Рік відзначився великою кількістю повноформатних альбомів. Звісно, ця тенденція не оминула рок-музику, як один із найпопулярніших жанрів. Ми продовжуємо збирати найкращі українські лонгплеї року, цього разу — в рок-музиці. У сьогоднішній добірці редакція проєкту “Artилерія” та Суспільне Культура зібрали найкращі, на нашу думку, рок-релізи 2024 року.
Робимо передбачення щодо тих, хто стане наступним гуртом для стадіонів, та відзначаємо більш експериментальні релізи.
5 місце
Океан Ельзи — Той день
Okean Elzy — Lighthouse
З першої пісні Святослав Вакарчук заявляє про те, що він є голосом покоління, якому болить. І в таких ситуаціях завжди хочеться відповісти сумнівом, відстоявши когось менш відомого та очевидного. Але сперечатися не виходить, бо болить не одному поколінню, а щонайменше трьом.
Щоправда, звук гурту залишається десь ближче до першого чи другого покоління, незважаючи навіть на спробу реп-куплету в пісні “Ніч розведе мости”. Але все ж таки, вихід аж цілих двох альбомів колись головного гурту України — це подія, варта гучних заголовків та як мінімум одного повного прослуховування альбомів від першої пісні до останньої.
Та очевидно, що на одному прослуховуванні “Того дня” все не закінчиться: спочатку захочеться послухати просто собі на втіху, а потім — загинаючи пальці після кожної згадки слова “весна”. Або ж spring, якщо йдеться про Lighthouse.
Щодо англомовного альбому, то Lighthouse на стримінгах не показує тих самих чисел, що й україномовна платівка.
Наприклад, в альбомі “Той день” пісня “Як ніколи” має майже 2 млн прослуховувань, а “Мукачево” впевнено іде до свого першого мільйона. Натомість на Lighthouse найпопулярніша пісня — Voices Are Rising — не має і пів мільйона прослуховувань.
З цього можна зробити висновок, що попри усю свою “стадіонність” в Україні та регулярні тури за кордоном, “Океан Ельзи” — це про відчуття дому, навіть коли стоїш у натовпі на одному з п’яти концертів в Палаці спорту в оточенні 8 тисяч людей. І подарувати це відчуття “Океану Ельзи” вдалося. Також дивіться наш репортаж з ювілейного концерту гурту в Палаці спорту.
4 місце
O.Torvald — Втома
Від згаданої в попередньому абзаці “стадіонності” O.Torvald ніби свідомо тікає. “Втома” — це не лише назва цьогорічного альбому гурту, але й альтернативна назва гурту. Вперше як “Втома” хлопці виступили на фестивалі “Брудний Пес”, чим приємно здивували тамтешню публіку.
Пізніше під тією ж назвою вони дали концерт у київському клубі Mezzanine, зібравши в невеликій залі лише найвідданіших фанів. Натомість у Stereoplaza, масштабнішій за Mezzanine та сцену “Брудного Пса”, “Втома” виступила на розігріві в O.Torvald — своєї популярнішої форми.
Що ж до альбому, то під час прослуховування перестає впізнаватися O.Torvald. Тобто голос Євгена Галича на місці, почерк гурту — начебто теж, навіть легкий гедоністичний настрій на пісні “Амстердам” теж повертається. Але загалом все виглядає як початок якщо не нового проєкту, то точно нової ери.
Можна припустити, ніби це останній альбом O.Torvald та перший альбом “Втоми”. Принаймні це логічно виглядає на тлі історії з концертами.
Водночас гурт заявляє, що надалі збирається випускати більш веселу та енергійну музику. Але хоч “Втома” і проіснувала зовсім недовго — кілька крутих концертів та один альбом, це все одно цікаве альтер еґо відомого гурту.
Якому проєкту Євгена Галича цей альбом не належав би, одне залишається незмінним — це поки що найглибший альбом про переживання війни, який випустили цього року. Незважаючи на еклектичність у музиці, платівка тримає смисловий стрижень.
Такі очевидні сюжети, як лікування, відсутність надій та мрій про майбутнє, а також радість від довгоочікуваної відпустки, Галич наповнює особистими, а тому й неочевидними нюансами. Це усе складається у живий портрет епохи, який чіпляє саме тому, що не є знеособленим та узагальненим.
3 місце
The Unsleeping — Справжній бедрум панк
На відміну від O.Torvald, які, здається, уникають стадіонів та великих форматів, The Unsleeping впевнено крокують до того, щоб стати новим великим рок-гуртом. Зібравши нарешті усі свої концертні хіти у 45 хвилин студійного запису та додавши декілька нових треків, гурт готовий підкорювати масштабніші майданчики.
Можливо, не наступного року і навіть не після наступного великого альбому — але така перспектива точно не настільки далека, як ми можемо собі думати.
