4 червня в Україні вшановують пам’ять дітей, які загинули внаслідок російської агресії. Канал українського державного іномовлення «Дім» підготував спецвипуск програми «Я не забуду» з Іриною Хоменко, в якому історіями дітей, яких вбила війна, поділяться їхні рідні. Випуск вийде в ефір у неділю, 4 червня, о 20:30 в ефірі каналу «Дім», а також на сайті та YouTube-каналі.
«4 червня програма «Я не забуду» розкаже лише чотири щемні історії про дітей, яких вбила Росія. Та їх, на жаль, сотні. І все, що ми тепер можемо зробити для цих дітей, – це берегти про них пам’ять, пам’ятати кожне обличчя і не допустити, щоб вони перетворилися на суху статистику. І звичайно ж, підтримувати батьків, родичів, які до кінця життя будуть нести цю жалобу», – прокоментувала спецвипуск ведуча програми Ірина Хоменко.
Героям спецвипуску «Я не забуду» довелося власноруч копати могили для своїх дітей, а хтось досі не може поховати своїх янголів. Програма зібрала чотири трагічні історії, щоб показати всьому світові, через що проходять українці, виборюючи свою свободу.
Надія Степаненко з Київської області, мати Марини Меть та бабуся 12-річного Івана Меть з Ірпеня, які згоріли заживо під російським обстрілом. Рік тому світлина двох саморобних хрестів з їхньої могили облетіла увесь світ.
«5 березня зранку ми здзвонилися з дочкою востаннє. Вона розплакалася і сказала: «Мам, тут таке робилося цілу ніч, якби я знала, то вже б давно виїхала». За годину ми зідзвонилися знову, і Марина сказала, що таксист їх забере та довезе до Романівського мосту. Востаннє я зателефонувала о 10:30, аби нагадати, щоб вони перекрили газ та воду. Слухавку взяв онук Іван і сказав: “Бабушка, ми все перекрили, ми біжимо, нас вивозять”. Більше до них додзвонитися я не могла», – згадує мама і бабуся загиблих. Надія Степаненко була впевнена, що донька з онуком ховаються по підвалах, тому з ними нема зв’язку. Жінка навіть не думала, що її вони загинули, і лише за кілька днів дізналась страшну звістку. «Вони загорілися живцем просто посеред житлового комплексу. Ваня повністю обвуглився, в нього навіть кісточки погоріли, і Марина до половини згоріла, – зі сльозами розповідає Надія Степаненко. – Сусід-військовий, Володимир Черкаський, побачив обгорілі тіла мого онука та дочки. Добу вони лежали на тротуарі. Він розповів, що знайшов шматок лопати і так поховав їх у тій могилі в парку».
У тимчасовій могилі вони були 36 днів, а після звільнення міста та ексгумації, 14 квітня Іванка і Марину перепоховали. Н на місці їхнього тимчасового поховання бабуся висадила сакуру. Місце, де загинули Марина та Іванко і лежали їхні тіла, досі видно, бо під час вибуху асфальт під їхніми тілами також розплавився. І пані Надія дуже просить, щоб влада поклала там нове покриття і закрила ту страшну згадку про трагедію. Жінка береже фото тіл доньки і онука на тротуарі, яке вона попросила у Володимира. На запитання ведучої, навіщо чому вона це робить, адже це так важко, Надія Степаненко відповіла: «Щоб ніколи не забувати, яке зло зробили російські загарбники. Бо мені хочеться на увесь світ кричати, що вони роблять з нашими дітьми. Не можу це ні забути, ні простити».
45-річна Любов Столюк з Бородянського району Київської області тричі ховала свою 11-річну доньку Настю, яку вбив осколок російського снаряду. Дівчинка дуже гарно навчалась і любила ходити до школи, 24 лютого вона найбільше переживала, що не буде уроків.
Дівчина була дуже працьовитою, незважаючи на невеликий вік, багато допомагала мамі, яка доглядала за старшою донькою, в якої важкий діагноз з дитинства. «24 лютого я прокинулась від вибухів, розбудила дітей, пояснила, що почалась війна, і нам треба йти до дядька та ховатися в погребі. Ввечері 1 березня ми сіли вечеряти. Чуємо, на вулиці постріли. Ми разом з дітьми підійшли до вікна і побачили, що летять вогники. Брат крикнув: «Всі на підлогу!» Настуня побігла перша і сіла під стінку. Ми заховалися в кімнаті, хоча зазвичай ховалися в погребі, а цього разу досі не розумію, чому ми не поповзли туди. Я почула свист, наче щось в хату залетіло. Я побачила, що Настуся так і сидить під тією стінкою. Я підповзала до неї, на мій голос вона не реагувала, взяла її за ручку. Я відчула, що щось гаряче по моїй руці тече, я одразу зрозуміла, що це кров. Я почала кричати: «Настю вбили!!!». Осколок пробив Настуні висок, все було в крові! Я бачила останній подих своєї дитини…», – розповідає Любов Столюк.
Тіло Насті накрили і лишили на дивані, адже окупанти ходили по хатах і розстрілювали всіх тих, хто залишився живий. Потім вночі на тачці перевезли тіло донечки, замотане в килим. «Ми поховали її біля лісу, але потім окупанти дали зелений коридор для того, щоб я могла перепоховати на кладовищі», – згадує мама Насті. Дівчинку поховали в білій сукні і фаті: «Моя донечка 17 днів пролежала в землі у лісі. Брат з племінником викопали її, ми занесли дитину в хату. Я сама помила її. Знайшла білу сукню, свій вінок з весілля та фату і вдягнула Настуні. Я навіть намагалася вправити їй мізки, але не змогла. 18 березня ми поховали мою донечку». Третє перепоховання доньки Любов Столюк мала пережити вже після звільнення, коли потрібно було зробити ексгумацію.
Ганна Прийменко, рідна тітка трьох хлопчиків, братів Прийменко, загинули в Сумах разом з батьками внаслідок авіаудару росіян. Старшому Артему, чемпіону України з самбо, було 15 років, середньому Єгору – 10 років, найменшому Кирилу – п’ять. «Вся сім’я загинула, і немає кому про них розказати. А я хочу говорити, хочу, щоб увесь світ знав про цю трагедію», – говорить Ганна Прийменко.
Олексій Ігнатенко з Дніпра втратив доньку і єдиного онука Макара 14 січня 2023 року, коли росіяни поцілили в багатоквартирний будинок, два під’їзди якого були вщент зруйновані.
Хлопчину було півтора роки. Вибух був такої сили, що тіло дитини досі не знайдено й не поховано. Олексій Ігнатенко розповідає, що в нього немає навіть могили рідних, куди б він мій прийти зі своїм горем.
Дивіться програму «Я не забуду» щонеділі о 20:30 в ефірі каналу «Дім», а також на сайті та YouTube- майданчику каналу.
