників “Азовсталі” для жінок — дружин, наречених, матерів і сестер оборонців Маріуполя. Кожна з героїнь проходить шлях перевтілення: їй фарбують волосся, роблять стрижку, зачіску, макіяж, манікюр та педикюр, корекцію брів та доглядові процедури.
Окрім цього, Ірена підбирає для кожної жінки стильний образ — одяг, сумку, взуття. Ці речі дарують українські бренди. А ще кожна жінка в подарунок отримує унікальну прикрасу, розроблену для цього благодійного проєкту і портрет нової себе. Все перевтілення фіксується на фото і відео.
Учасниці проєкту — хто вони?
Від старту проєкту його учасницями стали вже десятеро жінок.
Юлія втратила свого чоловіка під час теракту в Оленівці і зараз виховує маленьку донечку Соломійку.
Юлія
Весь цей час Юлія вчиться продовжувати жити після страшної трагедії, підтримує таких же жінок героїв нашої країни, а ще мріє розпочати власну справу з виготовлення свічок та проведення майстер-класів.
Катерина — дружина бійця “Азову” Дмитра Пругла на псевдо «Круглий».
Дмитро служив у підрозділі з осені 2014 року, здобувши неабиякий авторитет серед особового складу. Згодом став заступником командира роти по роботі з особовим складом. У ніч на 7 червня 2019 року “Круглий” був на позиціях в районі Світлодарської дуги. Окупанти почали обстрілювати захисників з мінометів і артилерії. Дмитро дістав смертельні поранення. Указом Президента України Дмитра посмертно нагородили орденом “За мужність” III ступеня.
Катерина Пругло
Останні роки Катерина присвятила вшануванню пам’яті коханого чоловіка, зокрема в серпні 2023 дівчині та родині героя вдалося домогтися перейменування вулиці на честь Дмитра в його рідній Полтаві.
Світлана — військова бригади «Азов», захисниця Маріуполя, яка повернулася з полону наприкінці квітня 2023 року.
Світлана
Після загибелі сина Олександра “Кутуза” Кутузакія у 2015 році на війні жінка сама пішла воювати в його підрозділ. Світлана родом з Одеси, до служби працювала інженером техвідділу в “Укрзалізниці”. Разом з “Азовом” “Грація” 86 діб виконувала свої службові обовʼязки в пеклі подій на “Азовсталі”. Звідти вийшла у полон і потрапила в колонію Оленівки, а згодом і в місця утримань у РФ. Попри тривалі 11 місяців у полоні в жахливих умовах, без достатньої кількості їжі, одягу та ліків, Світлана не втратила життєвого оптимізму та продовжує служити у лавах рідної бригади.
Тетяну в “азовській” родині знають як “мама Таня”. Її син Артем — боєць бригади “Азов”, який боронив Маріуполь. Він і досі у російському полоні.
Тетяна
З квітня 2022-го Тетяна бореться за повернення сина та його побратимів — організовує акції, бере участь у благодійних заходах, активно веде соцмережі. Нещодавно в росії Артема засудили до 22 років позбавлення волі.
Діана — донька Вячеслава Вороного, командира екіпажу, який героїчно загинув під час авіапрориву у заблокований Маріуполь. Однією з безпрецедентних сторінок легендарної оборони Маріуполя та «Азовсталі» стали гелікоптерні рятувальні рейси в заблоковане місто, які забирали важкопоранених та доставляли гарнізону ліки і необхідне спорядження.
Діана
Екіпаж, командиром якого був Вячеслав Вороний, летів на підмогу одному з підбитих росіянами гелікоптерів, і, на жаль, повторив його трагічну долю.
Анастасія — військовослужбовиця “Азову” на псевдо “Оса”, звʼязкова, захисниця Маріуполя, яка повернулася з ворожого полону у травні 2023 року. Анастасія родом з Маріуполя, в рідному місті здобула освіту за фахом “Менеджмент”.
