Ніколас Голт не зупиняється на “Носферату”: один із найяскравіших британських акторів свого покоління готується втілити одразу кілька нових образів. Нещодавно Голт з’явився у “Присяжному № 2” Клінта Іствуда, де його герой опинився у непростій моральній дилемі під час гучного судового процесу. Також 2025 року актор підкорюватиме всесвіт DC у ролі Лекса Лютора в новій екранізації “Супермена”.
Про поєднання готичного світу вампірів із супергеройською міфологією та як невдалі проби можуть відкрити двері до масштабних проєктів — Ніколас Голт розповів у інтерв’ю Петру Катериничу для Суспільне Культура.
Ніколас Голт у фільмі “Носферату”. Focus Features
Другого січня в українських кінотеатрах вийшов готичний горор “Носферату” Роберта Еґґерса. Як би ти описав свій досвід роботи над цією стрічкою?
Це був неймовірний виклик і велика пригода. Роберт Еґґерс — режисер із дуже чітким баченням, який має талант робити світ фільму водночас історично точним і моторошним. Для “Носферату” він побудував десятки знімальних майданчиків, відтворивши навіть цілі квартали міста, щоб передати справжню атмосферу XIX століття. Працювати з Лілі-Роуз Депп та Біллом Скашґардом теж було дуже цікаво — обоє додали особливої “енергетики” до історії.
Ця версія “Носферату” повертається до більш загрозливого образу вампіра. Як ти адаптувався до цього?
Роберт хотів уникнути романтизації вампіра й повернути його до коренів фольклору. Для нас це означало, що граф Орлок (у виконанні Білла Скашґарда — Ред.) мав бути максимально страшним і навіть відразливим. Жодних гламурних ікол: зуби й укус виглядають нерівними та жахливими. Причому вампір кусає не за шию, а в груди. Взагалі атмосфера в кадрі була максимально похмурою: і готичний антураж, і старовинна дакійська мова, яку Роберт відтворював разом із лінгвістами з Румунії.
Твої персонажі часто вирізняються широкою емоційною палітрою. Як ти готувався саме до образу Томаса Гаттера — молодого агента з нерухомості, що вирушає до Трансильванії?
Мій герой — простий хлопець, який потрапляє в епіцентр надприродних подій. Перед зніманням Роберт наполягав, щоб я мінімізував міміку, особливо не рухав бровами – це його фірмове прохання (сміється). Якщо брати загалом, то я надихався старими фільмами жахів, переглядав німі стрічки, де актори передають емоції переважно поглядом і силуетом (“Носферату” — римейк класичного німого фільму 1922 року Фрідріха Мурнау — Ред.)
У твоєму акторському доробку чимало ролей у масштабних блокбастерах (“Люди Ікс”, “Шалений Макс: Дорога гніву”), а також в авторському кіно. Чим, на твою думку, “Носферату” виділяється на цьому тлі?
“Носферату” — поєднання дуже стильного артхаусного підходу Еґґерса й елементів класичного горору. Можна пригадати “Маяк” чи “Відьму”, де Роберт створює візуально насичений світ. Тут схожа ситуація: багато побудованих декорацій, рухомі стіни та стелі, живі щури на майданчику, зимові пейзажі з використанням штучного снігу, який ще з 90-х років десь відкопав Еґґерс. Усе це додає фільму унікального шарму.
Ти згадуєш сцену з великою кількістю щурів і вовками, з якими щось пішло не так. Можеш розповісти трохи детальніше?
З вовками справді був кумедний і трохи небезпечний (всміхається) випадок: вони раптом кинулися не туди, куди планувала знімальна група, і я ледве встиг відскочити. У підсумку — купа імпровізації та хаосу, але саме такі моменти роблять кіно живим. З п’ятьма тисячами щурів не було легше: навіть дресовані тварини створюють колосальний шум і відчуття, що ти занурюєшся в справжній жах.
У “Ренфілді” ти зіграв помічника Дракули у виконанні Ніколаса Кейджа, а тепер знову пов’язаний із вампірською тематикою в “Носферату”. Чи корелюють ці два проєкти? Чи допоміг досвід на знімальному майданчику “Ренфілда” втілити роль Томаса Гаттера?
