Війна в Україні триває. На жаль, ми звикли до повітряних тривог та невтішних новин. Але також, на щастя, ми звикли до благодійності. Кожен допомагає армії, інфраструктурі та постраждалим цивільним, як може. Хтось робить щоденні донати, хтось сам організовує збори, хтось їздить на передову піднімати дух військовим та передавати допомогу. Наприклад, на днях у Донецьку область – разом із друзями-блогерами – з’їздив ведучий Нового каналу Богдан Шелудяк:
– Ми віддали для ЗСУ сім автівок. Чотири машини везли з Києва та три – з Чернівців. Я вперше відвідав ту частину України. Зізнаюся чесно, було
страшнувато їхати на таку близьку до фронту відстань. Побоювався, що може щось статися. На під’їзді до Донбасу ми бачили, що на дорогах стає менше цивільних і більше військових машин. Та й у цілому відчувалось, що знаходимося все ближче до передової.
Тривожився Богдан не дарма. Він наче щось відчував.
– Наші побоювання були небезпідставними. Буквально за десять хвилин після того, як ми побачилися з захисниками, передали автівки та всі роз’їхалися, недалеко від місця нашої зустрічі був приліт.
Після поїздки на схід у хлопця залишилися доволі змішані емоції.
– З одного боку, це радість, бо ми зробили добру справу. А з іншого, це злість на русню. Коли бачиш наживо стелу «Донецька область», а поблизу багато військових чи заправки, вікна яких закидані мішками та забиті фанерою, це дуже зачіпає. В голові одразу з’являються асоціації з рідним містом, у якому я не був уже два роки (йдеться про місто Середина- Буда, що на Сумщині – прим. ред.) На днях його обстріляли мінами. Буквально за двісті метрів від
мого дому загинули люди, і це в самому центрі міста. Розуміння, що зараз там все ось так, дуже гнітить. Та, підсумовуючи, скажу, що отримав максимально позитивні враження від спілкування з військовими. Від них відчувається такий заряд та мотивація! Усвідомлення, що ми зробили добру справу для них, перекриває всі негативні думки.