Настя
Стати військовою дівчина вирішила у 2017 році, а у 2018-му почала службу в “Азові”. Після оборони Маріуполя та року російського полону, під час якого дівчина утримувалася, зокрема, в Оленівці та Таганрозі, Анастасія певний час проходила реабілітацію та вже встала у стрій.
Ганна — співзасновниця Асоціації родин захисників “Азовсталі”. Окрім кураторства гуманітарного проєкту “Нарешті ти вдома”, Ганна включена в паралельні проєкти та задачі організації. Вона родом із Харкова, закінчила Національний юридичний університет ім. Ярослава Мудрого. З 2014 року була тісно пов’язана з машинобудуванням.
Ганна
Мету своєї діяльності в Асоціації Ганна окреслює так: “Наші друзі та близькі, що вийшли в полон з “Азовсталі” за наказом, до останнього тримали оборону Маріуполя, фактично опинившись в пеклі на землі. Вони абсолютно точно не заслуговують переживати інші кола пекла в російському полоні. Завдяки очевидцям ми маємо чітке уявлення про умови в полоні, тортури. Очевидно, що мусимо робити все, щоб повернути кожного гідного додому, ми дуже потребуємо підтримки суспільства”.
Катерина — дружина “азовця”, захисника Маріуполя на псевдо “Саймон”. Після повернення чоловіка з полону у травні 2023 подружжя разом продовжує боротьбу за свободу його побратимів. В Асоціації родин захисників “Азовсталі” Катерина курує напрямок співробітництва з українською діаспорою. Сама вона родом із Маріуполя, закінчила Маріупольський державний університет за спеціальністю “Фахівець з фізичної реабілітації”.
Катерина
Вже 8 років Катерина працює тренером-реабілітологом, створює власні онлайн і офлайн-проєкти, де головна мета — допомогти людині терапевтичними вправами. Катерина брала участь в проєкті на останніх місяцях вагітності, наприкінці квітня цього року у подружжя народилася донька Ліна.
Тетяна — мати полеглого Героя України Максима “Пістона” Кагала. “Пістон” — старший лейтенант полку “Азов”, командир 1-ї роти 1-го батальйону. Військовий загинув 25 березня 2022 року під час оборони Маріуполя. Герою України було лише 30 років. “Пістон” був чемпіоном світу з кікбоксингу ISKA серед дорослих і мав чимало інших спортивних нагород.
Тетяна
Тетяна повсякчас згадує свого сина зі словами неймовірної гордості. Жінка бере активну участь у всіх спортивних заходах пам’яті Героя, ходить на акції в підтримку полонених побратимів сина.
Інна — мати полоненого захисника Маріуполя та “Азовсталі” з військової частини 3057 Національної гвардії України. Зазвичай вдягає щось практичне і не зовсім примітне. Довго у неї взагалі був чужий одяг, бо виїжджала з Маріуполя з мінімумом речей.
Інна
Участь у проєкті стала для Інни чудовою можливістю відірватися від реальності й відчути себе Попелюшкою, яка раптом потрапила на бал.
З Маріуполем пов’язане моє щасливе дитинство
Ірена Вінцюк з 16 років мешкає в столиці — після закінчення 11-го класу в одній з маріупольських шкіл сюди вона переїхала, щоб продовжити навчання у Київському національному економічному університеті. В Маріуполь Ірина не повернулася, бо у Києві вона закохалася і вийшла заміж, тут згодом народилися двоє синів.