Ба більше, The Unsleeping можуть претендувати навіть на те, аби розширювати смаки масової публіки. На “Справжньому бедрум панку” разом із харизмою фронтмена та дотепними текстами ми маємо значно більш шумне та багатошарове звучання, аніж у тих рок-гуртів, які вже підкорювали великі майданчики на кшталт Палацу спорту.
Цим новим звучанням гурт завдячує саундпродюсеру Олександру Мусевичу, який раніше співпрацював з командою над піснями “Холодно” та “Переживу”.
В альбомі The Unsleeping показують те, що для них означає бути гуртом: у кожного учасника є своя пісня, мікрофон ніби передають по колу впродовж усього альбому. Також вперше гурт випустив на альбомі свої перші фіти — два спільних треки з Паліндромом та Otoy.
2 місце
Provulok — Dissociation
Цього травня Льоман Судакли випустив, мабуть, найкращий альбом у своїй кар’єрі. Як психолог за освітою, він взяв термін зі свого фаху за назву лонгплею. Але самою лише назвою не обмежилось — альбом, у якому майже немає текстів, демонструє дивовижне занурення у глибини станів людської психіки.
Щодо тих треків, де тексти все ж таки є, то звучать вони найяскравішими голосами інді-сцени. Альбом починається саркастичним речитативом Ницо Потворно, потім хвилю відчаю та пристрасті підхоплює Антон Шитель, і насамкінець Люсі співає про вічність у манері церковних хоралів.
Саундпродюсером альбому став Максим Тощо, у якого цьогоріч також вийшов власний альбом, який ми згадували у топі попальбомів року. Його експериментальний підхід до продакшену тільки допоміг розкритися матеріалу на повну потужність.
Завдяки йому монолог Люсі про вічність під кінець переростає в хаус-мотив, а “розпайка” в якийсь момент ледь не зривається на нойз.
Альбом пережив два склади живого гурту, де тільки Льоман є постійним учасником. І, як показала концертна практика, обидва вони чудово виконують свою роботу.
Більше про альбом Льоман розповів у великому інтерв’ю.
1 місце
Третя Штурмова — Епоха
Ця думка точно звучить не вперше і навіть не всоте, але в наш час головні рок-зірки — це військові. А ті, хто зараз є рок-зірками в музичному сенсі й не перебувають на передовій, всіляко допомагають тим, хто боронить Україну.
Унікальний кейс такої співпраці військових та музикантів показала Третя окрема штурмова бригада.
Замість того аби просто випустити збірку хороших пісень у співпраці з відомими гуртами, комунікаційники Третьої штурмової залучилися допомогою фахівців з лейблу Kontrabass Promo та розробили унікальну стратегію, завдяки якій кожне прослуховування пісень з альбому “Епоха” — це опосередкований донат на потреби бійців та бійчинь 3 ОШБр.
До кампанії долучилося 8 гуртів та 8 режисерів, які зняли кліпи на пісні з альбому.
Завдяки тому, що для бригади зробили окремий профіль артиста на усіх стримінгових платформах, монетизація з прослуховувань пісень іде прямо в бюджет 3 ОШБр. Окрім цього, альбом також згуртував виконавців та їхні різноманітні фанбази довкола благодійної мети.
Окрім прослуховувань-донатів також була можливість передати кошти, придбавши квиток на концерт-презентацію альбому, який відбувся у Києві 7 грудня. Усі квитки були продані ще за тиждень до події, а виручені кошти — спрямовані на збір на бронетранспортери М113.
Попри те, що альбом більшою мірою складається з рок-пісень у виконанні гуртів “Два Два Дев’ять” (які давно відомі своєю співпрацею з бригадою), “Проклятий ***”, “Хейтспіч”, Renie Cares, “ДК Енергетик” та “Пророки” (які спеціально повернулися після п’ятнадцятирічної паузи для участі в проєкті), до збірки також доєдналися гурти інших жанрів.
Дарк-кантрі-гурт Zwyntar та репери Pvnch додали звукові Третьої штурмової різноманітності. Жанрова насиченість сильно впливає на охоплення альбому та, відповідно, на кількість донатів.
Також це свідчить про те, що Україну зараз захищає багато різних людей з різними музичними смаками, адже, обираючи артистів для співпраці, 3 ОШБр збирала побажання у своїх бійців.
Таким був український рок у 2024 році. До цієї добірки не увійшло декілька альбомів, та ми все одно вважаємо їх вартими уваги:
Headachee — Шукаючи колір
The Artistic Rats — Тиша
Злипні — Ґрунт
Увага — Сум’яття
Стас Корольов — Round 2: Цифровий Утікач
Вінстон Вон, Суспільне Культура
Головне зображення: Колаж – Вікторія Желєзна/Суспільне
