Герой спецпроекту Нового каналу – серіаліті «Київ 24/7» – ветеран Олександр Роменський пояснив, чому звичні для багатьох побутові ситуації можуть сприйматися ветеранами як небезпека
У транспорті ми звикли дихати одне одному в потилицю, у черзі в магазині стояти впритул, торкатися без дозволу, лізти з порадами та запитаннями. І якщо колись це просто дратувало, то зараз може бути потенційною загрозою. Адже для людини з ПТСР чи після контузії така неповага до особистих кордонів може зчитуватися як небезпека. Про це не з чуток знає ветеран Олександр Роменський. Після початку повномасштабного вторгнення він пішов захищати Україну. Під час запеклих боїв під Бахмутом отримав тяжке поранення голови та контузію. Зараз він вчиться жити з цим досвідом.
– Дуже часто я зіштовхуюся з такою ситуацією: у нашому соціумі люди не звикли тримати дистанцію і поважати кордони одне одного – ні фізичні, ні ментальні, – говорить Олександр Роменський. – Але зараз ми живемо в такі часи, коли таке необхідно робити, бо це бісить навіть тих людей, котрі не мають психічних травм. А що вже говорити про ветеранів, у яких ПТСР та інші розлади?
Повернення до мирного життя не означає автоматичного повернення відчуття спокою. Для людей з бойовим досвідом навіть буденні речі можуть спричиняти дискомфорт.
– Коли я стою, наприклад, у черзі, і хтось підходить дуже близько зі спини, то почуваюся в небезпеці, активізується стан самозбереження, з’являється адреналін і агресія. Бувають випадки, коли від цього почуття небезпеки в тебе «падають штори» (виходити з себе – прим.ред.), і це зовсім не прикольно!
В умовах війни Україна опинилася у новій реальності, де уважність до інших стає питанням взаємної відповідальності.
– Я багато можу про це говорити, але головний сенс – давайте поважати особисті кордони одне одного, хоча б заради своєї безпеки. Бо ви ніколи не знаєте, яка людина перед вами стоїть, і які в неї є тригери чи проблеми!