Ірена Вінцюк
“Якщо говорити про Маріуполь, я не можу сказати, що це було місто моєї мрії. Скоріше за все, в мене до нього є повага, як до батьківщини. Найкращі спогади в мене про Маріуполь — це моє дитинство. І воно було щасливим завдяки батькам, попри те, що дитинство прийшлося на скрутні 90-ті. Нашій родині доводилося виживати на зарплатню мами-вчительки і тата, який після 19 років роботи інженером-хіміком на м’ясокомбінаті, після його банкрутства, розвалу Радянського Союзу пішов в зовсім іншу сферу. Він опанував морську професію — спочатку пішов матросом, далі помічником, кухарем і потім став коком. Не побоявся у 42 роки змінити кардинально професію, аби прогодувати родину. Мама з татом були одним цілим, вони підтримували одне одного і змогли пройти всі кризи.
У мене в дитинстві були табори, були виїзди на море, були дні народження, навіть тоді, коли це давалось дуже важко. І я завжди відчувала, що батьки мене сильно люблять і навіть в такі важкі часи хочуть дати найкраще. І, мабуть, про це і є мій Маріуполь.
Про те, що незалежно від того, де ти живеш, який в тебе фінансовий статус, чи заможна ти людина, чи ні, можна створити дитинство мрії”.
Працювала піарницею, хоча завжди тягнуло в світ моди
Після здобуття диплома за спеціальністю “Маркетинг та піар”, Ірена в цій сфері пропрацювала лише кілька років.
“У далекому 2003 працювала інтернет-маркетологом в одному онлайн-ресурсі для автомобілістів. Зізнаюся, не відчувала, що це моє місце. Бо мене все життя цікавила мода, хоча я до неї ніяк не була дотична.”
“Я жила просто, купувала речі в стокових магазинах або секонд-хендах. Але постійно чула від людей, що я, навіть не дивлячись, що я завжди була немаленької комплекції, з неідеальною фігурою, вміла стильно одягатися.”
“Першою клієнткою, якій підібрала образ на важливу подію, стала моя директриса з видавничого дому, де я тоді працювала”.
Після до Ірени за порадами стали звертатися друзі, потім знайомі. Звільнившись з попередньої роботи, Ірена влаштувалася піарницею в продюсерський центр, який займався просуванням молодих артистів.
“Перші пів року я займалася запуском двох на той момент гучних проєктів — це гурти The Hardkiss і Kazaky. Писали статті, анонси, релізи. З часом ці проєкти вийшли з продюсерського центру, а я почала писати статті про моду, про музику, про культуру. І з того все почалося. На жаль, в нашій країні немає офіційної інституції, де ти можеш отримати диплом стиліста, і це дуже прикро. Єдине місце, де є щось подібне, це Інститут технології та дизайну, де навчаються на конструктора-модельєра-стиліста. А ось диплом стиліста-іміджмейкера державного рівня поки що неможливо. Але я сподіваюся, що в майбутньому щось зміниться”.
За плечима Ірени — навчання в Академії стилю та дизайну ANDRE TAN, а зараз вона там викладає курс професійного стиліста-іміджмейкера. 14 років досвіду і понад 500 сформованих раціональних гардеробів для клієнтів. Її філософія — це раціональність у всьому і завжди, адже Ірена створює унікальний стиль для своїх замовників з урахуванням способу життя, поставлених завдань та комфортної фінансової складової.
“Я — психолог стилю, тому що допомагаю людині проявити індивідуальність і багатогранний внутрішній світ за допомогою кольорів, форм і фактур. Зробити його імідж унікальним і персоналізованим, де всі елементи, включаючи зачіску, макіяж і навіть вербальні жести, створюють єдину візуальну гармонію”.
Проєкт народився в Італії, його затвердили за один день
З початком повномасштабного вторгнення Ірена почала займатися благодійністю. Зізнається, що раніше цим не займалася, про що щиро шкодує. Зараз вона займається двома благодійними проєктами й обидва вони пов’язані з “Азовом”. Періодично в Києві Ірена Вінцюк організовує зустрічі та вечори, на яких збирають кошти на славнозвісної бригади.
