У столичній книгарні “Наш формат” днями пройшла презентація книги “Очі Маріуполя. Українські супергерої. Азовсталь”. Її написала поетеса Анастасія Дмитрук. Книга незвичного формату — квадратна, без нумерації сторінок. У ній зібрані понад 100 історій зі світлинами оборонців Маріупольського гарнізону, уривки з листування та дзвінків, вірші, малюнки, які їм присвячували. А ще QR-коди з відео із приватних архівів героїв. Фото деяких героїв і героїнь у книзі приховані, оскільки вони досі перебувають у російському полоні. Наразі книга видана накладом у 2000 примірників, але Анастасія Дмитрук знову збирає історії захисників Маріуполя. Чи буде це нова книга, чи перевидання з доповненням — авторка поки не знає.
Герої книги: теперішні і майбутні
У книгарні поступово збираються люди. Є люди у військовій формі, серед них Сергій Каліберда на позивний “Мангуст”. На момент повномасштабного вторгнення він був командиром першої групи розвідки спецпризначення “Азову”, а зараз Сергій командує третім батальйоном бригади.
Разом з ними його двоє підлеглих, “Мангуст” з молодими хлопцями пліч-о-пліч пройшов міські бої за Маріуполь, потім оборону “Азовсталі”, полон, теракт в Оленівці. Сергія Каліберду повернули з полону у вересні минулого року, а бійців “Тейваза” та “Електрона”, які ніби сини для “Мангуста”, лише на початку травня.
Зліва направо: “Мангуст”, авторка книги Анастасія Дмитрук, “Тейваз” і “Електрон”
У книгарні можна помітити більш відомих особистостей. Серед них Дмитро Козацький з позивним “Орест”, який на свій фотоапарат зняв історичні світлини з “Азовсталі” і його добра подруга Валерія “Нава” Суботіна — 5 травня минулого року вона на заводі одружилася зі своїм коханим Андрієм, а в ніч на 7 травня під час виконання бойового завдання прикордонник з позивним “Борода” загинув. Офіцер управління штабу бригади “Азов” майор Дмитро “Дипломат” Андрющенко. Це він у день обміну, 22 вересня 2022-го, як тільки перетнув кордон з Білоруссю, поцілував українську землю. А ще “Хасан”, військовий парамедик “Азову” Асан Ісенаджиєв, який під час перебування на “Азовсталі” звернувся до президента Туреччини Ердогана, а світлина його закривавлених рук в медичних рукавичках у формі серця і з підписом “Передайте моей маме слова — я увидел столько боли, но не сломаюсь никогда” розлетілась світом.
Це світлина “Хасана” у книзі “Очі Маріуполя”
Їхні історії є у книзі. Забігаючи наперед, скажу, що “Нава”, “Хасан”, “Орест” і “Дипломат”, кожен з них, роздали понад пів сотні автографів.
Герої поруч з нами або у російському полоні
Коли у книгарні вже зібралося багато людей, модераторка заходу Марічка Падалко, телеведуча та журналістка, попросила всіх хвилиною мовчання вшанувати полеглих у Маріуполі та у теракті в Оленівській колонії.
Присутні на презентації вшанували хвилиною мовчання загиблих захисників і захисниць
Все почалося з того, що навесні минулого року Анастасії Дмитрук написала мама хлопця, який у той момент перебував в оточенні на “Азовсталі”. Жінка попросила розказати про нього через її сторінки в соцмережах, щоб про долю її сина дізналося якомога більше людей. А потім написала інша мама, і ще. І тоді Анастасія пообіцяла їм зробити все можливе, аби про їхніх дітей дізнався увесь світ. Так народилася ідея проєкту “Очі Маріуполя”.
Авторка підкреслила, що ця книга — відбиток історії, що творилася у нас на очах, живий нерв, сплетений з телефонних розмов, які чули стіни зруйнованої “Азовсталі”, з повідомлень, які надсилалися з оточеного гарнізону, з почуттів, застиглих у лініях малюнків коханих. В “Очах Маріуполя” немає шаблону, до кожної історії Анастасія підходила індивідуально і намагалася знайти серцевину, яка зачепить читача і йому захочеться дізнатися більше про ту чи іншу людину.
Анастасія Дмитрук
“Ця книга не про жаль. Вона про найкращих з кращих, про наймужніших, про тих, хто взяв на себе відповідальність захищати поки інші злякались і тікали. Вони дали бій супротивнику попри те, що перебували у меншості без будь-якого постачання”.
Українці відвідують кінотеатри, щоб подивитися фільми, де добрі герої перемагають всесвітнє зло. Але, за словами Анастасії Дмитрук, супергерої живуть серед нас. Вони живуть поруч з нами або все ще перебувають у полоні.
Історія “Ореста”
“Весь Маріупольський гарнізон — це наші сучасні супергерої. Їхні прізвища та обличчя українці мають знати, бо саме вони, стримуючи російську армію, врятували від окупації багато міст. Якщо ми сьогодні не виховаємо покоління, яке буде пишатися нашими новими українськими героями, то ця війна тоді не має сенсу”.
Дайте сталевим волю
Далі була промова Валерії Суботіної. Вона розповіла присутнім, що тіло її коханого і досі не повернули. Тому “Нава” і батьки її чоловіка Андрія продовжують чекати.
Валерія “Нава” Суботіна на презентації прочитала власний вірш, присвячений полоненим
“Багатьох достойних “азовців” немає в книзі, як і мого найкращого товариша. Він зараз в полоні, попри те, що його немає на сторінках, друг є в наших серцях. Ми всі повинні продовжувати говорити про Маріупольський гарнізон”.
За словами Валерії, ця книга дорога, як пам’ять про сталевих воїнів та сповнена душевного, емоційного й сердечного сенсу. Далі “Нава” прочитала власний вірш, присвячений тим, хто вже другий рік перебуває у російському полоні.
