Гостею нового випуску програми “Точка опори” з ведучою Світланою Леонтьєвою на каналі “Дом” стала відома художниця, майстриня іконопису Леся Бабляк. У відвертій розмові зі Світланою Леонтьєвою вона пригадала перші дні війни, які її родина провела під обстрілами в Бучанському районі, та евакуацію з майже захопленого російськими нелюдами селища, розказала, як поборола власний страх і наважилася на творчість у важкий час.
Леся Бабляк – українська художниця, членкиня Спілки образотворчих митців Австралії та української фундації жінок-художниць ViArt. Займається живописом на полотні, шовку, шкірі, дереві. Бабляк — майстриня з іконопису, її іконами декорована церква Святого Іллі у польському місті Слупськ. Одружена, виховує трьох доньок. Чоловік — відомий кардіохірург Олександр Бабляк. Початок війни родина зустріла в селищі Бучанського району Київщині. Але ситуація загострювалась, і вони дивом змогли виїхати в евакуацію.
«З чату села ми зрозуміли, що в Мотижині вже російські військові, а це поруч з нами. Ми зрозуміли, що великі шанси опинитися в оточенні, і це було найстрашніше для мене. Тоді ми буквально за 10 хвилин ухвалили рішення, що поки в нас ще є можливість, виїхати через поле. Ми живемо на краю села, і вже по центральній дорозі їхати не можна було. Ми сіли в авто, закрили будинок і поїхали», – згадує березневі події Леся Бабляк.
Після 24 лютого 2022 року Леся Бабляк почала малювати війну. Вже у квітні відкрилася велика персональна виставка художниці “Жовто-синій альбом” у Львові, а в липні майстриня презентувала свої роботи у Франції. Одна з її картин стала обкладинкою нового альбому всесвітньо відомої піаністки, володарки Греммі Надії Шпаченко «Вторгнення: Музика і Мистецтво для України» (Invasion: Music and Art for Ukraine).
“Як тільки ми зупинилися в більш-менш безпечному місці, я зрозуміла, що мені просто необхідно малювати – саме це допоможе мені позбутись стресу. Але ми тікали з дому так швидко, що не взяли нічого, крім документів і якихось непотрібних речей. Магазини в той час були закриті – працювали лише продуктові. Тоді я знайшла один-єдиний відчинений супермаркет у Львові й серед залишків забрала всю фарбу жовтих і синіх відтінків. Це кольори нашої гордості, стійкості, а ще їх так ненавидять наші вороги. Спочатку я малювала лише синьо-жовтими кольорами, але коли побачила новину про те, що російська ракета влучила в лікарню Маріуполя, придбала ще й червону ”, – говорить художниця в ефірі каналу “Дом”.
Творчість стала для Лесі Бабляк терапією, врятувала від страху та болю. Надихнула вона й інших. Виставка у Франції в місті Суасон привернула велику увагу місцевих мешканців до України. Адже в основі картин Лесі Бабляк реальні історії нашої війни, і французи приходили на виставку не лише, щоб побачити картини, а й щоб почути ці історії.
«До цього я ніколи не зображала людей. Але зараз для мене людина стала ключовою. Бо війна — вона про людину, про її горе, про її подвиги, про її втрати й навпаки — про її стійкість. Вважаю, що вдалося. Люди приходили, вони дуже хотіли не тільки побачити, а й почути. Вони попросили розповісти, що зображено, що це за сюжет. А всі сюжети моїх робіт були з реальності. Наприклад, бабуся сидить і чекає, поки витягнуть її внуків з-під завалів в Бородянці. Чи жінка, яка в Ірпені в останній раз грає на фортепіано перед тим, як залишити свій будинок. Або родина, в якій батько залишається, а сім’я їде за кордон евакуаційним поїздом. Багато сімей роз’єднані. А це також така трагедія. Людям це було дуже важливо і вони настільки щиро, зі сльозами висловлювали свою підтримку Україні, що мене це дуже сильно надихнуло», – розповідає Леся Бабляк у програмі “Точка опори”.
Проте і на цьому сила творчості Лесі не зупинилась. Володарка Греммі, піаністка та композитор Надія Шпаченко особисто звернулася до майстрині з проханням використати для обкладинки свого альбому на підтримку України одну із робіт Лесі Бабляк.
Дивіться програму “Точка опори” зі Світланою Леонтьєвою щосереди о 21:00 на сайті каналу “Дом”, а також на YouTube-майданчику каналу.
Сайт TV-Парк існує завдяки Вашій фінансовій підтримці. Дякуємо за допомогу! Допомога редакції