“З синами з Києва поїхала в перші дні вторгнення. Подолали великі відстані та три країни. Четвертою була Італія. Пам’ятаю, як у травні дивилася новини про те, як оборонці Маріуполя виходять в російський полон. Згодом зародилася ідея майбутнього проєкту “Сталева врода”.
Влітку 2022 купила квитки додому і почала реалізацію задуманого. Буквально за один день я зустрілася з усіма людьми, які залучені в проєкті. Перш за все зустрілася з Олександром Шевченком, він співзасновник L&S beauty company. Ми в мирні часи разом працювали, знімали YouTube-проєкт, який називався “ДНК стилю”, але який якраз таки через війну і закрився, бо ми готувалися знімати другий сезон. І саме Сашко першим підтримав мій задум — перевтілювати рідних захисників Маріуполя. До речі, назву “Сталева врода” вигадав саме він. Ми довго думали, як назвати цей проєкт.
Одного разу я прийшла до Сашка на фарбування, бо сама є давнішньою клієнткою салону, де ми “чаклуємо” над перевтіленням жінок. І він каже: “А як тобі назва — “Сталева врода”? Я відповіла — ідеальна! Подзвонила ілюстраторці Ірині Наливайко, яка малює картини жінок після перевтілення і вона одразу намалювала логотип. Тобто у нас це все затвердилося за один день — і назва, і логотип”.
“Сталева врода” — маніфест життю, силі, нескореності та вірі
За словами Ірени, унікальний і важливий проєкт підтримали десятки українських брендів одягу, взуття, сумок. В рамках проєкту “Сталева врода” вже відбулося перевтілення десяти жінок, до кінця року вийдуть ще 4 епізоди.
“Кожна історія торкає за душу дуже сильно і не залишає тебе байдужою. Першою героїнею стала Юля, мама Соломії, яку багато хто знає по мітингах, донька бойового медика “Космоса”, якого вбили в Оленівці. І, до речі, після закінчення перевтілення з нею я спілкуюся більше за всіх. Ми підтримуємо комунікацію, що на мітингах, що в соцмережі, підтримуємо збори для військових, які відкриваємо. Для мене було відкриттям те, що Юля — одна з небагатьох, хто не плакав на інтерв’ю.
Юля і Ірен
Вона трималась і розказувала про те, що її коханий Богдан би не хотів бачити, як вона плаче.
Також запам’яталася Настя з позивним “Оса”. Коли я її побачила, було відчуття, що вона наче моя донька. Настя розповідала про полон з такою посмішкою на обличчі, з якоюсь скаженою жагою до життя і в мене був шок. Про полон я чула від багатьох різних людей, але Настя розповідала інакше. Без тригерів, без жодної емоції, вона не хотіла, щоб їй співчували. Дуже гідно трималася. А ще не могла не відзначити, яка вона гарна. Тобто навіть після страшних подій полону вона дуже гарна, і ми цю красу, здається, круто підкреслили”.
Щоденно чуємо фразу: “Зараз не на часі”. Наприклад, піти в салон краси — не на часі, пофарбувати волосся — не на часі, купити новий одяг теж не на часі.
“І з одного боку я з цим погоджуюсь, а з іншого — жінки, які роками чекають своїх рідних з полону, заслуговують бути щасливими. Хочеться сказати кожній жінці, яка продовжує є боротися, щоб вона не забувала про себе. Бо ми часто чуємо навіть зараз, під час зйомок, на першому місці завжди йде боротьба. І тільки потім десь там вони згадують про себе і про свої потреби. Нашим проєктом ми хочемо підтримати та дати впевненості тим, хто ні на секунду не зупинявся в боротьбі за своїх рідних, коханих та близьких, іноді забуваючи, як важливо дбати й про себе також. “Сталева врода” — це справжній маніфест життю, силі, нескореності та вірі в те, що добро врятує світ! Як не буває маленьких справ, так і не існує маленької допомоги — кожен творить історію нашої нації прямо зараз, в той спосіб, який вміє і може”.
