В український прокат вийшов фільм “Супермен” від режисера Джеймса Ґанна (“Вартові галактики”), який має стати новим перезапуском кіновсесвіту DC. Історія розповідає про Кларка Кента (Девід Коренсвет), відомого як Супермен, який намагається поєднати своє геройське життя з кар’єрою журналіста в Метрополісі.
Йому доводиться стикатися з недовірою суспільства, сумнівами в собі та новим ворогом — безжальним технологічним магнатом Лексом Лютором (у виконанні Ніколаса Голта). Поруч із ним — його пес Крипто, супергерой із надздібностями, який допомагає в найскрутніші моменти.
У цій рецензії для Суспільне Культура кінокритикиня Альона Шилова розповідає, чому новий “Супермен” став таким необхідним перезапуском та як режисура Джеймса Ґанна прокладає світле майбутнє для кіновсесвіту DC.
У тексті є спойлери до фільму.
Погляд Джеймса Ґанна позитивно вирізняється тим, що він одразу поміщає глядацтво у вир подій. Буквально. Уже в перші хвилини фільму Супермен зазнає поразки, а потім знову вступає в запеклий бій з Ультраменом — породженням мільярдера-соціопата Лекса Лютора.
Завдяки динамічному монтажу та екшн-сценам глядачі швидко занурюються в сюжет: Лекс Лютор — головний ворог Супермена, який роками вивчав його бойові методи й тепер розносить героя вщент. Усе це подано лаконічно, майже без слів, але одразу дає чітке розуміння взаємин між персонажами через епічну битву.
Також проти супергероя виступає й Інженерка (Марія Габріела де Фарія) — колишня агентка спецслужб, яка добровільно замінила свою кров наномашинами та тепер допомагає Лютору полювати на Супермена.
Тут же проявляється ще одна сильна риса Ґанна, помітна ще з часів “Вартових галактики” — він не боїться працювати з маловідомими (принаймні для широкої аудиторії) персонажами коміксів і активно вплітає їх у сюжет, а не використовує лише як фан-сервіс.
Схожим чином Ґанн працює і зі стосунками Лоїс Лейн (Рейчел Броснаген) та Кларка Кента: режисер не тримає за дурнів ані своїх героїв, ані глядачів. Замість того щоб знову розповідати історію, де дівчина має здогадатися про супергеройське альтер его Кента, або показувати зародження їхнього кохання, Ґанн пропонує глядачам дещо нове — версію “а що було після?” На момент подій стрічки Лоїс уже знає, що Кларк — це Супермен, вони зустрічаються, і це створює нові виклики для їхніх взаємин.
Кадр з фільму “Супермен”. DC Studios
Однією з провідних тем стрічки є екзистенційна криза Супермена — пошук себе, своїх цінностей і відповіді на питання, ким він є насправді. Цей внутрішній конфлікт простежується вже з перших сцен, де Супермен — той, кого зазвичай називають непереможним — зазнає поразки. І далі розвивається через додаткові сюжетні лінії, зокрема його стосунки з біологічними батьками: тими, що відправили його на планету Земля нібито з місією творити добро (як він сам вірив), але пізніше виявляється, що вони мали більш цинічну мету.
В одному зі своїх інтерв’ю Джеймс Ґанн сказав, що новий “Супермен” — це “історія про іммігранта”, за що у соцмережах його миттю звинуватили у надмірній політичності. Цей скептицизм можна зрозуміти: Голлівуд відомий тим, що не часто переймається політикою, і, як наслідок, самі фільми можуть створювати без урахування соціальних контекстів. Тому коли під час промоції фільму автори стрічки починають транслювати політичні послання, це сприймається в штики. Проте у випадку із “Суперменом” цей контекст дійсно працює.
Намагаючись розібратися в собі, Супермен стикається із протиставленням того, як світ бачить його і що він сам думає про себе — які його цінності й за що він бореться. Паралелі із сучасністю важко не помітити й у персонажі Лекса Лютора — технологічного мільярдера з манією величі, який втручається у політичні процеси й буквально сприяє розв’язанню війни між двома країнами (одна з яких підозріло нагадує чи то Словаччину, чи то іншу довколаслов’янську країну).
Порушують питання маніпуляції у медіа: у фільмі буквально є сцена, де тисячі мавп сидять за комп’ютерами й строчать гейтерські коментарі про Супермена (сміх у залі серед української аудиторії чітко сигналізував про те, що тема актуальна — згадати ті ж російські ботоферми).
При цьому “Супермен” залишається фільмом динамічним та яскравим, він не сприймає себе занадто серйозно і не вдає, що його головна мета — зробити потужний соціальний коментар. І це ідеальний вектор для нової супергероїки.
Кадр з фільму “Супермен”. DC Studios
Екшн у фільмі динамічний, виразний і насичений. Бойові сцени поставлені чітко й зрозуміло — на відміну від того, за що останніми роками часто критикували фільми Marvel: трясіння камери, розмитий монтаж і відсутність розуміння того, що взагалі відбувається на екрані. У Ґанна ж герої здебільшого залишаються в центрі кадру або постійно у фокусі. Удари показані точно, масштаб руйнувань відчувається, а епічності не бракує.
Ґанн залишається вірним і своєму фірмовому гумору, і любові до ретро-музики. Наприклад, одна зі сцен битви відчутно перегукується з моментом зі стрілою у “Вартових галактики 2”. Це свідчення сформованого стилю, який режисер послідовно відточував упродовж років, працюючи із супергеройським жанром. Ґанн не підлаштовується під уніфіковану естетику студії, а має власний впізнаваний почерк.
Врешті “Супермен” стає багатообіцяльним новим початком для DC і вже викликає бажання переглянути стрічку про “Супердівчину”, яка теж з’являється у фільмі. Тож, схоже, майбутнє цього кіновсесвіту ще ніколи не виглядало настільки суперово.