У “Ренфілді” був дещо інший настрій — це все ж комедійний проєкт із великою порцією слешера (піджанр фільмів жаху, акцентований на зображенні серійних чи масових вбивств — Ред.) та гротеску. Тут я грав конкретно помічника Дракули, який прагне втекти від токсичних стосунків із босом-вампіром. “Носферату” ж від Роберта Еґґерса — це повернення до класики горору, з більш похмурою та готичною атмосферою, зовсім іншим фольклорним тлом.
Ніколас Кейдж та Ніколас Голт у фільмі “Ренфілд”. Universal Pictures
Звісно, досвід із “Ренфілда” допоміг краще зрозуміти природу страху й залежності від могутнього вампіра. Проте Томас Гаттер — це геть інший герой: він не відданий прислужник, а, ймовірніше, людина, яка потрапила в пастку обставин. Тому, хоча тематика обох фільмів пов’язана з вампірами, відчуття на знімальному майданчику були кардинально різними.
Повернімося до кар’єри загалом. Ти почав зніматися в дуже ранньому віці. Пригадую “Мого хлопчика” з Г’ю Ґрантом. Чи вплинув такий ранній старт на вибір ролей сьогодні?
У мене незвичний досвід, адже я буквально виріс у кіно. “Мій хлопчик” дав мені перший великий поштовх, а потім були “Скінс” (британський драматичний телесеріал про життя групи підлітків 16–18 років із Бристоля — Ред.) і голлівудські проєкти. Звісно, я багато чого навчився, ще коли був дитиною в кадрі. Зараз намагаюся завжди йти туди, де є творчий виклик. Мені подобається різноманіття — чи це герой-романтик, чи зомбі (“Тепло наших тіл”), чи монстр-воїн (“Шалений Макс”).
Деяким акторам такі ранні спроби в кіно заважали в дорослому віці, та у твоєму випадку це посприяло кар’єрі. Ти навіть пробувався на “Гаррі Поттера” (і Гаррі, і Драко), але не потрапив. Зараз же ти — Лекс Лютор у новому “Супермені”. Які емоції від такого різкого стрибка у світ DC?
(Сміється) Так, я жартував із Крісом Коламбусом (режисером “Гаррі Поттера”, продюсером “Носферату” — Ред.), що все ще чекаю на відповідь від кастинг-директорів. Але насправді я радий, що так склалося. Кожна відмова відкривала інші можливості. У “Супермена” я вірю всією душею: режисер Джеймс Ґанн має особливе бачення цього всесвіту, і для мене велика честь втілити Лекса Лютора. Сподіваюся, що зробимо справді щось особливе.
Твій графік нині вражає: “Присяжний № 2” від Іствуда, “Носферату” від Еґґерса, “Супермен”. Як ти знаходиш баланс між роботою та особистим життям? Ти ж тато двох дітей.
Найдовша пауза в моїй кар’єрі сталася під час пандемії — близько семи місяців, що для мене безпрецедентно. Але я зосередився на сім’ї, і це було чудово. Зараз знімань знову дуже багато, проте я намагаюся тримати баланс і часто беру родину з собою, якщо це можливо.
Ніколасе, у твоєму Instagram з’явилося фото незвичайного подарунка від Роберта Еґґерса…
О, так! Після знімань він подарував мені в рамці протезний елемент костюма графа Орлока — дуже дивний (пеніс — Ред.), та все ж незабутній сувенір. Для мене це крута згадка про нашу роботу.
Ніколас Голт із подарунком від режисера фільму “Носферату” Роберта Еґґерса. Instagram/Nicholas Hoult
І наостанок: що б ти сказав українським глядачам перед переглядом “Носферату”?
Будьте готові до чогось незвичного, похмурого і водночас прекрасного. Ми намагалися передати не просто жах, а дослідити глибини людської натури й найтемніші наші страхи. Гадаю, це буде цікаво всім, хто любить кіно Роберта Еґґерса і не боїться трохи похмурої магії в кадрі.
