“Святим Миколаєм” для дітей, які втратили батьків на війні, стала благодійна організація “Народний тил – Реабілітація”, яка ще з 2016 року збирає кошти та закуповує подарунки дітям полеглих та зниклих безвісти військових. Директорка проєкту Світлана Бахвалова розповіла “Українській правді. Життя” про маленькі мрії цих дітей та велику місію організації – подарувати їм свято.
За останні десять місяців уявлення про справжні дива в українських дітей змінилося, адже їхні мрії подорослішали разом з ними.
Тепер вони хочуть повернутися додому з-за кордону, піти до рідної школи або садочка, зустрітися зі “старими” друзями, не чути завивання сирен і вибухів ракет. Мріють, щоб війна закінчилася. І вороги теж.
Мріють обійняти тата або маму, які захищають їхній мирний сон на фронті. Тисячі з них – знають, що цього більше ніколи не станеться. Але продовжують мріяти.
Станіслав з Луцька
Стас у своєму листі запевняє Миколая, що цього року він намагався поводитися чемно і слухатися маму. У благодійника він просить “стандартний” (насправді – ні) набір подарунків середньостатистичного українця, якого вже дістали росіяни. А саме:
- дві гаубиці,
- три протитанкових ракетних комплекси “Джавелін”,
- один автомат,
- два танки,
- два БТР-и,
- один вертоліт,
- 100 ракет,
- 56 гранат.
“Звісно, я також хочу миру в Україні і щоб згоріла Москва”, – пише Стас у листі.
Для навчання хлопець попросив у Миколая ноутбук.
Антон
Хлопчик у зверненні до Миколайчика розповідає, що його тато хотів для нього купити новий телефон. Однак не встиг. Батько Антона загинув на війні, захищаючи країну, свого сина і мільйони інших українських дітей. Тепер хлопчик сподівається, що новий телефон йому зможе подарувати Миколайчик, якщо у нього є така можливість.
Лист Антона:
“Святий Миколай! Мій Тато хотів подарувати мені нового телефона, але він загинув. Тому я прошу вас, за можливості, подарувати мені нового телефона”.
Вероніка з селища Немішаєве, що на Київщині
Вероніка не написала Святому Миколаю, скільки їй років, утім з листа стає зрозуміло, що на свій вік дівчинка втратила надто багато. Спочатку російська армія зруйнували будинок Вероніки – на нього впав снаряд. Згодом – вбила її тата, який пішов захищати Україну на фронті.
“Мій батько служив на війні та загинув 1 вересня. Я за ним дуже сумую і мені його не вистачає”, – зізнається Вероніка у листі.
Найголовніші її бажання – це перемога і щоб кожен воїн, який нині боронить Україну, повернувся додому живим.
Утім, дівчинка має ще одне невелике прохання до Миколая:
“Хочу, щоб ви мені подарували на свято акриловий світильник-нічник з керуванням з телефону. З любов’ю, Вероніка”.