Кохаю, і так 106 разів
У книзі сторінки не пронумеровані, Анастасія каже, що зробила це навмисно. Бо хотіла, щоб люди де відкрили — там і читали. Спілкуючись з рідними та близькими, авторка просила пряму мова героя та скриншоти листування.
“Хоча я розуміла, що далеко не кожен піде на це. Тому що це боляче, і для багатьох було викликом прочитати переписку з коханим, якого вже немає. Пам’ятаю одну дівчину, яка поки робила скриншоти, нарахувала, що за час повномасштабного вторгнення вони написали один одному “кохаю” 106 разів. І це все було боляче і непросто. Але я просила пряму мову, щоб сказати про героя його словами. Так, це приватність, але правда. Я десь прочитала ще на початку вторгнення, що правду про цю війну ми можемо дізнатися з наших переписок. Бо це — найчесніші слова. Пости для соціальних мереж шліфуються, підбираються слова про що сказати, а про що помовчати. А коли ти у самому пеклі пишеш мамі або коханій, то все це найщиріша правда. І мені хотілося цю правду донести, тому що вона важлива. Наступні покоління українців мають знати і пам’ятати, якою ціною Україна виборює незалежність”.
Шеврон в пам’ять про єдиного сина
На презентацію до Києва з Черкас приїхала Анна Дерев’янко. Історія її сина є у книзі. Старший солдат з позивним “Адамс” загинув 3 квітня 2022-го у Маріуполі. Азовцю, який сильно любив маму, Україну та футбол, назавжди 24 роки. Його життєве кредо: “Головне — прожити гідно. Щоб тебе пам’ятали”.
Історія “Адамса”
За кілька днів до повномасштабного вторгнення Олександр відправив з Маріуполя всі свої цінні речі. Пізніше, коли вже тривали запеклі бої у місті, хлопець під час останньої телефонної розмови попросив маму пообіцяти, що вона не збожеволіє, що б не сталося. У їхній родині обіцянок дотримувалися завжди.
Анна Дерев’янко (справа) і Ганна Курцановська
“Я померла у квітні минулого року у Маріуполі. Точніше там померла моя душа, але фізично я жива. І тому намагаюся не закриватися у собі, відвідую різні заходи в пам’ять про героїв Маріупольського гарнізону. Всім розповідаю про свого сина, при цьому посміхаюся, хоча мені дуже боляче. Виростивши сталевого сина, я не маю права бути не сталевою мамою”.
Шеврон у пам’ять про “Адамса”
В пам’ять про єдиного сина Анна розробила шеврон з написом “За Адамса! За Україну!”. Їх вона дарує побратимам Сашка. І не тільки. Тепер шеврон є й у нашої журналістки Ганни Курцановської. До речі, перший, і поки що єдиний.
Не дайте забути про Маріуполь і Оленівку
“Очі Маріуполя” — пам’ять про хлопців і безпрецендентну подію, якої в сучасній історії нашої країни раніше не було. Про це на презентації зауважив офіцер “Азову” Дмитро Андрющенко. За його словами, на жаль, багато українці взагалі не згадують про полонених бійців.
“Такий вже у нас менталітет: людина починає говорити та робити тільки тоді, коли це стосується її та рідних. Я прошу не мовчати і постійно нагадувати про полонених, бо багато наших співвітчизників вважають, що всіх вже давно виміняли. Про теракт в Оленівці так само.
Про навмисну страту понад 50 військовослужбовців Маріупольського гарнізону згадують тільки в Україні, і то тільки у вузькому колі тих, кого цей теракт стосується. Тому ми вимушені кричати на весь світ через книги, через різні акції, мітинги тощо. Не дайте світу забути про Маріуполь і Оленівку”.
До речі, наразі книга Анастасії Дмитрук вже перекладена англійською, німецькою, італійською та литовською.
“Дипломат” підписує примірник книги “Очі Маріуполя”
“Дипломат” вважає, що про подвиги Маріупольського гарнізону й трагедію в Оленівській колонії треба писати, щоб всі тогорічні події залишилися викарбуваними в історії навіки для нащадків.
Буде продовження, бо не про всіх героїв ще написано
Поштовхом для написання другої книги стали листи до Анастасії Дмитрук рідних загиблих військовослужбовців в Оленівській колонії. На сьогодні майже всі тіла ідентифіковані, більшість — поховані. І тепер рідні готові розповідати про них, щоб їхні імена увічнити на папері.
Щоб історія про ваших рідних, які навесні 2022 року боронили Маріуполь, потрапила до наступної книги, заповніть анкету:
“Наші хлопці та дівчата на передовій роблять історію. Новітню історію України і всього світу. Багато хто з них ніколи не побачить результату, бо вже загинув або ще загине, відстоюючи нашу незалежність. Роблячи свій вибір, кожен із них знав, чим ризикує, але жодного це не зупинило. Бо великі серця, велика любов й загострене почуття справедливості. Це наші герої, і ми маємо зробити все, щоб їхні імена і світлі обличчя не загубилися у вирі подій. Це найменше, чим ми можемо їм віддячити”, — зауважила авторка книги “Очі Маріуполя” Анастасія Дмитрук.
Вартість книги — 800 гривень. З кожного придбаного примірника 300 гривень буде перераховано бригаді “Азов”, ще 200 — на підтримку Асоціації родин захисників “Азовсталі”. Замовити книгу можна за посиланням.
У травні на аукціоні під час благодійного заходу “Перемога в єдності!” книга “Очі Маріуполя” з підписами командирів “Азову” була продана за 7 000 доларів. Всі кошти були передані славетній бригаді.
Фото: СВОЇ.CITY